Розділ 3. Організація в системі менеджменту

Тема 8. Економіко-правові основи управліНня організацією

8.1. Поняття організації. Економічні основи фірми.

8.1.1. Рушійні мотиви розвитку економіки підприємства (фірми).

8.1.2. Виробництво і його основні ознаки.

8.2. Правові форми підприємництва.

8.2.1. Господарські товариства.

8.2.2. Акціонерні товариства.

8.2.3. Кооперативи.

8.2.4. Спільні підприємства.

8.1. В умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщається до основної ланки всієї економіки – підприємства, тому що саме на підприємстві створюється продукція, виконуються роботи, виявляються послуги. Для рішення поставлених задач і досягнення намічених цілей підприємство використовує фактори виробництва: трудові ресурси, техніку, технології, природні ресурси, капітал і т.д. На підприємстві розробляються бізнес-плани, здійснюється управління – менеджмент, проводяться маркетингові дослідження, організаційно-технічні заходи, розраховуються економічний ефект і економічна ефективність від упровадження заходів. Від того, наскільки ефективне підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, залежить добробут його колективу і суспільства в цілому.

Для рішення цих задач вимагаються глибокі економічні знання. В умовах ринкової економіки виживає лише той, хто найбільше грамотно і компетентно визначить ринкову кон'юнктуру, створить і організує виробництво продукції, що користується попитом, забезпечить прибутковість підприємства.

8.1.1. У центрі економічних інтересів лежать економічні відносини між учасниками виробництва з приводу розподілу результатів виробництва.

Присвоєння цих результатів виступає у формі користування, розпорядження і володіння. Користування представляє економічну можливість тільки споживання. Розпорядження – власне використання чи передача благ іншим (оренда, позика і т.п.). Володіння – тривале, не обмежене терміном користування факторами виробництва. Це найбільш повна форма присвоєння. Прояв кожного з них визначається відносинами власності на засоби виробництва. Відповідно до «Закону про власність» в Україні існують такі основні форми власності, як виробнича, акціонерна, орендна, приватна й особиста.

Зазначені форми власності відрізняються ступенем поділу користування, володіння і розпорядження засобами виробництва, тобто ступенем реального володіння ними. Сукупність відносин власності утворить систему економічних відносин, як у суспільстві, так і на підприємстві. Саме вони являють собою рушійні сили розвитку суспільства і підприємства. Але їхній прояв на кожнім з вищезгаданих рівнів по-різному як за формою, так і по змісту.

На рівні народного господарства рушійним мотивом стає збільшення національного багатства суспільства, що є основою росту життєвого рівня населення, економічного могутності країни і його суспільного прогресу. У цьому зацікавлені всі учасники суспільного виробництва.

На рівні підприємства інтереси виявляються в збільшенні обсягу продажів і одержанні прибутку в таких розмірах, які б забезпечували економічний ріст підприємства, з одного боку, і життєвий стандарт працюючих – з іншого.

Разом з тим зацікавленість працівників підприємства в розширенні продажів, зростанні прибутку виявляється по-різному. Це обумовлено місцем і роллю окремого працівника у виробництві (директор, що керує, склад, робітник), а також відношенням власності до засобів виробництва (державна, колективна, приватна), звідси дуже важливим елементом у досягненні поставлених цілей перед підприємством є гармонізація інтересів працюючих. В основі інтересів, як відомо лежать потреби. Вони утворять цілу ієрархію, у підставі якої лежать найпростіші фізіологічні потреби.

8.1.2 Економіка будь-якої країни з'являється перед нами як діяльність величезного числа суб'єктів, що хазяюють, що створюють різноманітні товари і послуги.

Якщо відвернутися від розмаїтості продукції, виробленої кожним конкретним підприємством, то можна виділити ті загальні ознаки, що властиві їм усім.

Насамперед, можна побачити, що кожне підприємство – це сукупність визначених засобів виробництва. Але для того, щоб їх пустити в хід, потрібна праця, потрібні працівники, що використовують засоби виробництва для створення нового продукту. Тому неодмінною й істотною ознакою підприємства є сукупність працівників, об'єднаних загальним процесом праці.

У процесі праці між працівниками виникає ціла гама відносин, що називаються «виробничі відносини». Вони включають:

- організаційні відносини, обумовлені особливостями технології виробництва і поділу праці в рамках даного підприємства (послідовність проведення робіт, їхнє упорядкування, взаємодія різних частин і ланок підприємства);

- зв'язки, що обумовлені і випливають з відносин власності на засоби виробництва (це–відносини розподілу, управління, а нерідко–і споживання);

- зв'язки, у котрі вступає кожне підприємство з іншими, зовнішніми по відношенню до нього суб'єктами господарської діяльності.

Названі ознаки не існують окремо друг від друга. Саме їх сукупність і єдність додають визначеність і цілісність підприємству як особливій, окремій ланці господарської системи.

Таким чином, підприємство – це відособлений техніко-економічний і соціальний комплекс, призначений для виробництва корисних для суспільства благ.

В умовах ринкової економіки підприємства виступають у якості «товаровиробників».

Ціль виробничої діяльності підприємств носить двоїстий характер. Одержати від реалізації зробленої продукції прибуток, зробити його як можна більшим, - така безпосередня ціль і спонукальний мотив діяльності підприємств. Але дістати прибуток можна, лише роблячи потрібну для споживачів продукцію, тобто товари, що користуються попитом. Тому підприємства змушені одночасно домагатися й іншої цілі – повніше і щонайкраще задовольняти запити споживачів.

Отже, підприємство – це заснування у формі заводу, фабрики, шахти, ферми, невеликого чи великого магазина, що виконує одну чи кілька специфічних функцій по виробництву і розподілу різноманітних товарів і послуг. Його основні риси:

• організаційна єдність: підприємство – це певним чином організований колектив зі своєю внутрішньою структурою і порядком управління. Базується на ієрархічному принципі організації економічної діяльності;

• визначений комплекс засобів виробництва: підприємство поєднує економічні ресурси для виробництва економічних благ з метою максимізації прибутку;

• відособлене майно: підприємство має власне майно, що самостійно використовує у визначених цілях;

• майнова відповідальність: підприємство несе повну відповідальність усім своїм майном по різних зобов'язаннях;

• підприємство припускає єдиноначальність, ґрунтується на прямих, адміністративних формах управління;

• виступає в господарському обороті від власного імені (найменування);

• оперативно-господарська й економічна самостійність: підприємство саме здійснює різного роду угоди й операції, саме дістає прибуток чи несе збитки, за рахунок прибутку забезпечує стабільне фінансове положення і подальший розвиток виробництва.

Часто в економічному обороті використовується термін «фірма», під яким розуміється економічний суб'єкт, що займається різними видами діяльності і володіє господарською самостійністю. Інакше, фірма – це організація, що володіє і веде господарську діяльність на підприємстві. Хоча більшість фірм має тільки одне підприємство (і в цьому змісті ці поняття збігаються), багато фірм володіють і управляють декількома підприємствами.

Підприємства можна класифікувати по різних кількісних і якісних параметрах. Основними кількісними параметрами виступають чисельність працівників і річний оборот капіталу.

Відповідно до критерію чисельності зайнятих виділяють: дрібні підприємства, чи малий бізнес (не більш 99 чоловік); середні підприємства, чи середній бізнес (не більш 499 чоловік); великі підприємства, чи великий бізнес (понад 500 чоловік).

Серед якісних параметрів класифікації підприємств можна назвати наступні:

тип власності (приватні чи державні);

характер і зміст діяльності;

обсяг і асортимент продукції, що випускається;

способи і методи ведення конкурентної боротьби;

спосіб входження в різні союзи й об'єднання;

організаційно-правові форми підприємницької діяльності.

Кожне підприємство в умовах ринку прагне робити ті товари і послуги, що дають найбільший прибуток. У той же час в умовах ринку немає гарантії, що підприємство його одержить. Усе це залежить від багатьох обставин: правильного визначення незадоволених бажань покупців і орієнтації підприємства на їхнє виробництво, рівня витрат виробництва, що повинні бути менше, ніж доходи, отримані від продажу своєї продукції. Останнє залежить від продуктивності системи, НТП, рівня організації виробництва і праці, ступеня конкуренції і т.д. Це жадає від кожного підприємства пошуку свого шляху розвитку, системи організації, маркетингу, форм господарювання.

В даний час в оборот усе більш активно входить таке поняття, як «фірма». Отже, фірма – це найменування, під яким підприємства (чи їх об'єднання) виступають у господарській діяльності як самостійний суб'єкт.

В економіці ім'я (найменування) грає не останню роль. Воно створює особливий образ суб'єкта, що хазяює, сприяє зміцненню позиції в боротьбі за якість товарів і приносить чималі прибутки переможцям, що зуміли випередити конкурентів у цьому постійному марафоні.

Значення «імені» фірми і, завойованого нею іміджу так велико, що навіть знаходиться під особливим захистом права. Завоювання фірмою міцних позицій на ринку конкретного товару нерідко приносить їй додаткові прибутки за рахунок продажу прав користування її фірмовим найменуванням. На цьому побудована так звана система «френчайзінга» (френчайс – ліцензія, що дає право приватної компанії функціонувати як частині великої торгової мережі, фірми). Покупцю френчайса вигідне використання імені компанії, за яким стоять і реклама, і репутація, що забезпечує ріст обороту. Багато фірм до того ж організують навчання, фінансову підтримку й іншу допомогу в керуванні бізнесом. Продавцям френчайса також вигідна така угода, оскільки цим розширюється фірмовий бізнес при мінімальних витратах. Має значення і те, що в цьому випадку на чолі нового «ліцензійного» підрозділу фірми знаходиться не найманий робітник, а власник, що не може не вплинути на відношення до справи, зацікавлений у прибутковому її веденні.

8.2. Існуючі і діючі в економіці підприємства форми досить різноманітні з погляду організаційно-правового пристрою, масштабності, профілю діяльності. Однак при всім удаваному різноманітті можливих видів вони підрозділяються на упорядковані групи, типи, для яких вироблені визначені норми господарського законодавства, що регламентують їхню діяльність.

Підприємницьке право допускає існування цілого спектра форм підприємств. Українське законодавство визнає поряд з індивідуальним підприємництвом такі форми, як комерційні організації у виді господарських товариств (повних і на вірі (командитних)), суспільств (з обмеженою відповідальністю, акціонерних), виробничих кооперативів, державних і муніципальних підприємств.

8.2.1. Господарські товариства – комерційні організації з розділеним на частки засновників статутним капіталом. Господарське суспільство може бути створено й однією особою.

Господарські товариства створюються у формі повного товариства, учасники якого відповідно до ув'язненого між ними договору займаються підприємницькою діяльністю і несуть відповідальність по його зобов'язаннях приналежним їм майном, і у формі товариства на вірі (командитного товариства), у якому поряд з учасниками, що здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність, мається один чи небагато учасників – вкладників (командитистів), що несуть ризик збитків у межах сум внесених ними внесків і не приймають участі в підприємницькій діяльності.

8.2.2 Акціонерне товариство – суспільство, статутний капітал якого розділений на визначене число акцій; учасники акціонерного товариства (акціонери) не відповідають по його зобов'язаннях і несуть ризик збитків, зв'язаних з діяльністю суспільства, у межах вартості приналежних їм акцій.

Товариство з обмеженою відповідальністю – засноване одним чи декількома лицями суспільство, статутний капітал якого розділений на частки відповідно до установчих документів. Учасники цього суспільства не відповідають по його зобов'язаннях і несуть ризик збитків у межах вартості внесених внесків.

Суспільство з додатковою відповідальністю – засноване одним чи декількома лицями суспільство, статутний капітал якого розділений на частки відповідно до установчих документів. Його учасники солідарно несуть субсидіарну відповідальність по зобов'язаннях суспільства своїм майном в однаковому для всіх кратному розмірі до вартості їхніх внесків. При банкрутстві одного з них його відповідальність розподіляється між іншими особами.

Акціонерне товариство, учасники якого можуть відчужувати приналежні їм акції без згоди інших акціонерів, визнається відкритим акціонерним товариством.

Акціонерне товариство, акції якого розподіляються тільки серед його засновників чи іншого заздалегідь визначеного кола лиць, визнається закритим акціонерним товариством.

Державне підприємство – у більшості країн акціонерне товариство, пакетом акцій якого цілком чи частково розпоряджається уряд. Державне підприємство відповідає за своїми обов'язками власним майном, і держава не несе по них відповідальності. Аналогічний і статус муніципального підприємства, засновуваного місцевими органами влади.

8.2.3. Виробничі кооперативи – добровільні об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої чи іншої господарської діяльності (виробництво, переробка, збут промислової, сільськогосподарської й іншої продукції, виконання робіт, торгівля, побутове обслуговування, надання інших послуг).

8.2.4. Спільне підприємство – це повне товариство, засновуване для реалізації визначеного проекту, тобто на обмежений термін, і що припиняє своє існування після реалізації спільного проекту. Спільні підприємства часто стають зародком акціонерного товариства. У нашій країні після 1987р. одержали поширення спільні підприємства з іноземними фірмами.

Підприємець – це головне діюче лице ринкової економіки. Саме він, вирішуючи, що, як і для кого робити, організує виробництво товарів і послуг. Його ціль – одержання прибутку. Але керуючись розуміннями особистої вигоди, він бере на себе ризик і відповідальність за виробництво тих товарів і послуг, що потрібні іншим. І в цьому відношенні він виконує дуже важливу економічну функцію.

У цілому сьогодні для України характерна поява все нових форм підприємництва, що сполучать у собі елементи основних його типів. До таких проміжних форм можна, наприклад, віднести і колективне, і орендне підприємства. І це, мабуть, не випадково для країни, що перебудовується на іншу господарську систему. Разом з тим саму появу нових правових форм підприємництва можна розглядати як доказ того факту, що підприємництво не утратило своєї головної відмітної риси – прагнення до нововведень і готовності до ризику.

Питання для самоконтролю:

1. Розповісти про економічні основи фірми (підприємства).

2. Які особливості управління організацією, заснованою на різних формах власності?

3. Дати характеристику товариства (повного і з обмеженою відповідальністю, на вірі чи командитного).

4. Охарактеризувати акціонерне товариство (корпорацію), способи управління їм.