§ 9.4. Виконання судових доручень іноземних судів та звернення судів України з дорученнями до іноземних судів

Під час здійснення провадження у цивільних справах може ви­никнути потреба виконання процесуальних дій за межами терито­рії своєї держави, зокрема необхідність допитати свідка, опитати сторону, вручити повістки особам, які проживають за кордоном. Оскільки суд може діяти лише в межах території своєї держави, ви­конання таких й інших процесуальних дій можливе лише шляхом його звернення за сприянням до судових органів іншої держави [5, С 583]. Тобто, для здійснення таких дій за кордоном потрібна згода тієї лепжави в якій вони повинні бути зпо6.їїєні Г1. С 2071.

Таке звернення з проханням про надання правової допомоги на­зивають судовим дорученням. Отже, судове доручення — це звер­нення суду однієї держави до суду іншої держави з проханням про виконання на території останньої процесуальних дій, спрямованих на допит свідків, опитування сторін, вручення позовної заяви, пові­стки про виклик до суду, про встановлення місця проживання від­повідача тощо [5, 583-584].

Особливо часто зустрічаються два випадки, коли суду однієї держави доводиться звертатися за сприянням до судових органів іншої держави [І, С 207].

251

Перший випадок - вручення документів на прохання суду осо­бам, що перебувають за кордоном. Скажімо, у Франції відкривається спадщина, а один зі спадкоємців проживає в Києві. Французький суд звертається до українського із проханням вручити повідомлення цьо­му спадкоємцеві про слухання справи. Потрібно не просто передати до­кументи, а вручити їх офіційним чином, засвідчити, що вони отримані певною особою та вона була ознайомлена з їхнім змістом [1, С 207].

Другий випадок - виконання окремих процесуальних дій, і, зо­крема, допит свідків, що перебувають за кордоном. Якщо суд вва­жає, що для з'ясування обставин за цією справою необхідно допита­ти свідка, що проживає за кордоном, він заздалегідь складає список питань, які повинні бути поставлені свідкові. Допит провадиться через судові органи тієї країни, у якій проживає свідок fl, С 207].

Схема 9.15

Виконання таких доручень називають наданням міжнародної правової допомоги. Процесуальний порядок виконання судових доручень в кожній країні регулюється її внутрішнім законодавством і міжнародними договорами, в яких вона бере участь [5, С 584].

NB!!! Стаття 415 ЦПК України регулює виконання судових дору­чень іноземних судів і звернення судів України з дорученнями до іно­земних судів [10]. Якщо у справі, яка знаходиться в провадженні суду однієї договірної сторони, виникає потреба в особистій явці свідка або експерта, який перебуває на території іншої договірної сторони, треба звернутися до компетентної установи цієї договірної сторони з клопо­танням про врі^гення виклику, в якому не можуть бути зазначені за­ходи примусу на випадок їх неявки. У виклику наводиться інформація

252

про види та розмір коштів, на які мають право свідок або експерт (ком­пенсація витрат на переїзд, проживання і нестриману заробітну плату, винагорода за проведення експертизи тощо) [5, С. 586].

Так, суди України виконують передані їм у встановленому по­рядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесу­альних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли:

1. виконання дорі^іення порушувало б суверенітет України або за­грожувало б національній безпеці України;

2. виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду [10].

Схема 9.16

За Договором між Україною і КНР відмова в наданні право­вої допомоги можлива, якщо запитувана договірна сторона вважає, що це завдасть шкоди суверенітету, безпеці, громадському порядку останньої чи суперечитиме основним принципам її законодавства (ст. 11). Аналогічно вирішено це питання й в інших міжнародних договорах України [5, С. 585].

Виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих про­цесуальних дій проводиться на підставі законів України. На прохання іноземного суду під час виконання доручення процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосуван­ня не суперечить законодавству України та її публічному порядку [10].

Судові доручення виконуються судами, в межах юрисдикції яких повинні бути вчинені ті або інші процесуальні дії. Правила на­правлення судових доручень встановлюються міжнародними дого­ворами про надання правової допомоги [8, С. 409].

Суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорз^ен-ням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок відносин судів України з іноземними судами регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [10].

253

Схема 9.17

Обсяг правової допомоги, яка може надаватися судами Украї­ни іноземним судам у проведенні окремих процесуальних дій, от. 415 ЦП К визначає у загальному вигляді. Більш широкий перелік про­цесуальних дій, які можуть здійснюватися для виконання дорз^ень іноземних судів, міститься у Конвенції держав-членів СНД. Згідно з ст. 6 Конвенції, договірні сторони надають одна одній правову допо­могу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної договірної сторони, зокрема шляхом складання і пересилки документів, проведення обшуків, вилучення, пересилки і видачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення криміналь­ного переслідування, розшуку і видачі осіб, які вчинили злочини, визнання і виконання судових рішень у цивільних справах, вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів [5, С 584].

Питання судових доручень регулюються статтями 1-16 Гаазь­кої конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 року; Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових до­кументів у цивільних або торговельних справах від 15 листопада 1965 року; Конвенцією про збір за кордоном доказів по цивільних та торговельних справах від 18 березня 1970 року; статтями 4-19 Мінської конвенції про правову допомогу та правові відносини у

254

цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, а також коіїсульськими конвенціями [8, С 409];

договорами про правову допомогу [З, С 136].

Серед них можна виділити Гаагську конвенцію про врз^ення за кордоном судових і несудових документів у цивільних і торговель­них справах від 15 листопада 1965 року, учасницями якої є Англія, Барбадос, Бельгія, Ботсвана, Греція, Данія, Єгипет, Ізраїль, Іспанія, Італія, Кіпр, Люксембург, Малаві, Нідерланди, Норвегія, Португа­лія, СІЛА, Турція, Фінляндія, Франція, ФРН, Чехія, Словаччина, Швеція, Японія [5, С. 588].

Гаагська конвенція про збирання за кордоном доказів у цивіль­них і торговельних справах від 18 березня 1970 року, учасницями якої є Англія, Барбадос, Данія, Ізраїль, Італія, Кіпр, Люксембург, Ні­дерланди, Норвегія, Португалія, Сінгапур, США, Фінляндія, Фран­ція, ФРН, Чехословаччина, Швеція, поліпшила існуючу систему пересилки і виконання судових дорз^ень щодо здійснення окремих процесуальних дій, розширила способи одержання свідчень свідків. Вона містить правила, наближені до англо-американської правової системи [5, С 589].

Істотні новели у покращення становища громадян у цивільно­му процесі іноземних держав внесла Гаагська конвенція про полег­шення доступу до правосуддя за кордоном від 25 жовтня 1980 року, учасницями якої є Греція, Люксембург, Марокко, Франція і ФРН [5, С 590].

На основі правил Гаагської конвенції з питань цивільного про­цесу 1954 р. були розроблені та прийняті інші міжнародні конвенції [5, С 588].

NBin Україна поки не бере участі у жодній з наведених вище конвенцій[1, С 209].

Цей перелік покладено в основу визначення обсягу процесу­альних дій, у виконанні яких надається допомога, у двосторонніх міжнародних договорах України (з незначними корективами у бік їх розширення та уточнення). Так, у ст. 4 Договору між Україною і Республікою Польща встановлено, що сторони надають взаємну правову допомогу щодо підготовки, пересилки та вручення доку­ментів, допиту підозрюваних і підсудних, а також виконання інших процесуальних дій. Договором між Україною і Республікою Мол­дова передбачається вилучення та накладення арешту на майно, пересилка та видача предметів і документів, виконання доручень

255

про вручення документів, а також складання та надсилання актів і документів (ст. 4). В обсяг правової допомоги за Договором між Україною і Литовською Республікою включено також надання ві­домостей про судимість обвинувачених (ст. 3). Згідно з Договором між Україною і КНР, договірні сторони мають вручати на прохання судові та позасудові документи, допитувати учасників справи, свід­ків та експертів, провадити експертизу та огляд на місці, а також ви­конувати інші процесуальні дії по збиранню доказів (ст. 14) [5, С 584-585].

З питань надання правової допомоги суди різних країн зносять­ся між собою за посередництвом центральних органів, наприклад. Міністерство юстиції України з Міністерством юстиції Республіки Молдова (ст. З Договору між Україною і Республікою Молдова). Для цього подається клопотання (доручення), зміст і форма якого визначені Конвенцією держав-членів СНД і відповідно до неї дво­сторонніми договорами України [5, С 585].

При зверненні суду однієї держави до суду іншої держави за­стосовуються чотири історично сформовані процедури [8, С 409]. Порядок зносин між судами встановлюється внутрішнім законо­давством і міжнародними договорами. Доручення можуть направ­лятися:

а) через центральні органи юстиції двох країн (Верховний суд України або Мінюст України - якщо прямо зазначено) - такий порядок зазвичай передбачається договорами про правову допо­ могу;

б) дипломатичними каналами (через МЗС України й відповідне консульство) — загальне правило, закріплене в Гаазькій конвен­ ції 1954 p.;

в) шляхом безпосереднього звертання до компетентного іноземно­ го суду (ст. 5 Угоди СНД про порядок дозволу спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, 1992 р.) [З, С. 136].

г) виконання доручень в одній державі спеціально уповноваже­ ною особою, призначеною судом іншої держави [8, С. 409; 16, С 331].

NB!!! Клопотання складаються державною мовою запитую­чої сторони. До них додаються переклади на державну мову за­питуваної сторони або на англійську чи російську. Переклад на російську мову передбачений Договором між Україною і КНР [5, С. 586].

256

Суд, до якого надійшло клопотання про надання правової допо­моги, при його виконанні застосовує законодавство своєї держави. Якщо суд некомпетентний виконати клопотання, він пересилає його компетентній установі, повідомивши про це суд, від якого надійшло клопотання. На прохання суду, який подав клопотання, суд, який його виконує, повідомляє його та заінтересовані сторони про місце і час виконання клопотання, щоб вони мали можливість бути присут­німи при його виконанні відповідно до законодавства держави суду місця виконання. Про результати виконання доручення повідомля­ється в письмовій формі суд, від якого надійшло клопотання. Йому надсилаються документи, що підтверджують виконання. За немож­ливості виконання доручення повертається запитуючій стороні з повідомленням причин його невиконання (ст. 8 Конвенції держав — членів СНД, ст. 7 Договору між Україною і Республікою Молдова, ст. 8 Договору між Україною і Республікою Грузія) [5, С 586].

Англосаксонська правова система передбачає можливість при­значення спеціального уповноваженого для виконання процесуаль­них дій в іноземній державі [З, С 136], зокрема допит свідків, які перебувають за кордоном, провадиться призначеним судом США уповноваженим (комісіонером). У допиті беруть участь представ­ники сторін. Записаний зміст (стенограма), узгоджений між сторо­нами, передається до суду, який призна^іив комісіонера. Зазначений порядок можливий за відсутності заперечень з боку органів влади держави, в якій здійснюється допит [5, С. 587-588].

За законодавством США американські суди виконують дору­чення іноземних судів, які можуть передаватися дипломатичним шляхом через відповідний департамент, а також безпосередньо су­дам. Районні федеральні суди можуть виконувати доручення про допит свідка і витребування документів незалежно від того, чи буде рішення іноземного суду визнано і виконано в США. Виконання доручень іноземних судів провадиться відповідно до Федеральних правил цивільного процесу, а у морських справах — за окремими правилами [5, 588].

Суди України можуть виконувати доручення судів іноземних держав щодо вчинення інших процесуальних дій, прямо не перед­бачених нормами міжнародних договорів України. Так, виходячи з положень ст. 415 ЦП К України та ст. 6 Конвенції держав — членів СНД, суди України можуть виконувати доручення іноземних су­дів, пов'язані з вчиненням таких цивільних процесуальних дій, які

17-400 257

передбачені ЦПК України та іншим цивільним процесуальним за­конодавством нашої держави. Однак суди України не можуть нада­вати правову допомогу у виконанні доручень іноземних судів, якщо таке виконання суперечить суверенітету України або загрожує без­пеці, та тоді, коли виконання доручення не належить до компетенції суду (ст. 426 ЦПК) [5, С 585].

Виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій проводиться на підставі законів України. На прохання іноземного суду під час виконання доручення процесу­альні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законодавству України та її публічному порядку [8, С 410].

Судове доручення повинно бути забезпечене апостилем — спе­ціальним посвідчувальним штампом. Забезпечення апостиля компе­тентним органом держави, в якому документ був зроблений, засвід­чує дійсність підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, і в належному випадку — дійсність печатки або штампа, якими скріплений цей документ. За відсутності угоди, що передба­чає інший порядок, судове дорз^ення складається або мовою держа­ви, яка здійснює запит, або мовою, про яку досягнута домовленість між двома зацікавленими державами, або до нього повинен бути до­даний переклад на одну із зазначених мов, засвідчений дипломатич­ним або консульським представником держави, яка здійснює запит, або присяжним перекладачем такої держави (ст.10 Гаазької конвен­ції з питань цивільного процесу 1954 р.) [8, С 410].

У багатосторонніх і двосторонніх договорах про правову допо­могу питання здійснення судових доручень можуть бути врегульо­вані більш детально [8, С 410].

Запитувана установа при наданні правової допомоги застосо­вує законодавство своєї держави. Однак на прохання установи, від якого виходить дорз^ення, запитуване установа може також засто­совувати процесуальні норми держави, що направили доручення, якщо тільки вони не суперечать основним принципам законодав­ства запитуваної договірної сторони (ст.12 Договору між Україною й КНР про правову допомогу у цивільних і кримінальних справах від 31.10.92 р.) [1, С 209-210].

Таким чином, суди України виконують передані їм у встановле­ному порядку доручення іноземних судів за наявності міжнародно­го договору. Однак необхідно враховувати, що його відсутність не

258

означає неможливості виконання судових доручень. Необхідність надання правової допомоги в таких випадках диктується правилами міжнародної ввічливості, і відмова від виконання розцінюється як недружелюбниіі акт [8, С 410].

Крім того, доручення судів України про вручення документів громадянам України, що постійно проживають за кордоном, або одержання від них доказів на території іноземної держави можуть бути виконані консульською посадовою особою України відповід­но до міжнародних договорів України або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування [8, С 410-411].