Будинки сімейного типу

1) "Положення про дитячий будинок сімейного типу" затверд­жене Постановою Кабінету Міністрів України № 267 від 27.04. 1994 р. За даними Державного комітету статистики України в 2000р. дія­ми дитячі будинки сімейного типу в 22 областях. У них утримува­лися 982 дитини-сироти, або діти, позбавлені батьківського піклу­вання.

2) Дитячий будинок сімейного типу – це сім'ї, де поряд з рідни­ми дітьми виховуються 5 дітей-сиріт і дітей, які залишилися без опіки батьків. Переваги таких сімей у тому, що реалізується право дитини на проживання в сім'ї в атмосфері любові, підтримки, піклу­вання й пестощів, усуваються наслідки материнської неуваги, відновлюється психофізичне здоров'я дітей. У сім'ях протягом міся­ця більшість хвороб проходять самі собою.

Діяльність дитячих будинків сімейного типу зіштовхується з багатьма проблемами:

1. Особливості розвитку кровних дітей в умовах прийомної сім'ї, їхнє емоційно-особистісне благополуччя й розвиток.

2. Психологічна сумісність або несумісність прийомних дітей і батьків-вихователів, прийомних і кровних дітей.

3. Виникнення в батьків комплексу вини внаслідок незадово­леності результатами своєї виховної діяльності, інколи уявними не­вдачам и.

4. Право дитини покинути сім'ю й право батьків розлучитися з дитиною в деяких ситуаціях.

5. Проблема входження прийомних дітей в сім'ю, коли три­валість процесу передбачає перебудову стосунків у сім'ї, зміну со­ціaльно-психологічних ролей у сім'ї.

6. Проблеми шлюбних стосунків.

7. Сімейний дитячий будинок – це особлива й дуже складна структура. Її призначення – у наданні дійової допомоги дитині, що залишилася без опіки рідної сім'ї. Така місія не може бути виконана без людських емоцій, без виникнення звичок, без високого ступеня "вигорання" усиновителів, яким щоденно належить вирішувати складні виховні завдання, одночасно бентежачись за виживання своєї сім‘ї. Дитині й батькам дуже важко погодитися з тим, що, не­залежно від обставин, у 18 років вихованець повинен залишити "свій будинок" і вже не розраховувати на допомогу держави.

8. Не враховується й те, що батьки-вихователі сімейних дитя­чих будинків фактично зобов'язані постійно поновлювати склад своїх вихованців за рахунок дітей молодшого віку. Часто рішення, що приймаються стосовно подальшого проживання в сім'ї вихованців, які виросли, є їхньою добровільною приватною ініціативою, що не одержує ніякої підтримки, а це посилює проблеми, що виникли. Звер­тають на себе увагу завищені навантаження для усиновителів, які пов'язані зі "стандартною нормою" вихованців. Крім того, у "Поло­женні про дитячий сімейний будинок", як і в розглянутих попередніх двох документах, поняття психосоціальної допомоги дітям-сиро­там та їхнім батькам відсутня.

Патронажна сім‘я.

Новою формою влаштування дітей-сиріт е патронажна сім'я. Вона передбачає створення інституту професійних вихователів, що заміщують сім'ї на певний час. Суть справи у тому, що дитина по­селяється на певний час у звичайну сім'ю. Це можуть бути діти з дитячого будинку або з неблагополучних сімей, вилучених тимча­сово до з'ясування ситуації. Після того, як дитина одержить необ­хідну соціaльно-психологічну допомогу в патронажній сім‘ї (наприк­лад, у зв'язку з залишками стресу від виявленої батьками жорсто­кості), вона повертається до своєї кровної сім'ї, якщо в ній змінили­ся умови.

Сім'я, що побажала стати патронажною, проходить обстеження й попереднє навчання. Вона повинна бути відкритою для постійно­го контактy з психологом і соціальним працівником; можливий кон­такт такої сім'ї з рідною сім'єю дитини для побудови спільних пер­спектив її майбутнього життя.

На відміну від відомих сімейних форм (усиновлення й опіка, прийомна сім'я) патронатне виховання - найбільш гнучке. Воно може бути використане для дітей з встановленим статусом або без нього.

Патронатне виховання може служити й формою допомоги сім'ям, що потрапили у важку життєву ситуацію. Діти можуть роз­міщуватися в сім'ї патронатних вихователів на термін до одного місяця, можуть на термін до шести місяців, іноді й періодично на декілька днів (вихідні дні, канікули). І, нарешті, тривало (від шести місяців і більше, до тих пір, поки підлітку не виповниться 18 років).

Патронатний вихователь – це професія тих, хто бере дитину на виховання, хто піклується про неї, у чиїй сім'ї дитина живе.

Патронатний вихователь знаходиться на роботі, одержує за­робітну плату й соціальні гарантії. Але це не звичайна професія, це робота протягом 24 годин на добу з дітьми, які перенесли траге­дію, що відстають з ряду причин у розвитку, не можуть часом обслужити себе, не знають норм поведінки в суспільстві. Але це ще й люди, що володіють душевним теплом, здатні виявити турбо­ту, увагу.