Глава 1. Загальні положення міжнародного приватного права

метод, основним юридичним інструментом якого є колізійна норма. Важливе значення для міжнародного приватного права має також матеріальпо-правовий метод. Інші методи міжнародного приватно­го права мають похідний характер.

Спеціальна частина міжнародного приватного права включає окремі правові інститути, ускладнені «іноземним елементом». Тра­диційно основними інститутами Спеціальної частини міжнарод­ного приватного права є: цивільно-правове положення суб'єктів міжнародного приватного права; право власності; спадкове право; сімейне право; трудові відносини, зовнішньоекономічні договори; зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди; міжна­родний цивільний та арбітражний процес. В межах інституту пра­ва власності розглядаються також питання права інтелектуальної власності. Правовий інститут «зовнішньоекономічний договір» ви­вчає загальні вимоги до зовнішньоекономічних договорів та окремі види договорів.

Система науки міжнародного приватного права охоплює осно­вні теоретичні та методологічні особливості галузі, її історичний розвиток, актуальні проблеми та перспективи [1, С 18].

Міжнародне приватне право має давню історію. Вважається, що підґрунтям сучасного міжнародного приватного права є норми стародавнього права, передусім - римського права. Перші колізії мали місце в процесі застосування права народів, яким регулюва­лися договори римлян з іноземними общинами щодо встановлення взаємного права під час укладення шлюбу та права торгівлі. Право народів є синонімом універсального права, що протиставляється, з одного боку, квіритському праву, а з іншого боку - національним правам народів, що брали участь в римському товарообігу [6, С 20-21]. До відання міжнародного приватного права також належить визначення приватноправового статусу осіб, в Стародавньому Римі існувала чітке розмежування правового положення квіритів, лати­нів, перегринів, колонів, тощо. Норми міжнародного приватного права містилися також в міжнародних договорах, які були укладені руськими князями Олегом та Ігорем з феками в X сторіччі і містили колізійні норми, присвячені торгівельним та спадковим відносинам між суб'єктами цих держав [1, С 13].

Початком другого етапу розвитку міжнародного приватного права вважається відкриття наприкінці XI сторіччя університету в Болоньї, який став центром відродження римського права. В ньому

9

відбулося зародження школи глосаторів та, пізніше, постглосаторів. Засновниками доктрини міжнародного приватного права вважають­ся Бартол і Бальд (XIV сторіччя), які коментували тексти римсько­го права. На цьому етапі доктрина міжнародного приватного права була доповнена вченнями:

1. про автономію волі, відповідно до якого сторони могли засто­сувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюмулен, XVI сторіччя);

2. про безумовне застосування закону місця знаходження речі до відносин, об'єктом яких є нерухомість (Бертран д'Аржантре, XVI сторіччя);

3. про застосування територіального принципу та принципу «між­народної ввічливості» (comitas), яке полягало в тому, що дія іно­земних законів та визнання рішень іноземних судів відбувається завдяки цьому принципу (Ульрік Губер, Павел Бут, Иоганнес Вут, XVII сторіччя, Голландія) та інші.

Третій етап розвитку міжнародного приватного права почина­ється з XIX сторіччя. Саме в цей період був вперше застосований термін «міжнародне приватне право» суддею Верховного суду СІЛА Джозефа Сторі в роботі «Коментарії до конфліктного права» (1834 рік). Слід зазначати, що його застосування викликало заперечення, оскільки колізії, що розглядалися в цій роботі, переважно мали вну­трішньодержавний, міжштатний характер [1, С 13-14].

Починаючи з 40-х років до цього терміна почали звертатися в єв­ропейських державах. В Російській імперії термін «міжнародне при­ватне право» вперше був застосований М. П. Івановим в 1865 році в роботі «Основания частной международной юрисдикции» [5, С. 34].

Великий внесок в розвиток доктрини міжнародного приватного права був зроблений такими вченими, як Альберт Дайсі, Фрідріх-Карл фон Савіньї (вчення про «найбільш тісний зв'язок правовід-ношення з певним місцем»), Паскуале Манчіні (вчення про власний «національний закон», який повинен слідувати за особою, яка пере­буває та території іноземної держави) та інші. Окремі питання між­народного приватного права розглядалися в роботах видатних росій­ських цивілістів Д. І. Мейєра (вчення про дію закону щодо місця).

Г. Ф. Шершеневич в «Учебнике торгового права» таким чином визначав зміст міжнародного приватного права: «Торговые отно­шения наряду с гражданскими дают главное содержание частному международному праву, хотя и не исчерпывают его вполне» [7, С.

10