Державний гімн – це закріплена законодавством музично-поетична емблема держави, яка через систему музично-поетичних образів символізує суверенну державу.

Відповідно до статті 20 Конституції - Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України.

Закон України «Про Державний Гімн України» затвердив текс гімну зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського «Ще не вмерла Україна і слава, і воля».

У законі зазначається, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Гімну. Гімн також виконують під час офіційних державних церемоній.

Держава з метою виховання у громадян поваги до символів держави, запобіганню неналежному їх використанню закріпила один із конституційних обов`язків – це обов`язок шанувати державні символи.

Кримінальним Кодексом України встановлено кримінальної відповідальності за публічну наругу над Державним Прапором (ст.338 ККУ), та за підняття Державного Прапора України на річковому або морському судні без права на цей Прапор (ст.339 цього Кодексу). Відповідно до статті 338 ККУ публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави - карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Способами наруги можуть бути знищення чи пошкодження прапора (герба) шляхом його спалення, ламання, розмальовування, нанесення на прапор образливих написів, зле шаржування герба чи гімну тощо.

Проте система правової охорони Державних символів України не може обмежуватися лише кримінальною відповідальністю, необхідним є запровадження адміністративної відповідальності за порушення порядку використання державної символіки, що потребує визначення на рівні відповідних правил в цій сфері. Необхідно встановити адміністративну відповідальність за порушення правил використання державних символів шляхом доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення у розділі АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ГРОМАДСЬКИЙ ПОРЯДОК І ГРОМАДСЬКУ БЕЗПЕКУ відповідною статтею про порушення вимог законодавства щодо офіційного використання Державних символів України.

Існує заборона у рекламі використовувати або імітувати зображення Державного Герба України, Державного Прапора України, звучання Державного Гімну України, зображення державних символів інших держав та міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів, органів місцевого самоврядування, крім випадків, передбачених законами України у сфері інтелектуальної власності.( Ст.8 Закону України «Про рекламу»).

У відповідності до ч.1 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують, зокрема, державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми) та офіційні назви держав.

Такі позначення можуть бути включені до знака як елементи, що не охороняються, якщо на це є згода відповідного компетентного органу або їх власників. Компетентним органом щодо назви держави є колегіальний орган, утворений Установою. Так, наказом Міністерства освіти і науки України від 7 жовтня 2003 р. N 677 затверджено ПОЛОЖЕННЯ про Комісію щодо погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави "Україна", до знака для товарів і послуг». Наказом Міністерства освіти і науки України 04.08.2010 N 790 затверджено ПРАВИЛА погодження питань про внесення позначення, що містить офіційну назву держави "Україна", до знака для товарів і послуг.

Згідно п.2 ч.1 ст. 434 Цивільного кодексу, не є об'єктами авторського права державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади.

Отже, підсумовуючи вищесказане, приходимо до висновку,що:

1.Державні символи повинні використовуватись у порядку, що встановлений законом.

2. На даний час законом порядок використання державних символів не встановлений.

3. Законодавством передбачена кримінальна відповідальність за публічну наругу над державними символами і відповідальність за використання державних символів в рекламі.

4. Існує заборона у рекламі.

5. На даний момент відповідальність за порушення порядку використання державних символів діючим законодавством не передбачена.

Пит.4 Конституційний статус державної мови.

Основи державної мовної політики визначаються Конституцією України, а порядок застосування мов в Україні – Законом України "Про засади державної мовної політики».

Стаття 10 Конституції України зазначає, що державною мовою в Україні є українська мова. Закріплюючи державний статус української мови, Конституція водночас наголошує, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10).

У статті 5 Закону України "Про засади державної мовної політики» визначено цілі та принципи державної мовної політики:

1. Державна мовна політика України базується на визнанні і всебічному розвитку української мови як державної і гарантуванні вільного розвитку регіональних мов або мов меншин, інших мов, а також права мовного самовизначення і мовних уподобань кожної людини.

2. При здійсненні державної мовної політики Україна дотримується таких цілей і принципів:

1) визнання всіх мов, які традиційно використовуються в межах держави чи її певної території, національним надбанням, недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками;

2) забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави із створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин на тих територіях і в тих випадках, де це є виправданим;

3) сприяння використанню регіональних мов або мов меншин в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створення можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя в межах територій, на яких такі мови використовуються, та з урахуванням стану кожної мови;

4) підтримання і розвиток культурних взаємин між різними мовними групами;

5) забезпечення умов для вивчення української мови як державної, регіональних мов або мов меншин, інших мов і викладання цими мовами з урахуванням стану кожної мови на відповідних рівнях освіти у державних і комунальних навчальних закладах;

6) сприяння здійсненню наукових досліджень у сфері мовної політики;

7) розвиток міжнародного обміну з питань, що охоплюються цим Законом, стосовно мов, які використовуються у двох або декількох державах;

8) поважання меж ареалу розповсюдження регіональних мов або мов меншин з метою забезпечення того, щоб існуючий або новий адміністративно-територіальний устрій не створював перешкод для їх розвитку;

9) застосування принципу плюрилінгвізму, за якого кожна особа в суспільстві вільно володіє кількома мовами, на відміну від ситуації, коли окремі мовні групи володіють тільки своїми мовами.

3. Держава сприяє розвитку багатомовності, вивченню мов міжнародного спілкування, насамперед тих, які є офіційними мовами Організації Об'єднаних Націй, ЮНЕСКО та інших міжнародних організацій.

Зокрема, Основний Закон гарантує вільний розвиток, використання і захист російської мови та інших мов національних меншин України.

Згідно Україну України "Про засади державної мовної політики» кожен має право звертатися за захистом своїх мовних прав і свобод до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та має право після використання всіх національних форм і засобів правового захисту звертатися за захистом своїх мовних прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Д Е К Л А Р А Ц І Я

про державний суверенітет України

( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429 )

Верховна Рада Української РСР,

виражаючи волю народу України,

прагнучи створити демократичне суспільство,

виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод

людини,

шануючи національні права всіх народів,

дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і

духовний розвиток народу України,

визнаючи необхідність побудови правової держави,

маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу

України,

П Р О Г О Л О Ш У Є

державний суверенітет України як верховенство, самостійність,

повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та

незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Українська РСР як суверенна національна держава розвивається

в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого

невід'ємного права на самовизначення.

Українська РСР здійснює захист і охорону національної

державності українського народу.

Будь-які насильницькі дії проти національної державності

України з боку політичних партій, громадських організацій, інших

угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

II. НАРОДОВЛАДДЯ

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ

України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції

Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів,

обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада

Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація,

інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені

всього народу України.

III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА

Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань

свого державного життя.

Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів

Республіки на своїй території.

Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її

розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів

здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який

призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний

перед нею і тільки їй підзвітний.

IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному

громадянину право на збереження громадянства СРСР.

Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР

визначаються Законом Української РСР про громадянство ( 1636-12 ).

Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи,

які передбачені Конституцією Української РСР ( 888-09 ) і нормами

міжнародного права, визнаними Українською РСР.

Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх

громадян Республіки незалежно від походження, соціального і

майнового стану, расової та національної приналежності, статі,

освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і

характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Українська РСР регулює імміграційні процеси.

Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони

і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за

межами Республіки.

V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО

Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.

Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою

і не може бути змінена та використана без її згоди.

Українська РСР самостійно визначає

адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок

утворення національно-адміністративних одиниць.

VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ

Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і

закріплює його в законах.

Народ України має виключне право на володіння, користування і

розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні

ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР,

природні ресурси її континентального шельфу та виключної

(морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний

потенціал, що створений на території України, є власністю її

народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і

використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних

потреб її громадян.

Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному

багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах

і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу

Республіки.

Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної

власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між

республіками - суб'єктами цієї власності.

Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав і

їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на

території Української РСР та використовувати природні ресурси

України згідно з законами Української РСР.

Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи

зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову

системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує

свою грошову одиницю.

Вищою кредитною установою Української РСР є національний Банк

України, підзвітний Верховній Раді Української РСР.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці,

розташовані на території Української РСР, вносять плату за

використання землі, інших природних і трудових ресурсів,

відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до

місцевих бюджетів.

Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.