Глава 1. Загальні положення міжнародного приватного права

від особливостей суб'єктного складу сторін:

1. міждержавні - договори, які укладаються між державами;

2. міжурядові - договори, що укладаються між урядами держав;

3. міжвідомчі - договори, що укладаються між відомствами держав, від механизму набуття обов'язковості для виконання:

1. підлягають ратифікації

2. не підлягають ратифікації.

Перелік видів міжнародних договорів, які підлягають ратифіка­ції міститься в ч. 2 ст. 9 Закону України «Про міжнародні договори». Однак, як слушно зауважує А. С Довгерт, існує певна невизначе­ність у ст. 9 Конституції щодо договорів, які не підлягають ратифі­кації. Тому виникає питання щодо належності таких договорів до національної системи права[37, С 20].

Без відповідної трансформації міжнародний договір не стає обов'язковим для виконання. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється шляхом прийняття закону про ратифікацію, невід'ємною частиною якого є текст міжнародного договору. Врахо­вуючи положення ст. 9 Конституції, міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою, стають частиною на­ціонального законодавства України. Вони застосовуються у поряд­ку, передбаченому для норм національного законодавства (певною мірою ця норма продубльована в ст. З Закону України «Про міжна­родне приватне право»). Саме в цьому, на думку Г. С. Феденяк, по­лягає примат норм міжнародного права, але не враховуючи це, зако­нодавець вказує, що у разі, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 19 Закону «Про міжнародні договори»). І тому така позиция законо­давства оцінена як непослідовна [11, С 12].

В юридичній практиці слід враховувати наявність не тільки ратифі­кації, але й сформульовані застереження до положень ратифікованого міжнародного договору відповідно до норм конкретного міжнародного договору і ст. 10 Закону «Про міжнародні договори». Крім того, при ви­рішенні конкретної справи міжнародно-приватного характеру необхідно враховувати, чи стала чинною міжнародна угода, чи є вона обов'язковою для іншої держави, можливі проблеми перекладу [13, С 20-21].

На сьогодні Україна уклала двосторонні угоди с багатьма кра­їнами, вони складають більшість з міжнародних договорів. Дво-

25

сторонніми договорами частіше за все регулюються відносини про дружбу, співробітництво, уникнення подвійного оподаткування, захисту іноземних інвестицій, правову допомогу тощо. їх кількість, починаючи з 1991 p., вже перевищує 2000 [38, С. 20].

Регіональні багатосторонні угоди Україна укладає в рамках як СНД, так і Ради Європи. По-перше, в рамках СНД - це: Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Угода про порядок розв'язання спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяль­ності від 8 грудня 1991 року. Угода про співробітництво у форму­ванні єдиного (спільного) освітнього простору Співдружності Не­залежних Держав від 17 січня 1997 року тощо. По-друге, в рамках Ради Європи Україною ратифіковано: Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (Закон від 17 липня 1997 року). Цивільну конвенцію про боротьбу з корупцією 1999 р. (Закон від 16 березня 2005 року). Європейську конвенцію про здійснення прав дітей 1996 р. (Закон від З серпня 2006 року), Європейську кон­венцію про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом 1975 р. (Закон від 14 січня 2009 року) та ін.

Триває робота щодо приєднання України до уніфікованих ба­гатосторонніх договорів. Вони мають величезне значення щодо за­хисту прав людини, для регулювання господарських (економічних) відносин. З грудня 1991 року Україна стала учасницею понад 200 багатосторонніх міжнародних договорів [38, С. 16].

Існує конституційна заборона (ст. 9 Конституції) щодо укла­дання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України. Такі договори можуть бути укладенні лише після внесення відпо­відних змін до Конституції України.

Водночас у правозастосовній діяльності суд України може за­стосовувати норми міжнародного договору, в якому Україна не бере участі у разі, якш;о розглядається справа, і, відповідно до колізійних норм, застосуванню підлягає іноземне право, джерелом якого є від­повідний міжнародний договір.

(3) Міжнародні звичаї - це неписані правила, що склалиєя вна­слідок систематичного й тривалого їх застосування.

Міжнародний звичай характерізується як доказ загальної прак­тики і може бути використаний Міжнародним Судом ООН при розв'язанні справи як одне з джерел міжнародного права (п. 1 «б» СТ.38 Статуту Міжнародного Суду ООН).

26