Глава 1. Загальні положення міжнародного приватного права

дорозі, визначаються правом держави, з якої це майно відправле­не, якщо інше не встановлено за згодою сторін». Залежно від міри конкретизації права, що підлягає застосуван­ню, колізійні норми поділяються на:

1. односторонні - це колізійні норми, які прямо вказують на пра­во, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. Зазвичай, односторонні норми передбачають мож­ливість застосування права тієї держави, в якій норма видаєть­ся. Наприклад, норма частини З статті 42 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Захист права власності та інших речових прав, які підлягають державній реєстрації в Україні, здійснюється відповідно до права України»;

2. двосторонні - це колізійні норми, які формулюють правило, за яким визначається право, що підлягає застосуванню до право­відносин з «іноземним елементом». Наприклад, норма статті 34 Закону України «Про міжнародне приватне право»: «Порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана дові­реність».

Схематично класифікацію колізійних норм можна висласти та­ким чином:

Вказана класифікація колізійних норм не є вичерпною, наука міжнародного приватного права розробляє класифікації і за іншими критеріями.

15

Результатом узагальнення застосування колізійних норм є ви­значення найбільш розповсюджених типів колізійних прив'язок, які ще отримали назву формул прикріплення. Найбільшого поширення набули такі колізійні прив'язки:

1. Особистий закон фізичної особи (lex personalis). Традиційно ця колізійна прив'язка поділяється на дві форми: закон громадян­ства та закон місця проживання. Прив'язка «закон громадянства» означає, ш:о застосуванню підлягає право тієї держави, громадя­нином якої є фізична особа. Прив'язка «закон місця проживан­ня» означає, ш;о застосуванню підлягає право тієї держави, в якій особа постійно чи переважно проживає. Порядок визначення особистого закону фізичної особи передбачений статтею 16 За­кону України «Про міжнародне приватне право». Особистим за­коном фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце про­живання або займається основною діяльністю. Особистим зако­ном особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце пере­бування. Особистим законом біженця вважається право держа­ви, у якій він має місце перебування. Особистий закон фізичної особи використовується для визначення обсягу правоздатності та дієздатності фізичної особи, визнання її безвісно відсутньою та оголошення померлою. Також особистим законом визначається право на ім'я фізичної особи, обсяг її особистих немайнових прав, порядок встановлення над особою опіки та піклування.

2. Особистий закон юридичної особи (lex societatis). Вказану прив'язку також називають законом національності юридичної особи. Доктрина міжнародного приватного права визначає такі способи визначення національності юридичної особи: закон міс­ця реєстрації юридичної особи, закон місця знаходження адміні­стративного центру юридичної особи, закон місця здійснення ді­яльності юридичної особи. Для корпоративних юридичних осіб застосовується визначення національності юридичної особи на підставі «теорії контролю», відповідно до якої юридична особа має національність тієї держави, суб'єкти якої здійснюють контроль за діяльністю такої юридичної особи. Порядок визначення особис­того закону юридичної особи регламентується статтею 25 Закону

16