Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Л по ДРУ Т2 Методи з Малиновського.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
354.82 Кб
Скачать

Т.2 Державна влада та державне управління ч 3 Методи державного управління

Методи державного управління

Дайте мені хороший метод і я вирішу всі ваші проблеми.

Г. Гегель

Глава 4.1. Поняття і класифікація методів державного управління

Поняття методу державного управління

Категорія "методи" практично невичерпна, оскільки будь-яка людська діяльність потребує певних способів та прийомів, методів реалізації. В управлінській сфері найбільш уживаними термінами є "методи управління", "методи діяльності керівника", "методи управлінської діяльності".

Існують різні підходи до визначення поняття "методу". Метод у широкому філософському значенні визначається як спосіб досягнення цілі, певним чином упорядкована діяльність. Найбільш загальним, пов'язаним із суттю управлінської діяльності, є підхід, який базується на виявленні об'єктивних закономірностей. У цьому випадку метод може бути визначеним як інструмент (прийом) приведення в дію об'єктивних закономірностей співіснування явищ, спосіб їх використання.

Методи державного управління численні та різноманітні, що пояснюється багатоманітністю управлінських функцій. Виражаючи якісну сторону реалізації функцій державного управління, методи також - за аналогією з функціями - безпосередньо зв'язані з державно-владними повноваженнями, що відповідають цим функціям. Якщо державно-владні повноваження є формою правового опосередкування функцій, то методи управління більше стосуються практичної реалізації функцій. Методи прийнято тлумачити як способи здійснення організуючого впливу у стосунках між суб'єктами та об'єктами управління. У такому розумінні до методів примикає і стиль управлінської діяльності. Але не як особисті, індивідуальні риси роботи управлінських кадрів, а як сукупність прийомів діяльності, що виступають окремим проявом більш загального явища -методів управління.1

Якщо виходити з того, що метод - це засіб практичної і теоретичної діяльності людини, зумовлений закономірностями руху об'єктивної дійсності і спрямований на оволодіння нею, то є підстави розрізняти методи науки і методи управління, відповідно методологію адміністративно-управлінської науки і методологію державного управління. Метод науки управління був розглянутий нами у першому розділі, а тому детальніше зупинимося на методах державного управління.

Управлінська діяльність передбачає існування спеціальних методів, а відповідно, і своєї теорії, методології управління як особливого виду методології пізнання. Під методами розуміються засоби досягнення поставлених цілей. На думку Д.Овсянко, метод управління - це спосіб реалізації його функцій, засіб впливу органу виконавчої влади на об'єкти управління.2 Методи управління показують, яким чином держава вирішує завдання в сфері управління. Тому важливо пам'ятати, що методи державного управління є похідними від політичного режиму держави.

Метод управління - це спосіб, прийом впливу суб'єкта на поведінку об'єкта управління для досягнення поставленої мети. Головна мета такого впливу активізація діяльності працівників для досягнення цілей організації шляхом різнобічної мотивації їх інтересів і потреб. Як ми вже говорили, існує безліч різноманітних конкретних людських потреб, цілей, досягнення яких приводить до їх задоволення, а також типів поведінки під час реалізації даних цілей. Від ступеня задоволення потреб людини залежить і розвиток його потенціалу як у цілому, так і окремих його складових.

Для методів державного управління, на думку В.Колпакова, характерні певні особливості, що полягають у такому:

По-перше, вони реалізуються в процесі державного управління.

По-друге, вони виражають керівний (упорядковуючий) вплив суб'єктів управління на об'єкти управління. Становлять зміст цього впливу і завжди мають своїм адресатом конкретний об'єкт (індивідуальний чи колективний).

По-третє, в методах державного управління завжди міститься воля держави. В них виражаються повноваження владного характеру органів державного управління.

По-четверте, вони використовуються суб'єктами управління як засіб реалізації закріпленої за ними компетенції.

По-п'яте, методи мають свою форму, зовнішнє вираження.3

Методи являють собою важливу складову процесу державного управління. Наявність прогресивних методів та їх вміле використання є передумовою ефективності державного управління.

Особлива роль методів управління полягає у тому, щоб створити умови для чіткої оганізації процесу державного управління, використання сучасної техніки і прогресивних технологій для організації управлінського процесу, забезпечити його максимальну ефективність. Таким чином, зміст поняття "методи державного управління" .випливає з суті і змісту державного управління і належить до основних категорій теорії державного управління.

Методи управління безперервно розвиваються і удосконалюються відповідно до розвитку виробничих сил і суспільних відносин, господарської практики, пошуку шляхів подолання протиріч, що виникають на основі економічних експериментів. Теорія і практика державного будівництва нагромадила різноманітні методи управління, які застосовуються, по-перше, залежно від конкретної економічної ситуації, по-друге, від субординації між суб'єктом і об'єктом управління, тобто рівня рішень, які приймаються, починаючи від уряду аж до окремого підрозділу підприємства; по-третє, від мотивів і характеру впливу суб'єкта на об'єкт управління (матеріальна, владна, соціально-психологічна мотивація тощо).

Класифікація методів управління

Методи державного управління - складна система способів і прийомів, які якісно розрізняються між собою. При їх класифікації необхідно виходити з того, що таке складне явище не може базуватися лише на якомусь одному критерії. Тільки сукупність класифікаційних засад дасть змогу всебічно, на науковій основі скласти уявлення про методи як наукову категорію та інструмент практичного управління. Адже в світовій практиці і досі відсутня єдина загальноприйнятна класифікація методів управління. Можна з упевненістю сказати, що ця категорія теорії державного управління є найменш висвітленою в науковій літературі.

У спеціальній літературі є різні погляди щодо видів і конкретних методів управління. Так, Ю.Козлов поділяє їх на дві групи: позаекономічного (прямого) та економічного (непрямого) впливу; А.Лунєв

на чотири: морально-політичні, економічні, організаційні, адміністративно-директивні; Г.Атаманчук також на чотири:

адміністративні, морально-ідеологічні, соціально-політичні, економічні. Є й інші підходи, коли виділяють методи одноосібні, колегіальні, колективні, комбіновані тощо.

Всі перелічені класифікації мають на меті розмежувати й згрупувати засоби, прийоми, способи впливу на свідомість і поведінку людей в процесі державного управління. В.Колпаков, грунтуючись на критерії потреби процесу управління (переконувати, заохочувати, примушувати), виділяє три "найзагальніші, найуніверсальніші, а в теоретичному розумінні найкраще визначені й детерміновані методи державного управління: переконання, заохочення і примус".4

Д.Овсянко класифікує методи державного управління за функціями суб'єктів управління. Він виділяє серед них загальні, що застосовуються при виконанні всіх або основних функцій державного управління на важливих стадіях управлінського процесу, та спеціальні, які використовують при здійсненні окремих функцій або на певних стадіях управлінського процесу.5

Найчастіше користуються поширеною позицією про розмежування таких загальних груп методів, як методи переконання і методи примусу, а також прямого і непрямого (опосередкованого) впливу. При цьому останні групи можуть бути певним чином прирівняні до так званих адміністративних і економічних методів управління.6 Такого підходу дотримуються Ю.Козлов, Л.Коваль, які дедалі частіше звертаються до класифікації методів на адміністративні (позаекономічні, прямого керівного впливу) й економічні (непрямого керівного впливу). Як критерій в цьому випадку використовується вид конкретних засобів, які застосовуються при розв'язанні управлінських завдань.

Адміністративні методи (інша назва організаційно-розпорядчі) зорієнтовані на такі мотиви поведінки, як усвідомлена необхідність дисципліни праці, почуття обов'язку, відповідальності, прагнення людини працювати у певній організації, розуміння можливості адміністративного покарання тощо. Цим методам притаманний прямий характер впливу: будь-який регламентуючий чи адміністративний акт підлягає обов'язковому виконанню. Адміністративні методи повинні відповідати правовим нормам, що діють на певному рівні управління, а також актам вищестоящих органів управління.

Економічні методи носять непрямий характер управлінського впливу: не можна розраховувати на автоматичну дію цих методів, досить важко визначити їх вплив на кінцевий результат.

Деякі дослідники додають до названих груп ще соціальні чи соціально-психологічні методи управління.7 Ці методи, в свою чергу, ґрунтуються на використанні соціального механізму, що діє в колективі (соціальні потреби, система взаємовідносин у колективі, неформальні групи та ін.).

Вважаємо такий класифікаційний підхід дещо спрощеним, адже, крім вищезазначених факторів, формування і застосування методів державного управління залежить від ситуації, місця і часу, компетентності керівника, його психологічної чутливості, педагогічного такту та інтуїції. Тому, залежно від цих та інших складових, обгрунтованими класифікаційними критеріями сучасних методів державного управління вважаються:

По-перше, за основними сферами управлінської діяльносте. адміністративною, економічною, юридичною, соціально-психологічною. Відповідні адміністративно-управлінські дії у цих сферах здійснюються за

допомого певних систем активізації, які включають різноманітні за змістом, спрямованістю, організаційними формами, характером впливу методи і прийоми (процедури).

За змістом їх розглядають з позицій відображення вимог законів управління, специфіки управлінських відносин, принципів управління, об'єктивних закономірностей, у розкритті яких реалізується метод. За цим підходом можна визначити такі групи методів: організаційно-розпорядчі (адміністративні), економічні, правові, соціально-психологічні (див. рис.4.1);