№17 Принципи української пунктуації
Українська пунктуація, будучи складною і розвинутою системою, ґрунтується на трьох принципах:
1. Синтаксичний (структурний). Згідно з ним розділові знаки ставляться на межі частин складного речення, в реченнях з однорідними членами, відокремленими другорядними членами, вставленими і вставними конструкціями, звертаннями тощо. Вони зумовлені структурою речення і тому є обов’язковими.
2. Смисловий принцип. На цьому принципі, як і на синтаксичному, ґрунтуються розділові знаки у складному і в простому реченні, ускладненому відокремленими другорядними членами, передусім означеннями і прикладками, які порівняно з невідокремленими мають більше змістове навантаження: Вірний син трудової поневоленої України, Шевченко став виразником дум і сподівань народних.
Відокремлена прикладка має додаткове обставинне значення. Смислову функцію виконують і крапки: ...підняв смичок... і скрипка ожила!
Особливо важлива роль цього принципу у складних безсполучникових реченнях: Вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (наявні темпоральні відношення – послідовність подій) – Вогонь перекидається на хату – солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (причиново-наслідкові відношення).
3. Інтонаційний принцип. Тісно пов’язаний із смисловим, тому розділові знаки можуть бути різними: Я бачу, погляд твій палає від погорди (вставне речення) – Я бачу: погляд твій палає від погорди (складне безсполучникове).
За інтонаційним принципом ставляться розділові знаки в кінці речення – ? ! ., часто і в середині – Тату, візьми мене з собою – Тату!Візьми мене з собою (підвищена емоційність, особлива видільна інтонація зумовлюють знак оклику).
Інтонаційний принцип реалізується у зв’язку зі структурним та смисловим. Здебільшого усі три принципи взаємодіють одночасно. Поєднання принципів розстановки розділових знаків свідчить про розвиток сучасної української пунктуації, її гнучкість, що дає змогу передавати найтонші відтінки змісту та структурне різноманіття.
Система розділових знаків та їхні основні функції
В українській мові розділові знаки становлять усталену систему. У ній розрізняють одиничні (. : ... , ; – ? !) і парні розділові знаки (дві коми, два тире, дужки, лапки).
Розділові знаки або відділяють частину тексту одну від одної, або виділяють певні відрізки в середині частини. Залежно від цього розділові знаки поділяють на роздільні та видільні.
РОЗДІЛЬНІ РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ – . ? ! , ; – : ...
Крапка ділить текст на речення, вказує на кінець речення.
Знак питання означає питальний характер речення, відмежовує речення.
Знак оклику вказує на емоційний характер речення, відмежовує речення.
Крапка з комою розділяє частини складних багатокомпонентних чи простих ускладнених речень.
Кома розділяє однорідні члени речення, частини ССР, СПР і СБР.
Тире ставиться на місці пропущеного члена речення, при зміні подій, наслідку тощо.
Двокрапка пояснює, розвиває те, про що повідомлялося у попередній частині речення.
Крапки вказують на перерваність, незакінченість речення, можуть ставитися на початку, в середині та в кінці речення.
ВИДІЛЬНІ РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ – це парні розділові знаки: два тире, дві коми, дужки, лапки.
Два тире виділяють відокремлені прикладки, вставлені конструкції.
Дві коми виділяють відокремлені члени речення, вставні конструкції, звертання, підрядні речення у середині головних тощо.
Дужки – це знак виключення елементів речення, які граматично з ним не пов’язані. Ними виділяють вставлені конструкції, ремарки у драматичних творах.
Лапки вказують на незвичність, чужорідність виділених ними елементів. У лапки беруться цитати, слова, вжиті в незвичному значення, умовні назви, пряма мова.
Отже, розділові знаки становлять усталену систему і виконують різноманітні функції.
№18 Поняття про речення. Основні ознаки речення
В ієрархічній системі синтаксичних одиниць речення посідає центральне місце. Воно розглядається, з одного боку, як одиниця, що утворюється зі слів і словосполучень, а з другого - як одиниця, що вичленовується з тексту. Утворюючи речення, слова й словосполучення об'єднуються синтаксичними відношеннями й виражають думку, тобто якесь повідомлення про предмети і явища дійсності. У реченні виражається ставлення мовця до фактів дійсності з погляду ствердження, заперечення, непевності, вірогідності, невірогідності.
Переважна більшість речень має типову формально-синтаксичну будову - наявність предикативної пари (підмета і присудка).
Речення - багатоаспектна одиниця, виділення якої базується на таких ознаках, які репрезентують його структурно-семантичну єдність:
1) самостійність функціонування;
2) предикативність;
3) інтонаційна оформленість та смислова завершеність;
4) граматична організованість.
Сукупність цих ознак і характеризує речення як одиницю мови й мовлення.
Отже, речення - це граматично й інтонаційно оформлена за законами певної мови комунікативна одиниця, яка є основним засобом формування, вираження й повідомлення думок, вольових почуттів, емоцій: / спасе того в недолі наша мрія золота, наше гасло і мета: рідна мова в рідній школі; Живіть! Ідіть на сизі гори, в тернах співаючи пісні, летіть в незмірені простори, назустріч сонцю і весні (3 тв. О. Олеся).
Головні члени речення — це підмет і присудок.
Підметом називається головний, граматично незалежний член речення, що називає предмети, опредмечені ознаки або дії, предикативна ознака якого розкривається присудком. Підмети переважно виражається формою називного відмінка субстантивного слова. Вони бувають простими (виражені одним словом) і складеними (вираженими двома і більше словами).
Способи вираження підмета:
Іменник у називному відмінку будь-якого лексико-граматичного розряду: Нагріта сонцем рілля дихає парою. Петро Іванович з самого ранку виходив на своє подвір 'я подивитися на схід сонця.
Займенником будь-якого семантичного розряду у формі називного відмінка або синтаксично зв'язаним словосполученням займенника з іменником або іншим займенником: Він з Миколою ніяк поладнати не міг.
Субстантивованим прикметником або дієприкметником: Їздові тихенько перемовлялися.
Числівником або синтаксично зв'язаним словосполучення числівника з іменником або займенником: Двоє вийшли з лісу. Два місяці - це термін, відведений для виконання роботи.
Граматично незалежним інфінітивом або сполученням інфінітива з іменником: Працювати — її улюблене заняття.
Фразеологізмом: Бити байдики - мрія будь-якого ледаря.
Реченням: «Я буду літати!» - лунало в його голові.
Присудком називається головний, граматично залежний від підмета член речення, що розкриває його предикативну ознаку, який називає дію або стан предмета, характеризує предмет, кваліфікує предмет.
Присудки поділяються на прості та складені.
Простий присудок виражається особовою формою дієслова, що передає лексичне і граматичне значення.
Хмари спустилися на поля.
Складені присудки поділяються на два види: дієслівні та іменні.
Складений дієслівний присудок виражається допоміжним дієсловом, що передає граматичне або граматичне і частково лексичне значення та смисловою частиною, вираженою інфінітивом, що передає лексичне значення. Замість допоміжного дієслова може виступати прикметник з модальним значенням (готовий, радий, необхідний) або модальне слово (треба, можна, необхідно, не можна).
Людина прагне вчитися. Я готовий поговорити з вами. Нам необхідно зустрітися.
Складений іменний присудок виражається дієсловом-зв'язкою, що передає граматичне або граматичне і частково лексичне значення, та іменною частиною (призв'язковим елементом), що передає лексичне значення.
Зв'язка зазвичай представлена дієсловами бути, ставати, робитися, здаватися, опинитися тощо, причому вона може бути матеріально вираженою (тобто наявною в реченні) або опущеною (як правило, опускається дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу).
Хлопчаки, принишклі, дивилися вслід вантажівці, / 1 поки той не від'їхав за перехрестя, / 2 поки не розсіялася піднята їм пил, / 3 поки сам він не став клубом пилу / 4.
Горизонтальна схема (лінійна) – схема, відбиває розташування простих речень у складі складного:
[] 1, (поки – союз) 2, (поки – союз) 3, (поки – союз 4).
Вертикальна схема (структурна) – схема, відбиває не розташування простих речень у складі складного, а їх залежність від головного речення і інших придаткових:
[] 1
↓
(поки – союз) 2, (поки – союз) 3, (поки – союз) 4
№19 Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка.
Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка при нульовій зв'язці ставиться, якщо підмет та іменна частина присудка виражено:
Іменниками: Київ — столиця України.
Числівниками: Два по два — чотири.
Інфінітивами: Життя прожити - не поле перейти (присл.).
Підмет - іменник, а іменна частина - інфінітив і навпаки: Читати - його улюблене заняття.
Підмет - числівник, а іменна частина - іменник і навпаки: Двісті - це значна сума.
Підмет - фразеологізм, а іменна частина - іменник, числівник, інфінітив і навпаки: Цей студент — стріляний горобець.
Незалежно від способу вираження підмета та іменної частини перед частками це, то,ось, значить: Говорити неправду - це погано.
Тире між підметом та іменною частиною складеного присудка при нульовій зв'язці не ставиться, якщо:
Підмет виражений займенником: Він гарний товариш.
Підмет виражений субстантивованим прикметником або дієприкметником: Вартові цікаві люди.
Іменна частина виражена займенником: Син у мене мій, та розум у нього свій.
Іменна частина виражена прикметником (у тому числі у формі вищого чи найвищого ступенів порівняння) або дієприкметником: Мужик хитріший від чорта.
Іменна частина виражена прислівником: Ця сукня їй до лиця.
Іменна частина виражена порівняльним зворотом: Ніч наче озеро в берегах неба.
7. Незалежно від способу вираження підмета та іменної частини, якщо перед останньою є заперечна частка не: Серце не камінь.
Незалежно від способу вираження підмета та іменної частини, якщо між ними є вставне слово або словосполучення: Вчитися, безумовно, цікава річ.
№ 20 Односкладні та неповні речення. Тире в неповному реченні
Односкладні речення
Односкладним називається такий тип простого речення, у якому наявний лише один головний член, що повністю передає його граматичне значення.
Усі односкладні речення поділяються на такі дві групи:
односкладні речення дієслівного типу, серед яких виділяють особові та безособові;
односкладні речення іменного типу.
До першої групи належать особові: - означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові – власне безособові та інфінітивні.
До другої групи належать номінативні речення.
Означено-особовим називається такий тип односкладного речення, у якому головний член виражається формою дійсного способу теперішнього або майбутнього часу І або II особи множини чи формою наказового способу І або II особи однини чи множини, при цьому суб'єкт дії в реченні не представлений, але він формально встановлюється з контексту: Мої любі, до мене ходіть! Я сама.. Поговоримо думами тихо (Л. У.).
Неозначено-особове речення - це такий тип односкладного речення, у якому суб'єкт дії розуміється як невизначена особа, а головний член виражається дієсловом у формі множини минулого часу дійсного способу, формою множини умовного способу або формою III особи множини теперішнього чи майбутнього часу дійсного способу: Либонь, правду кажуть про гуцула (Л. У.).
Узагальнено-особове речення - це такий тип односкладного речення, у якому суб'єкт дії розуміється узагальнено, абстраговано стосовно конкретного діяча, а головний член виражається дієсловом у формі другої особи однини теперішнього або майбутнього часу дійсного способу: Закохану людину одразу помітиш (О.Г.).
Безособове речення - це такий тип односкладного речення, у якому дія (стан) відбувається безвідносно виконавця цієї дії (тобто суб'єкт дії не встановлюється), а головний член виражається:
1) безособовим дієсловом: Потемніло враз (Б.Г.).
безособовим дієсловом у безособовому значенні: Пахне димом (Н.Р.).
безособовою предикативною формою на -но, -то: Віконця замуровано морозом (П.М.).
словом категорії стану (безособово-предикативним прислівником): На вулиці тихо та спекотно.
Інфінітивне речення - це такий тип односкладного речення, у якому головний член виражений граматично незалежним інфінітивом, який називає можливу або неможливу, необхідну дію або стан. Ці речення вважають різновидом безособових:
Погасло небо. І землі не чути.
Номінативне речення - це такий тип односкладного, що означають стан буття предметів, про які повідомляється, а головний член такого речення виражений формою називного відмінка субстантивного слова: Спокійні очі, сива голова, жорстка кирея кольору нічного (Л.К.).
У пунктуаційному плані прості односкладні речення не становлять якої-небудь проблеми, оскільки розділові знаки в них або відсутні, якщо це неускладнені речення, або такі ж, що й у простому ускладненому реченні.
Неповне речення - це речення з неповною структурною схемою (відсутній підмет або присудок) або в них є незаміщені позиції другорядних членів речення, необхідність яких визначається інформативною семантикою та зв'язком з тими членами, які в реченні є.
Розрізняють контекстуально-неповні, ситуативно-неповні та еліптичні речення.
Контекстуально неповним називається речення, у якому пропущений член (найчастіше присудок) речення є в попередньому або подальшому контексті. Такі речення характерні для писемного мовлення: Угорі було небо, заслане сірими хмарами. Помалу пересувалися, то купчилися, то розлазилися - нудні й огидні.
Ситуативно неповним називається речення, у якому незаміщені синтаксичні позиції головних або другорядних членів речення компенсуються обставинами спілкування, ситуацією, жестами, мімікою. Ці речення характерні для усного мовлення (у писемному мовленні вони трапляються тоді, коли автор передає мовлення дійових осіб, наприклад, за допомогою діалогу або прямої мови):
Крик зчинився серед селян: - Тікають! Тікають! Лови!..
Як контекстуально неповні, так і ситуативно неповні є реченнями структурно та семантично неповними, проте більшість контекстуальних речень, у яких пропущено один з головних членів є лише структурно неповним, а семантично повним. Такі речення називають реченнями з неповною реалізацією структурної схеми:
Увечері Сергій і Надія почали клеїти шпалери в професорській спальні. Працювали чітко, злагоджено (Б.Н.). Друге речення є структурно неповним; у ньому опущено підмет, що встановлюється з попереднього речення.
Еліптичним називається такий тип структурно неповного, але семантично повного речення, у якому присудок нульовий (опущений), але він є важливою ланкою речення не тільки семантично, а й структурно. Цей нульовий присудок ніби розуміється учасниками спілкування як такий, що є, але при цьому в реченні не вживається, бо зміст речення зрозумілий і без нього: Позаду - вороги (M.K.).
Тире в неповному реченні ставиться, якщо:
це контекстуально неповне речення, у якому пропущений присудок, який встановлюється з попереднього контексту: …На другий день я мав, гуляючи, купити струни для гітари. На третій - мазь для черевиків.
рідше на місці нульового присудка в еліптичному реченні: Він поза ставом, я — поза ним, він — у ліщинку й зник..
№ 21 Розділові знаки при однорідних членах речення
1. Між усіма однорідними членами, якщо вони з'єднані перелічувальною інтонацією без сполучників, ставиться кома: Суворовці завжди йдуть струнко, бадьоро, красиво.
Якщо однорідні члени дуже поширені, між ними іноді ставиться крапка з комою: Парубок плівся повагом, позакладавши руки назад себе; позирав навкруги своїми блискучими очима; іноді зупинявся і довго розглядав земне нив'я.
2. Кома ставиться між усіма однорідними членами, якщо вони з'єднані повторюваним сполучником: Місяць пливе оглядати і небо, і зорі, і землю, і море.
3. Якщо сполучники і (й), та (в значенні і), або, чи не повторюються, то кома перед ними не ставиться: Летів і танув сніг. Сила та розум — краса людини.
4. Перед протиставними сполучниками а, але, та (в значенні але), що з'єднують однорідні члени, ставиться кома: Не вітер, а буря завіяла. Марко озирнувся, але нічого не побачив.
5. Між парами однорідних членів ставиться кома: Наука й труд, знання і школа манливо кличуть до мети.
6. Якщо однорідні члени з'єднані парним сполучником, то кома ставиться перед другою частиною сполучника: Не тільки будівельники, а й селяни з довколишніх сіл ще вночі збирались на берег.