§ 8.4. Правове регулювання праці іноземців в Україні

Як відомо, однією з особливостей трудоправового статусу на­йманого працівника є наявність або відсутність громадянства дер­жави, де робота виконується.

Загальна модель правового статусу іноземців надана в ст. 26 п. 1 Конституції України. Відповідно до неї іноземці та особи без громадян­ства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, тобто Україна розпо­всюджує на іноземців національний режим законодавства.

Згадане вище положення розвинуто в Законі України «Про пра­вовий статус іноземців». Відповідно до нього іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - осо­би, які не належать до громадянства будь-якої держави (ст. 1).

Іноземні громадяни, вступаючи в трудові відносини на терито­рії України, поділяються на ряд категорій, в кожній з яких трудо-правовий статус у сфері має свої особливості. Так С М. Сергеева [5, С. 86], розрізняє такі основні категорії іноземних громадян: 1) За терміном перебування на території України:

іноземні громадяни, що постійно проживають на території; іноземні громадяни, що тимчасово проживають на території; іноземні громадяни, які тимчасово перебувають на терито­рії, у тому числі - іноземна робоча сила, що залучається на певний час з інших держав.

194

2) За підставами в'їзду в Україну:

працівники-мігранти;

біженці;

особи, що прибувають з метою навчання.

3) За видами організацій і підприємств, з якими іноземні громадя­ ни перебувають в трудових відносинах:

ті, хто працюють в українських організаціях; ті, хто задіяні на підприємствах і в організаціях з іноземни­ми інвестиціями, у тому числі - з пайовою участю іноземних інвестицій, що повністю належать іноземним інвесторам, у філіях іноземних юридичних осіб;

ті, хто працюють на підприємствах і в організаціях, розташо­ваних у вільних економічних зонах (ВЕЗ); ті, які відряджаються на якийсь час іноземними юридични­ми особами до України для виконання певних робіт; працівники дипломатичних представництв іноземних дер­жав в Україні. Джерела права. Відповідно до зазначеної класифікації іноземців їх трудові взаємовідносини врегульовані великою кількістю норма­тивних актів. Систематизувати їх можна в такому порядку: 1. Розділ VIII Закону України «Про міжнародне приватне право» містить спеціальні колізійні норми щодо регулювання трудових відносин. Так ст. 52 встановлює, що до трудових відносин засто­совується право держави, у якій виконується робота, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Звідси видно, що український законодавець застосовує класич­ну для трудових відносин колізійну прив'язку закону місця ви­конання роботи (lex loci laboris), відсилаючи до внутрішнього за­конодавства України. Виняток з вказаного правила впроваджує ст. 54, яка вказує на особливості регулювання трудових відно­син іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні: Трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які пра­цюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо:

1. іноземці та особи без громадянства працюють у складі ди­пломатичних представництв іноземних держав або пред­ставництв міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

2. іноземці та особи без громадянства за межами України укла­ли з іноземними роботодавцями - фізичними чи юридични-

13- 195

ми особами трудові договори про виконання роботи в Укра­їні, якщо інше не передбачено договорами чи міжнародним договором України.

2. Закон України «Про правовий статус іноземців» у ст. 8 зазна­ чає, що:

іноземці мають рівні із фомадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодав­ством України й міжнародними договорами України; іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін, можуть займатися трудовою діяльністю, відповідно до одержаного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування;

іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займа­тися певною трудовою діяльністю, якщо, відповідно до законо­давства України, призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

3. Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 у ст. 2 зазначає, що нарівні із громадянами України іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки.

4. Додатковими джерелами є:

Тимчасове положення про умови і порядок оформлення інозем­ними громадянами дозволів на працевлаштування в Україні; Угода про співробітництво в галузі трудової міграції та со­ціального захисту трудівників-мігрантів; угоди між Урядом України та Урядом відповідної держави про трудову діяльність і соціальний захист громадян Укра­їни та громадян відповідної держави, які працюють за меж­ами кордонів своїх країн (укладені, зокрема, із Російською Федерацією, Республікою Молдова, Республікою Вірменія, Республікою Білорусь, Латвійською Республікою, Респу­блікою Польща, Чеською Республікою, Литовською Респу­блікою, Словацькою Республікою, Соціалістичною Респу­блікою В'єтнам тощо);

інші міжнародні, міждержавні та внутрішні нормативно-правові акти. Форми працевлаштування іноземних громадян в Україні. 1. Праця за контрактом відповідно до отриманого дозволу.

Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства до­зволу на працевлаштування в Україні, затверджений постановою

196

Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 № 2028, передбачає, що дозвіл на працевлаштування оформляється іноземному громадяни­нові або особі без фомадянства, які мають намір займатися в Укра­їні трудовою діяльністю, за умови, що в країні (регіоні) відсутні працівники, які можуть виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. До­звіл видається Державним центром зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України або, за його дорученням, центрами зайнятості Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, для робіт на підприємстві, в установі, організації, які запросили іноземця на певну посаду (за фахом).

Дозвіл, зазвичай, видається на період до 1-го року. Цей термін може бути продовженим, для чого роботодавцю слід звернутися до відповідного центру зайнятості не пізніше ніж за місяць до закін­чення попереднього терміну дії перебування в Україні. Дострокове розірвання контракту з роботодавцем, зазначеним у дозволі па пра­цевлаштування, з його ініціативи, а також з ініціативи або з вини іноземця, установлення факту повідомлення ними неправдивих ві­домостей у документах на отримання дозволу, визнання особи згід­но із законодавством небажаною для перебування в Україні тягне за собою анулювання дозволу на працевлаштування. Про дострокове розірвання контракту роботодавець протягом трьох робочих днів повинен повідомити відповідний центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ. Якщо іноземець не став до роботи в пе­редбачений контрактом термін із причин, що, згідно із законодав­ством, не є поважними, роботодавець протягом трьох робочих днів повинен письмово повідомити про це відповідний центр зайнятості, Держкомкордон та орган внутрішніх справ.

У разі використання праці іноземців або осіб без громадянства без дозволу державної служби зайнятості України з підприємств, уста­нов і організацій, незалежно від форм власності, державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку особу в п'ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 8 Зако­ну України «Про зайнятість населення»). 2. Праця за контрактом без дозволу.

Іноземці можуть працювати в Україні без дозволів на працев­лаштування у випадках, спеціально визначених її законодавством. Так, наприклад, відповідно до п. 5 Положення про Агентство ко-

197

ординації міжнародної технічної допомоги, затвердженого Указом Президента України від 26 червня 1995 року, зазначене Агентство може залучати на контрактнііі основі іноземних учених, фахівців і експертів для консультацій та вивчення проблем, пов'язаних з його діяльністю. Умови праці сторони зазначають у контракті. Зазвичай вони ґрунтуються на вимогах законодавства України.

Також без отримання дозволу на працевлаштування в Україні іноземні громадяни та особи без громадянства можуть працевла-штуватися в Україні, якщо вони найняті інвестором у межах і за посадами (спеціальністю), визначеними угодою про розподіл про­дукції. Це положення передбачено в Законі України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.1999. Зокрема, ст. 35 цього Закону встановлює, що прийняття (наймання) працівників інвестором (у тому числі іноземним) на території України для потреб угоди про розподіл продукції здійснюється шляхом укладення з ними трудо­вого договору (контракту), який за формою та змістом повинен від­повідати законодавству України про працю. Працевлаштування в Україні іноземців, найнятих інвестором у межах і за посадами (спе­ціальністю), визначеними угодою про розподіл продукції, здійсню­ється без отримання дозволу на працевлаштування.

1. Праця іноземця за контрактом, укладеним суб'єктами господар­ ської діяльності України та іноземної держави. За таким контр­ актом в Україну можуть направлятися іноземці з метою реалі­ зації експортного будівництва та експортних послуг. Процедура працевлаштування цих іноземців визначається з боку України Міністерством праці та соціальної політики України і таким са­ мим органом - з боку іншої держави, а також двосторонніми ро­ бочими консультаційними групами та іншими компетентними органами, визначеними вказаними міністерствами. Праця цих іноземців в Україні регулюється законодавством країни, яка на­ правляє, а також міжнародними угодами.

2. Займаючись підприємницькою діяльністю на території Украї­ ни, іноземні громадяни та особи без громадянства, відповідно до Закону України «Про підприємницьку діяльність» від 7 лютого 1991 року, користуються такими самими правами і несуть ті самі обов'язки, що й фомадяни України, якщо інше не випливає з її законодавчих актів. Для здійснення підприємницької діяль­ ності працедавець має право укладати з громадянами договори (контракти) про використання їх праці.

198

3. Праця іноземців в Україні на спільних підприємствах. Трудові права .іноземців регулюються законодавством України, міжна­ родними угодами, а також на їх підставі установчими докумен­ тами підприємства, індивідуальним трудовим контрактом, ко­ лективним договором. Так, в установчому договорі вказується розподіл посад, вирішення візових питань, стажування та ін.; у трудовому контракті - питання заробітної плати, пенсій, від­ пусток. Умови трудового контракту і колективного договору не повинні погіршувати становища іноземців під час виконання трудових обов'язків в спільних підприємствах, порівняно з за­ конодавством України.

4. Здійснення іноземцями в Україні представницьких функцій. Іноземці можуть діяти як службовці та інші працівники від імені іноземного суб'єкта господарської діяльності, а тому бути спів­робітниками представництв цих суб'єктів в Україні від його іме­ні та за його дорученням. Для здійснення ними представницьких функцій управління зарубіжних установ Міністерства економі­ки та з питань європейської інтеграції України видає іноземцям спеціальні службові картки на певний термін, які діють на всій території нашої держави та повертаються до Міністерства після припинення повноважень їх володільців.

5. Трудовий статус іноземців - членів дипломатичного персона­лу, співробітників адміністративно-технічного, обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв визначається зако­нодавством держави їх місця перебування та законодавством держави, ш;о надіслала їх в Україну. На співробітників міжна­родних урядових організацій поширюються норми актів цих ор­ганізацій.

Тому можна виділити характерні риси правового регулювання праці іноземців в Україні:

1. Іноземці мають рівні із громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодав­ством України й міжнародними договорами України, тобто Україна розповсюджує на іноземців національний режим зако­нодавства.

2. Нарівні із громадянами України іноземні фомадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на від­пустки.

199

3. Трудова правосуб'єктність іноземців є обмеженою: іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо, відповідно до законодавства Укра­їни, призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов'язане з належністю до громадянства України.

4. Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін (працівники-мігранти), можуть займатися трудо­вою діяльністю відповідно до отриманого у встановленому по­рядку дозволу на працевлаштування.

5. Українське законодавство не передбачає застосування реторсії ш;одо іноземців у сфері трудових відносин.