§ 6.3, Статут деліктного зобов язання в міжнародному приватному праві

Під статутом деліктного зобов'язання у міжнародному приват­ному приіінято розуміти правопорядок, що вказує на умови і обсяг відповідальності, праві підстави обмеження або звільнення від неї, розподіл відповідальності між делінквентом і потерпілим, характер збитків, які можуть бути відшкодовані, способи і розмір відшкоду­вання, припустимість уступки права на відшкодування, коло осіб, що мають право на відшкодування понесених збитків. Тобто, визна­чення статуту деліктного зобов'язання з іноземним елементом дає можливість з'ясувати, який саме правопорядок застосовується для врегулювання подібних відносин.

У міжнародному приватному праві існують три різновиди стату­тів деліктних зобов'язань; статут зобов'язання, що виникає у зв'язку з заподіянням шкоди, статут відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт та послуг, статут зобов'язань, що виникають з недобросовісної конкуренції [16, С 159]. Хоча з ураху­ванням наведеного вище було б правильним доповнити цей перелік іншими видами статутів, з огляду на специфіку того чи іншого де­ліктного зобов'язання, на прикладі відшкодування шкоди, завданої транспортними засобами, ядерними матеріалами, забрудненням на­вколишнього середовища тощо.

Визначальним елементом у статуті деліктного зобов'язання є колізійна норма у її складових: обсязі і прив'язці. При цьому, за допомогою обсягу колізійної норми визначається різновид та коло відносин, що підпорядковуються певному статуту, сфера його дії, перелік питань, що вирішуються ним, а за допомогою прив'язки ко­лізійної норми визначається матеріальне право країни, що застосо­вується, тобто безпосередньо наводиться дефініція змісту відповід­ного статуту деліктного зобов'язання.

Безумовно, як і в інших інститутах міжнародного приватного права, деліктні зобов'язання припускають участь іноземного елемен­та у всіх трьох варіаціях: суб'єкта (делінквент є іноземцем), об'єкта (заподіяння шкоди об'єкту, що зареєстрований в іншій державі), юридичного факту (заподіяння шкоди на території іншої держави або прояв наслідків заподіяння такої шкоди в іншій державі).

Визначення застосування того чи іншого правопорядку може за­лежати від багатьох факторів, що мають визначальне значення саме

153

у характеристиці деліктного зобов'язання за участю іноземного еле­мента, а саме:

дефініція підстави відшкодування заподіяної шкоди; кваліфікації того чи іншого діяння саме як делікту; визначення обсягу деліктоздатності занодіювача шкоди; окреслення розмірів шкоди, що підлягає відшкодуванню: з'ясування способів та порядку відшкодування заподіяної шко­ди [17, С 162].

Загальноприйнятою у класичному вигляді від початку у між­народному приватному праві була така колізійна прив'язка, як за­стосування правопорядку місця заподіяння шкоди - lex loci delicti commissi, що віднайшла правове застосування у нормативних при­писах низки країн і міжнародних домовленостей. Правова природа колізійної прив'язки місця заподіяння шкоди виходить безпосеред­ньо із сутності деліктного зобов'язання, яке, як було згадано раніше, виникає саме з умови виникнення всього складу правопорушення. Тому для застосування подібного деліктного статуту є важливим, про порушення якого правопорядку йде мова і, як наслідок, який правопорядок повинен застосовуватись для відновлення порушено­го права особи.

Зокрема, в традиційному вигляді така прив'язка наявна у міжна­родній кодифікації латиноамериканських країн. Кодексі міжнарод­ного приватного права (Кодексі Бустаманте), згідно зі ст. 167 якого зобов'язання, що виникають зі злочинів та правопорушень, регулю­ються тим самим законом, що і злочин або правопорушення, з яких вони виникли. Статтею 168 цього самого кодексу зобов'язання, які виникають із дій або упущень, вчинених з вини або з необережності, за які не передбачено покарання за законом, регулюються законом місця походження необережності або вини, що призвели до виник­нення зобов'язань.

Класичним застосуванням вказаної прив'язки є приклад по­ширювального тлумачення судовою практикою ч. 1 ст. З Фран­цузького цивільного кодексу, згідно з якою закони, що стосуються благоустрою та безпеки, обов'язкові для всіх, хто мешкає на тери­торії Франції. Застосовуючи цю норму до врегулювання деліктних зобов'язань, французька правова доктрина і практика приходила саме до колізійної прив'язки місця правопорушення. Водночас, по­дібні правила застосовуються і в тому випадку, коли в цій країні ма­ють місце лише правові наслідки правопорушення. Тобто, в такому

154

випадку колізійна прив'язка місця вчинення правопорушення, що є підставою делікту, мала подвійне тлумачення як прив'язка до пра­вопорядку місця вчинення дії і місця прояву наслідків такої дії. Ана­логічні положення містяться у національному законодавстві Греції, Чехії, Іспанії, Куби та інших країн.

Стаття 12 Ввідного закону до Німецького цивільного укладення містила приклад кумулятивної відповідальності делінквента - ні­мецького громадянина, оскільки відповідальність наставала в тому випадку, коли вона була обґрунтована як за правопорядком вчинен­ня правопорушення, так і за законом суду, тобто німецьким законом. Згідно зі вказаною статтею, за вчинені протиправні дії поза межами власної країни до німецького громадянина не могли бути висунуті претензії, що перевищують ті, які б були обґрунтовані згідно з ні­мецькими законами. Таким чином, на додаток до зазначених вище колізійних прив'язок німецьким законодавством була напрацьована ще прив'язка до закону суду (lex fori). Подібна прив'язка наявна у законодавстві Казахстану, Киргизії, Узбекистану, Японії. У науці міжнародного приватного права така колізійна прив'язка отримала назву «негативної колізії», що пояснюється негативними наслідка­ми не визнання діяння деліктом в силу того, що воно не є таким згід­но з національним законодавством [18, С. 248-249].

Однак, статті 38-42 нового Ввідного закону до НЦУ по ново­му визначають колізійні прив'язки при врегулюванні деліктних зобов'язань за участю іноземного елемента. Так, згідно зі ст. 38 За­кону передбачено, що на підставі вчиненої за кордоном недозволе-ної дії німцю може бути висунута вимога в обсязі, не більшому ніж це передбачають німецькі закони. Водночас, німецьке законодавство теж відмежовує місця дії і місця результату заподіяної шкоди. При­чому з огляду на зазначене, якщо місце дії і місце результату знахо­дяться в різних державах, то німецький суд за власною ініціативою вправі застосувати той правопорядок, який найбільше захищає по­терпілого. Більше того, у цих правових приписах (ч. 1 ст. 40 Ввід­ного закону) проявляється така колізійна прив'язка, як автономія волі сторін, точніше одностороння автономія волі сторони, згідно з якою потерпілий наділяється також правом вибору правопорядку, яким врегульоване деліктне зобов'язання. Крім того, на заміну кла­сичної прив'язки місця вчинення правопорушення німецьке законо­давство пропонує також місце проживання делінквента і потерпілої особи, якщо вказані особи мають місце проживання в одній країні

155

на момент заподіяння шкоди (закон особистого доміцилію) [19, С. 333-335].

Автономія волі сторін у міжнародному приватному праві при виборі статуту деліктного зобов'язання реалізується в межах теорії максимального врахування інтересу потерпілого (сторін). Притому, що вибір може надаватись лише потерпілому (одностороння авто­номія), обом сторонам (двостороння автономія), в межах визначе­них правопорядків (обмежена автономія), на розсуд сторони (не об­межена автономія).

Подібним чином ст. 62 Закону Італії «Реформа італійської сис­теми міжнародного приватного права» від 31.05.1995 року № 218 передбачає у ч. 1 застосування колізійної прив'язки за місцем вчи­нення правопорушення з елементами односторонньої автономії волі з боку потерпілого, а у ч. 2 вказується на можливість застосування закону держави за місцем особистого доміцилію обох сторін в разі, коли делінквент і потерпілий проживають в одній країні [20].

Досить різнопланово підходить до питання визначення статуту деліктного зобов'язання російське національне законодавство. У ст. 1219 ЦК РФ містяться колізійні норми з прив'язками таких видів; ч. 1 дає характеристику lex loci delicti commissi в аспекті вчиненої неправомірної дії або її правових наслідків, ч. 2 відсилає нас до од­ностороннього чи двостороннього доміцилію, ч. з нормативно за­кріплює обмежену двосторонню автономію волі сторін деліктного зобов'язання.

Білоруське законодавство визначає у ч. 1 ст. 1129 ЦК колізій­ну прив'язку до закону місця заподіяння шкоди, у ч. 2 колізійну прив'язку до закону доміцилію, у ч. 3 обмежується дія іноземного права у випадку, коли визначена неправомірна дія не визнається та­кою законодавством Білорусії («негативна колізія»).

В країнах загального права крім означених підходів до визна­чення статуту деліктного зобов'язання сформованою й пануючою є теорія «набутих прав», згідно з якою зобов'язання, що виникло в місці вчинення правопорушення, слідує за делінквентом і може бути примусово виконано у будь-якому місці.

Для англійського права характерним є «перевернуте» співвідно­шення колізійних прив'язок lex loci delicti та lex fori, тобто, на відмі­ну від звичайного застосування такого співвідношення спочатку за­стосовується закон суду, а потім вже надається можливість впливу закону місця заподіяння шкоди [21, С 383-384].

156

Одним з революційних напрацювань країн загального права у сфері визначення статуту деліктного зобов'язання є напрацю-вання гнучких колізійних норм, що отримати юридичне обґрун­тування в межах теорій аналізу інтересу та найбільш тісного зв'язку.

У законодавстві штату Луїзіана США була напрацьована й ре­алізована теорія аналізу інтересу, сутність якої полягає у надан­ні переваги при виборі статуту деліктного зобов'язання тому за­конодавству, що визначається на основі оцінки та зівставлення інтересів різних країн щодо застосування їх права до врегулювання зобов'язання з відшкодування шкоди з іноземним елементом.

Прийнятим у 1971 році Зводом законів про конфлікти законів США було передбачено правило, згідно з яким деліктне зобов'язання підлягало врегулюванню законом штату, найбільш вагомим чином пов'язаному з відповідними відносинами. При цьому в разі розгляду судом подібної справи, передусім, визначається найбільш значимий зв'язок права штату зі сторонами й правопорушенням. Остання по­зиція відобразила сутнісні ознаки теорії найбільш тісного зв'язку [22, С 14-15].

В межах спеціальних деліктів міжнародним приватним правом напрацьовані колізійні прив'язки до того чи іншого правопорядку залежно від різновиду такого зобов'язання, окремі з них можуть бути охарактеризовані таким чином.

Основним міжнародним нормативним актом у сфері регулюван­ня деліктних зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортними пригодами, є Гаазька конвенція від 4 травня 1971 року про право, що застосовується до дорожньо-транспортних при­год, яка, згідно зі ст. 11, має поширювальне застосування навіть щодо країн, що не є її учасниками, коли право цієї країни буде ви­значене за приписами колізійних норм Конвенції. Конвенція поряд з застосуванням колізійної прив'язки lex loci delicti commissi містить колізійну прив'язку до законодавства місця реєстрації автомобіля чи місця його переважного знаходження, коли автомобіль не зареє­стрований або зареєстрований у декількох місцях. При цьому відпо­відно ст.ст. 4-6 Конвенції задля визначення прийнятної колізійної прив'язки беруться до уваги такі обставини: наявність одного чи кількох потерпілих, участь у дорожньо-транспортній пригоді одного чи кількох автомобілів, співвідношення місця події, місця реєстра­ції, місця постійного мешкання потерпілих, власника, володільця та

157

водія транспортного засобу, заподіяння шкоди особі чи речам по­терпілого [23].

У деліктних зобов'язаннях із заподіяння шкоди внаслідок не­доліків товару, роботи та послуги, згідно з міжнародно-правовими актами у цій сфері, положенями Гаазької конвенції про право, що застосовується до відповідальності виготовлювача, 1973 року мають місце такі колізійні прив'язки.

Потерпілому надається право вибору між правом країни, де має місце проживання чи основне місце діяльності продавець чи виго­товлювач товару, виконавець робіт чи послуг, правом країни, де має місце проживання потерпілий і правом країни, де була виконана ро­бота, надана послуга чи придбаний товар.

При цьому делінквентом, окрім виготовлювача товару і його продавця, може бути й інша особа, як-то постачальник, зберігач товару тощо. Водночас, законодавством передбачається, що вибір потерпілим місця свого проживання чи основного місця діяльнос­ті, а також права місця, де було придбано товар, виконано роботу чи надано послугу, може бути визнаний лише в тому випадку, якщо заподіювач шкоди не зможе довести, що товар надійшов у відповід­ну країну без його згоди. Подібний нормативний припис захищає права добросовісного виготовлювача і продавця, а також покладає обов'язок доведення на делінквента, надаючи додатковий захист по­терпілій особі. У випадку не використання потерпілим свого права вибору застосовуються загальні приписи про колізійну прив'язку до відшкодування шкоди [18, С 255-256].

Наведені положення мають місце й у ст. 1221 ЦК Російської Федерації, ст. ИЗО ЦК Білорусії, ст.1118 ЦК Казахстану. Статтею 63 Закону Італії «Реформа італійської системи міжнародного при­ватного права» від 31.05.1995 року № 218 передбачено, що відпо­відальність за шкоду, завдану товаром, визначається на вибір по­терпілого або правом держави, де знаходиться доміцилій чи орган управління виробника, або правом держави, на території якої то­вар був вироблений, за винятком, коли виробник доведе, що товар був допущений до продажу без його згоди. За ст. 3117 ЦК Квебеку, споживач, незалежно від обраного сторонами законодавства, має захист імперативними нормами країни споживання. Те саме відо­бражено у законодавстві Естонії, Швейцарії, Тунісу, штату Луїзі­ана США.

158

При вчиненні дій, що порушують конкуренцію, за участю іно­земного елемента теж постає питання застосування певних колі­зійних норм. Водночас, у міжнародному приватному праві відсутня уніфікація подібних норм. Згідно з національним законодавством країн світу та окремих проектів уніфікації європейського законо­давства в цій сфері, основними колізійними прив'язками є відсилан­ня до закону суду або до закону тієї держави, на ринок якої розпо­всюджує свою дію правопорушення. При цьому дослідниками в цій сфері пропонується при розробці уніфікованого нормативного акта з питань відповідальності за недобросовісну конкуренцію врахову­вати принцип прив'язки до місця збуту товару, вирішуючи таким чином проблему суперечності територіального принципу й принци­пу країни-виробника [24].

Подібна позиція відображена у ст. 1222 ЦК Російської Феде­рації, згідно з якою до деліктних зобов'язань, що виникають вна­слідок недобросовісної конкуренції застосовується право країни, ринку якої стосується таке порушення, якщо інше не випливає з припису закону чи сутності зобов'язання. Схожі нормативні при­писи містять законодавчі акти Швейцарії, Естонії, Австрії, Грузії.

Деліктні зобов'язання в сфері відшкодування ядерної шкоди в міжнародному законодавстві досить повно врегульовані Вепською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 року з відповідними змінами у 1997 році, яка поширює свою дію щодо ядерної шкоди незалежно від того, де вона заподіяна. Стаття XI Конвенції, крім lex loci delicti, визначає як факультативний ста­тут подібних деліктних зобов'язань закон держави оператора, що відповідає за ядерну установку, або закон держави, визначеної окре­мою домовленістю.

В межах відшкодування шкоди, завданої повітряним чи вод­ним транспортом, за участю іноземного елемента застосовується, крім lex loci delicti, колізійна прив'язка до закону права держави, під прапором чи іншим розпізнавальним знаком якого на момент вчи­нення правопорушення пересувався транспортний засіб. Подібне має місце, зокрема, у положеннях Римської конвенції про шкоду, за­вдану іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні 1952 року, ст.ст. 419-423 Кодексу торгового мореплавства РФ, ст.ст. 322-323 Кодексу торгового мореплавства Білорусії.

Отже, існуючі на сьогодні колізійні прив'язки у деліктному пра­ві можуть бути подані схематично у наведеному нижче вигляді.

159

г Колізійні прив'язки для визначення статуту деліктного зобов'язання

Схема 6.2.