2) Недостатня психолого-педагогічна підготовленість вихова­телів;

3) недосконалість програм виховання й навчання, що не ком­пенсує дефектів розвитку, викликаних відсутністю сім'ї;

4) бідність конкретно-чуттєвого досвіду дітей, обумовлена надмірною звуженістю оточуючого їх середовища: малою кількістю й одноманітністю предметів, з якими вони діють;

5) Постійне знаходження дітей в умовах колективу.

Збіднення середовища веде до різноманітних негативних наслідків: зменшення комунікацій з оточуючими – до соціальної; зниження емоціонального тону при взаємодії з персоналом – до емоціональної; жорстка формальна організація середовища дитя­чого будинку-до когнітивної.

Існуюча в наш час в Україні система державної опіки над дітьми-сиротами й дітьми, позбавленими батьківської опіки, функ­ціонує близько 80 років. Вона створювалася в радянські часи і, істот­но, орієнтована на колективні форми виховання дітей. Головним прин­ципом такої виховної концепції е наявність розгалуженої мережі інтер­натних установ, які фінансуються державою. Кількість дітей в од­ному такому інтернаті складало від 100 до 400. Дитячі колективи формувалися за віковим принципом. Виховання дітей в умовах ритого" інтернатного закладу й до сьогодні є найбільш поширеною формою.

Як свідчать численні зарубіжні й вітчизняні дослідження, діти, що ростуть поза сім'єю, значно гірше адаптуються в соціумі, як правило, важко орієнтуються в рольовій ієрархії соціальних зв'язків. Усе це призводить до того, що вони часто агресивні й конфліктні, виявляються ніби "на краю" життя. Такі наслідки виховання в ста­ціонарних закладах уявляються цілком закономірними, оскільки для дитини первинним інститутом соціалізації е сім'я. Вона впливає на соціалізацію дітей не просто самим фактом свого існування, а спри­ятливим морально-психологічним кліматом, здоровими стосунка­ми між усіма своїми членами. Саме завдяки життю в сім'ї, дитина осягає ази спілкування, одержує уявлення про сімейні взаємосто­сунки, соціальні ролі. А в результаті року життя в інтернаті вона набуває характерних звичок, обумовлених специфічними умовами утримання й виховання в закритому закладі, які, на жаль, у подаль­шому важко піддаються корекції. Виникає так званий "ефект гос­піталізації", для якого характерні психічне й фізичне відставання в розвитку, що виявляється у підвищеній конфліктності дітей, зниженій емоціональності, пасивності, відсутності співчуття, в агресивності.

Усі перераховані фактори в сукупності з результатами аналізу міжнародного досвіду опіки над дітьми-сиротами й дітьми, позбав­леними батьківської турботи, свідчать, що саме сімейні форми оп­іки найбільш ефективні й у виховному, і в соціальному, і в економіч­ному аспектах. Тому вони повинні стати пріоритетом концепції стра­тегії, спрямованої на вирішення проблем дітей-сиріт.

Педагогічне й правове трактування поняття "прийомна сім'я".

У наш час у вітчизняній педагогіці відсутнє єдине й загальноп­рийняте значення поняття "прийомна сім'я". Одні вчені визнача­ють його як сім'я, утворена в результаті прийняття на виховання дитини, що позбавлена батьківського піклування. Інші додають до нього ще й такі сім'ї, у яких дитина виховується за участю мачухи або вітчима. Треті прийомною сім'єю називають соціальний інсти­тут, який забезпечує виховання дітей, вилучених із кризових сімей з причини загрози для їхнього здоров'я й життя. Четверті познача­ють цим терміном одну з форм влаштування дітей, що залишилися без опіки батьків, на виховання в сім'ї. Відсутність єдиного погляду на зміст цього феномену приводить до того, що воно без спеціаль­них застережень вживається в різних значеннях навіть у межах однієї праці або навчального посібника.

Прикметник "прийомний" має декілька значень, одне з яких – "усиновлений або той, що усиновив будь-кого".

У розмовному мовленні вживається також слово "прийомний", що означає прийомну дочку або прийомного сина. Слово "всинов­лення", що використовується в цих визначеннях е сімейно-правовим терміном. Але якщо в сімейному праві всиновлення е однією з пра­вових форм влаштування в сім'ї дітей, що позбавлені піклування батьків, то в даному випадку "всиновлення" вживається в більш широкому значенні, яке охоплює будь-які встановлені законом форми такого устрою (наприклад, опіку, піклування та ін.). Отже, під терм­іном "прийомна сім'я" розуміємо сім'ю, що взяла на виховання дити­ну (дітей), які залишилися без батьківського піклування. Саме в та­кому значенні він традиційно використовується.

З початку 90-х рр. термін "прийомна сім'я набуває дещо іншого спеціального значення в працях з сімейного права. До її основних ознак належать такі: договірний порядок створення, обмежений у часі характер існування; відшкодування праці батьків по вихован­ню прийнятих до сім'ї дітей. Саме вони відрізняють прийомну сім'ю від двох інших передбачених законом форм устрою в сім'ї дітей, усиновлення й опіки.

У наш час в педагогіці поняття "прийомна сім'я" вживається в двох взаємно непогоджених значеннях, до одного з яких зведені усі визначення, що є. Перше значення відповідає змістові, який на­дається цьому словосполученню в українській мові. Друге – дію­чому сімейному законодавству. Широке поняття "прийомна сім'я" відповідае традиційному значенню й формулюеться таким чином: прийомна сім'я – це сім'я, утворена в результаті прийняrгя на виховання подружжям або ок­ремими особами, що не знаходяться в шлюбі, дитини (дітей), що залишилася без піклування батьків. Воно дозволяе виділити даний предмет, вказати на його педагогічну специфіку, містить загальні ознаки усіх видів сімей, як тих, що вже існували в Росії або за кор­доном, так і тих, які можуть виникнути.

Вузьке педагогічне поняття прийомної сім'ї ґрунтується на су­часному сімейному праві. У законі та в навчальній літературі по сімейному праву немає визначення цього правового інституту Аналіз норм СК (сімейного кодексу) і коментарів до нього дозволяє сфор­мулювати такі визначення: прийомна сім'я - це сім'я, утворена на основі строкового договору органами опіки й піклування з грома­дянами (подружжям чи окремими особами), які отримують заро­бітну плату.

У більшості випадків передача дитини на виховання в нерідну сім'ю неможлива без належного юридичного оформлення. Саме законодавець визначає підстави для влаштування дитини на вихо­вання, встановлюючи категорії дітей, які можуть бути передані в сім‘ю, та умови, за яких це е необхідним. У сучасному сімейному праві сформульовані умови й порядок виховання, навчання й утри­мання дітей, які залишилися без піклування батьків. Вони регулю­ють правовідношення, що виникають між прийомними дітьми й батьками, а також між сім'єю й державними органами, між сім'єю й третіми особами.

Можна виділити такі етапи розвитку сімейної системи протя­гом одного року після прийому:

1) "орієнтування" (взаємне навчання – 2 міс.);

2) "напруга" (переважання емоційного дискомфорту-від трьох до восьми міс.);

3) "відвернення" (переважання негативного ставлення до прийомних дітей - вісім - десять міс.) або перша криза "систем­ної перебудови".

У наступні два-три роки після прийому можна виділити такі етапи:

1) "штиль" (усвідомлення взаємного зв'язку або причетності – 11-24 міс.);

2) "депресія" (поступове усвідомлення проблем, пов'язаних з прийманням - 24-30 міс.) або другої кризи системної перебудови;

3) "прийняття проблем" (прийняття нової сімейної ідентивності й завершеності).