§ 9.5. Визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні

Проблема визнання та виконання рішень іноземних судів, по­станов та рішень іноземних недержавних установ, до яких належать арбітражні та третейські суди, існує давно, але вона розглядалась переважно науковцями лише крізь призму виконання міжнародних угод. Тому це питання в світлі охорони та захисту прав громадян і юридичних осіб стає дедалі актуальнішим, що зумовлюється розви­тком міжнародних економічних відносин. Історичні та економічні передумови розвитку цього інституту д4жнародного права розгляда­лися багатьма дослідниками, серед яких окремо слід виділити праці А. І. Муранова [17, С. 201]. Останні публікації, присвячені названій темі, свідчать, що вчені продовжують дослідження у цьому напрям­ку, але їх увага зосереджена здебільшого на виконанні рішень лише арбітражних (третейських) судів [12, С 178].

l^й^lФ!^^lj^^iV;;■,.ii,;,;•;:i;^lii^;::u^йJ.

О днозначної доктрини щодо визнання та виконання рішень іно­земних судів ні в Україні, ні в інших країнах ще не створено [12, С 179]. Більшість російських та українських процесуалістів, відповід­но до сучасної юридичної практики та законодавства РФ та Украї­ни, вважають інститут визнання та виконання рішень іноземних су­дів належним до цивільного процесу з іноземним елементом. Хоча ця концепція базується на рівності в умовах визнання і виконання як арбітражних рішень українських судів, так і іноземних, але необ­хідно брати до уваги положення про те, що перегляд таких рішень здійснюється у межах цивільного процесу. Таким чином нівелюють­ся міжнародні аспекти іноземних рішень, а самі рішення іноземних судів позбавляються особливого статусу, оскільки в такому випадку

17*

259

судам загальної юрисдикції України складно враховувати принцип взаємності та інші особливості визнання іноземних рішень, що не­обгрунтовано спрощуватиме їх розгляд [12, С 182].

Дія судового рішення, винесеного судом держави, обмежена межами території цієї держави. Допустимість визнання та виконан­ня іноземного судового рішення визначається законодавством кон­кретної країни та міжнародними угодами, в яких вона бере участь. Визнання рішення іноземного суду означає, що воно є підтверджен­ням цивільних та інших прав та обов'язків на такому самому рівні, що й рішення вітчизняного суду [1, С 210].

Одним із проявів державного суверенітету є неприпустимість іноземного втручання в юрисдикційну діяльність. Судові рішення не діють за межами держави, у якій вони були ухвалені. Рішен­ня іноземних судів можуть діяти в іншій державі, якщо остання їх визнала. Обов'язку визнавати іноземні судові рішення в силу за­гальних норм міжнародного права не існує. Однак численні міжна­родні договори передбачають взаємне визнання судових рішень [8, С 390].

Засноване на іноземному судовому рішенні право може вважа­тися існуючим тільки після того, як буде дозволене приведення цьо­го рішення до виконання. До цього моменту іноземне рішення не наділяє будь-яким безперечним правом або будь-яким обов'язком ні особу, на користь якої відбулося рішення, ні особу, проти якої воно ухвалено [18, с 44].

Жодна держава не допускає примусового виконання інозем­них судових рішень шляхом їхнього безпосереднього виконання без використання якого-небудь авторитетного акту тієї держави, на території якої виконання рішення повинне бути здійснене. При­чина полягає в тому, що питання про можливість визнання судово­го рішення пов'язане з дослідженням багатьох складних правових питань, і було б неправильним змушувати роботи таке дослідження виконавчі органи [1, С 210].

Юридична сила рішення суду певної держави обмежена терито­рією цієї держави. Проте за умов, передбачених: 1) ЦПК України, 2) міжнародними договорами України, 3) Законами України: - «Про ви­знання та виконання в Україні рішень іноземних судів» від 29.11.2001 року; - «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року; - «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 року; - Постановою Пле­нуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 12 «Пропрактику

260