Тема 1. Соціальна політика як функція державного управління та її складові

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

1. Ключові слова і терміни соціальної політики держави.

2. Суб’єкти, об’єкти, принципи та механізми реалізації соціаль­ної політики.

3. Держава та її роль в реалізації соціальної політики.

3.1. Генезис соціальної держави.

3.2. Соціальна політика сучасної держави.

4. Соціальна політика і соціальна справедливість.

Опорно-логічний конспект теми

1. Ключові слова і терміни соціальної політики держави

Для розуміння сутності соціальної політики держави роль ключових відіграють такі слова і терміни: «соціальні потреби», «соціальні відносини», «соціальні процеси», «соціальна політика», «соціальне управління», «соціаль­ні нормативи», «соціальні стандарти».

Соціальні потреби — це вираз або вияв соціальних очікувань та запитів індивідумів та соціальних груп у суспільстві на певному рівні його розвитку. Потреби у міру їх усвідомлення перетворюються на інтереси, що, у свою чергу, стимулює індивідів та соціальні групи на досягнення мети.

Потреби можна зобразити у вигляді такої піраміди (рис. 1.1):

Всі потреби класифікуються: за сферами діяльності; за об’єктами; за функціональною роллю; за суб’єктами.

Рис.1.1. Піраміда життєво необхідних потреб індивіда

Соціальні відносини — це відносини між групами людей, що різняться своїми засобами буття, займають різне положення у суспільстві та беруть неоднакову участь у його економічному й політичному житті.

Соціальні відносини — це відносини рівності та нерівності людей у їхній спільній діяльності. Вони можуть носити характер співпраці або конфлікту.

Соціальні відносини пов’язані з нерівноцінними можливостями та умовами існування й розвитку особистості залежно від причетності до соціальної спільноти або групи (рис. 1.2).

Вищою метою соціальних відносин є досягнення соціальної справедливості.

Соціальні процеси — це послідовні зміни стану, елементів соціальної системи під впливом внутрішніх та зовнішніх умов.

Соціальні процеси поділяють на процеси функціонування (вони забезпечують відтворення об’єкту соціальної системи), процеси розвитку (вони обумовлюють перехід об’єкта до нового (якісного) стану. Але розвиток може бути як прогресивним, так і регресивним (рис. 1.3).

Через розв’язання соціальних протиріч і проблем здійснюється реалізація соціальних процесів. Останні потребують соціального управління.

Рис. 1.2. Соціальні відносини особистості

Соціальне управління — це різновид управління, функцією якого є забезпечення та реалізація потреб прогресивного чи регресивного розвитку суспільства та його підсистем. Зміст соціального управління полягає у формуванні критеріїв та показників соціального розвитку, розробка заходів щодо реалізації соціальних проб­лем, використання засобів вирішення соціальних проблем.

Рис. 1.3. Напрями розвитку соціальних процесів

Соціальне управління має багато підсистем і здійснюється через державну політику, яка втілюється у життя на всіх рівнях соціального буття.

Суб’єктом соціального управління є система соціалізованих органів (державних, громадських), а об’єктом — особистість, соціальні групи, суспільство.

Стадії соціального управління:

1) прогнозування;

2) практикування;

3) планування;

4) регулювання;

5) керівництво.

Засоби соціального управління:

1) економічні;

2) адміністративні;

3) ідеологічні;

4) соціально-психологічні;

5) специфічно соціальні.

Соціальне управління по-іншому називають державною політикою.

У свою чергу державна політика — це сума актів публічної діяльності, які уряд здійснює через свої органи і які мають вплив на громадян держави. Або, по-іншому, — це організована цілеспрямована діяльність держави та її органів на всіх рівнях влади, що забезпечує регулювання певних відносин і впливає на різні сторони життя людей (рис. 1.4).

Соціальна політика — це важлива складова внутрішньої політики держави, яка втілюється в життя через соціальні програми і на практиці реалізує відносини в суспільстві в інтересах і через інтереси основних соціальних груп населення.

Визначальною у соціальній політиці є діяльність держави, спрямована на регулювання, стабілізацію і розвиток соціальних відносин у суспільстві та реалізацію (задоволення) соціальних потреб людини.

Соціальна політика має завдання по розробці заходів щодо збереження та укріплення існуючого суспільного устрою, або заміни його новим (прогресивним або регресивним).

Завдання соціальної політики — це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб’єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність та розвиток як соціаль­ної істоти на основі відносин принципу соціальної справедливості при беззастережному дотриманні її громадянських прав та свобод.

Рис. 1.4. Визначальні елементи соціальних відносин у соціальній політиці

Соціальна політика у суспільстві втілюється через соціальні програми, кінцевою метою яких є задоволення соціальних потреб на більшому чи меншому рівні. Для розробки соціальних програм і оцінки їх виконання потрібні соціальні нормативи і державні соціальні стандарти.

Соціальні нормативи і соціальні стандарти пов’язані з процесами соціального управління і використовуються у розробці основ соціальної політики.

Соціальні нормативи — це певні регламентовані значення соціальних показників, що виражають систему типових вимог соціальних суб’єктів до соціальних об’єктів з метою забезпечення відтворення і розвитку суспільства як цілого, та розв’язання його соціальних проблем.

Соціальні стандарти — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних соціальних гарантій в даній державі¹.