3.3. Аналіз залученого капіталу підприємства

Залучення капіталу дозволяє суттєво розширити обсяг госпо­дарської діяльності підприємства, забезпечити більш ефективне використання власного капіталу, прискорити формування цільо­вого фінансування і на цій основі підвищити ринкову вартість підприємства.

Залучені кошти є правовими і господарськими зобов'язання­ми підприємства перед третіми особами. Величина залучених коштів характеризує можливі майбутні вилучення коштів підприємства, пов'язані з раніше прийнятими зобов'язаннями.

Залучені кошти класифікують залежно від ступеня строковості їх погашення та способів забезпеченості.

Рис. Зобов'язання підприємства

За ступенем строковості погашення зобов'язання поділяються на:

– довгострокові;

– поточні.

Довгострокові зобов'язання – це зобов'язання, погашення яких не передбачається протягом операційного циклу та термін по­гашення яких перевищує 12 місяців, починаючи з дати балансу.

До поточних зобов'язань належать зобов’язання, які будуть погашені в ході звичайного операційного циклу підприємства або протягом 12 місяців, починаючи з дати балансу.

Кошти, що залучаються на довгостроковій основі, звичайно спрямовуються на придбання активів тривалого використання, а поточні пасиви, як правило, є джерелом формування оборот­них коштів.

Зобов'язання підприємства поділяються на забезпечені та незабезпечені. Важливість такої класифікації полягає у тому, що забезпечені зобов'язання у разі ліквідації підприємства погаша­ються у пріоритетному порядку.

Завдяки залученню позикових коштів підприємство отримує певні переваги. Однак, за відповідних умов вони можуть призве­сти до погіршення фінансового стану підприємства, наблизити його до банкрутства. Тому важливим питанням в аналізі струк­тури джерел коштів є оцінка раціональності співвідношення влас­них та залучених коштів.

До основних показників, які характеризують структуру капі­талу, належать: 1. коефіцієнт фінансової автономії, який характеризує концентрацію власного капіталу.

Коефіцієнт фінансової автономії (незалежності) обчислюється відношенням суми власних коштів (ВК) до валюти балансу (ВБ).

Кфн = ВК/ВБ

Або Ф1 р. 380+р.430 / Ф1 р. 640

Коефіцієнт автономії не повинен бути меншим за 0,5-0,6. Зростання коефіцієнта фінансової незалежності означає підвищення фінансової стійкості підприємства і є позитивним моментом.

2. Коефіцієнт фінансової залежності (Кфз) розраховується відношенням валюти балансу до власного капіталу, є обережним показником до коефіцієнта фінансової незалежності. Для коефіцієнта фінансової залежності рекомендоване значення менше ніж 2 (тобто 1/0,5).

Кфз=ВБ/ВК

Або Ф1 р.640 /Ф1 р. 380 + р. 430

Або Кфз = 1/Кфн

Коефіцієнт фінансової залежності ще має назву мультиплікатор власного капіталу.

3. Мультиплікатор власного капіталу (Кмвк) пов’язує рентабельність активів та рентабельність власного капіталу. Показує, у скільки разів рентабельність власного капіталу більша рентабельності активів.

Кмвк = Кфз = (ВБ=А) / ВК

Якщо мультиплікатор власного капіталу помножити на рентабельність активів (відношення чистого прибутку до активів) то отримаємо рентабельність власного капіталу (відношення чистого прибутку до власного капіталу):

Кмвк * (ЧП/А)= (А/ВК)* (ЧП/А) = ЧП/ВК.

Коефіцієнт концентрації позикового капіталу (Ккпк) розраховується як відношення позикового капіталу до валюти балансу або як різниця між 1 та коефіцієнтом фінансової незалежності. Показує частку залученого майна в активах підприємства та ступінь залежності підприємства від кредитів. Зростання цього показника за часом означає посилення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів, що є негативною тенденцією.

Ккпк = ПК/ВБ

Або Ф1 р. 480+ р. 620 + р. 630 / Ф1 р. 640

Або

Ккпк = 1-Кфн = 1 – (1/Кфз)

Коефіцієнт фінансового ризику (Кфр) (або коефіцієнт фінансового левериджу) характеризує співвідношення позикових та власних коштів. Рекомендоване значення менше 1.

Кфр = ПК/ВК

Або Ф1 р. 480+р. 620+р.630 /Ф1 р. 380+430

Коефіцієнт фінансового ризику показує, кількість позикових коштів, залучених підприємством на 1 гривню вкладених в активи власних коштів. Чим вище його значення. Тим вищий ризик вкладання капіталу в підприємство. Нормальним вважається співвідношення 1:2, за якою одна третина загального фінансування сформована за рахунок позикових коштів.

На співвідношення власних і залучених коштів впливає низка факторів, обумовлених внутрішніми та зовнішніми умовами діяльності підприємства та обраної ним фінансової стратегії. До них відносять:

спосіб розміщення джерел підприємства в активах;

тривалість одного обороту коштів;

співвідношення тривалості виробничо-комерційного циклу і строку погашення кредиторської заборгованості;

структуру витрат підприємства.

Оцінювати структуру капіталу підприємства слід в динаміці за кілька років з тим, щоб виявити основні тенденції змін.

Кошти, що використовуються для формування капіталу під­приємства, мають свою ціну. Її величина, або вартість капіта­лу, певною мірою визначається наявними у підприємства мож­ливостями вибору джерел фінансування.

Сума коштів, яку необхідно сплатити за використання пев­ного обсягу фінансових ресурсів, виражена у відсотках до цьо­го обсягу, називається ціною капіталу. Іншими словами, ціна ка­піталу вказує, яку суму слід заплатити за залучення одиниці ка­піталу з даного джерела.

Не лише залучений капітал, але й власний має свою ціну. Це обумовлено тим, що капітал може бути вкладений за межами підприємства. Тому вартість власного капіталу розглядається з точки зору упущеної вигоди. Платою за втрачену вигоду акціо­неру повинні стати майбутні доходи у вигляді дивідендів або/і підвищення вартості акцій.

Проблема визначення вартості капіталу є складною. В еко­номічній літературі, присвяченій цій проблемі, розглядаються різні способи визначення "ціни" власного капіталу. Найбільш по­ширеними в практиці фінансового аналізу є підходи:

на основі дивідендів;

на основі доходів;

на основі визначення "ціни '' капітальних активів.

Залучення позикового капіталу для підприємства – один із способів розширення його діяльності. При цьому окремі види за­лучених коштів (кредити банку, кредиторська заборгованість) мають для підприємства різну вартість. Незважаючи на велику кількість видів заборгованості, загальним підходом до визначення вартості залученого капіталу є такий: ціна залученого капіталу визначається відношенням витрат, пов’язаних із залученням фінансових ресурсів, до самої величини капіталу, що залучається.

Визначивши вартість окремих джерел фінансування, власно­го і залученого капіталу, необхідно розрахувати середньозважену вартість капіталу.

СВ=

де К_і – ціна відповідного джерела коштів; Di – питома вага дже­рела коштів в загальній їх сумі.

Вартість капіталу підприємства може бути визначена як се­редньозважена величина вартості всіх категорій капіталу.

Головна мета розрахунку цього аналітичного показника по­лягає в тому, щоб отримати критерії відбору для майбутніх інве­стицій, які оцінюються за ставкою дохідності, достатньої, щоб компенсувати витрати вкладників капіталу. Враховуючи, що ступінь участі різних вкладників капіталу у фінансування діяль­ності не рівноцінний, вартість окремих видів фінансування зва­жується, виходячи з питомої ваги даного джерела в загальному обсязі фінансування.

Напрямами аналізу залученого капіталу на підприємстві є:

– загальний аналіз залученого капіталу;

– аналіз руху залученого капіталу;

– аналіз ефективності використання залученого капіталу.

Загальний аналіз залученого капіталу ґрунтується на його класифікації за джерелами формування, яку покладено в основу групування пасивів підприємства. Класифікаційними ознаками при цьому можуть виступати терміни залучення та вартість за­лучених коштів.

Необхідний обсяг залученого капіталу визначається за таким алгоритмом:

3К=ОЗ + ІНА + ОА- ВК,

де ЗК – залучений капітал; ОЗ –залишкова вартість основних засобів; ІНА – інші необоротні активи; ОА–- оборотні активи; ВК - власний капітал.

Методика загального аналізу залученого капіталу ґрунтується на застосуванні прийомів горизонтального та вертикального аналізу.

Рух залученого капіталу відображається на основі моделі:

3_П + Н = П + З_к,

де З_п, З_к - залишки залученого капіталу в цілому або за видами на початок і кінець аналітичного періоду; Н - надходження за­лучених коштів протягом аналітичного періоду; П - повернення залучених коштів позичальнику протягом аналітичного періоду.

На основі балансової моделі обчислюються показники, що характеризують рух залученого капіталу:

– рівень надходження залучених коштів (РН):

РН=Н/ (Зп+Н);

– рівень погашення боргових зобов’язань (РП):

РП=П/ (Зп+Н);

– коефіцієнт співвідношення оборотів з надходження залученого капіталу і погашення боргових зобов’язань (Ксп): Ксп=Н/П.