Розділ 2. Принципи, система і середовище менеджменту тема 2. Система менеджменту
2.1 Основи менеджменту.
2.2 Сутність менеджменту.
2.3. Функції управління.
2.1. Задача менеджменту - забезпечити, щоб виробництво товарів і послуг розвивалося найбільш ефективно.
Вона включає ( рис.2.1.)
А) управління зовнішніми ринками бізнесу,
Б) управління внутрішньою обстановкою в організації.
Зовнішнє середовище важливе, тому що це:
джерело ресурсів для процесу виробництва, персоналу, технологій, сировини і матеріалів, фінанси;
поставляє товари і послуги, що є процесом виробництва,
включає ті субъекти, що регулюють і впливають на ділову активність: державу і законодавство, центральну і місцеву владу, керівництво фірми, профспілки, споживачів.
ччч
М
ал.
2.
Рисунок 2.1 Середовище бізнесу.
2.2. Менеджери повинні постійно відслідковувати ділове середовище, тому що воно безупинно змінюється. Тому основні тенденції менеджменту розглянемо в динаміці.
А. Стабільність - мінливість.
Ділове середовище стало дуже мінливим в результаті глобального економічного спаду, зростаючої конкуренції, технологічних нововведень, відсутності регулювання, лібералізації й інтеграції міжнародних ринків
( Західна Європа, Північна Америка, Південно-Східна Азія). У цих умовах стратегічне планування стає ще більш необхідним і більш важким.
Б. Національні і світові ринки.
Відбувається зсув паритетів з національного на світовий рівень. В даний час фактом світового бізнесу стало панування транснаціональних корпорацій, що вже стали суб'єктами міжнародного права. Це породжує різні перспективи в менеджменті, створення нових організаційних структур, сучасні підходи до маркетингу, нову кадрову політику і т.д. Утворення єдиного ринку на початку 90-х рр. є одним із прикладів цих тенденцій. Воно означає визнання необхідності для європейського бізнесу одержати можливість конкурувати із США і Японією на світовому рівні.
В. Розподіл – маркетинг.
Зростаюча конкуренція означає, що фірми повинні займатися маркетингом своїх товарів, а не просто представляти їх. Тому фірми були змушені розвивати нові положення про ринки збуту і пропонувати нові види послуг.
Г. Капітал і праця – висококваліфікований персонал.
Розвиток інформаційних технологій скорочує кількість рутинної канцелярської роботи і збільшує штат спеціально підготовленого персоналу. Фахівці звичайно проходять серйозну підготовку, що повинно враховуватися при заключенні контракту.
Д. Невтручання – соціальна відповідальність.
До початку 20 століття бізнес у погоні за прибутком не зупинявся ні перед чим. Зараз це не так. У сучасному бізнесі існує безліч обмежень для забезпечення соціальних гарантій.
Е. Продуктивність – ефективність.
До ідеї продуктивності праці – « роби як треба» – додалася ефективність, - «роби те, що треба». Це має на увазі, що менеджери повинні постійно коректувати свої кратко – і довгострокові плани для того, щоб рухатися в потрібному напрямку для досягнення намічених цілей бізнесу. Цілі повинні також часто переглядатися, щоб відповідати змінюючомуся зовнішньому середовищу.
2.3. Види діяльності менеджера характеризують функції управління. Вони відповідають на запитання: що треба робити, щоб управляти? Функції управління містять у собі встановлення цілей, планування діяльності, організацію роботи, розподіл завдань і мотивування персоналу, виконання роботи, контроль, оцінку і коректування плану. Процес управління базується на перебуванні і постановці цілі. Однак потім настає етап планування, тобто дослідження і визначення шляху досягнення мети. Функції (етапи) управління: 1) планування; 2) організація; 3) управління реалізацією рішень (мотивація) чи керівництво; 4) контроль, чи підведення підсумків.
Ціль – це напрямкі діяльності, для реалізації яких формуються і використовуються всі ресурси. Існує основна ціль і проміжні, котрі досягаються послідовно на шляху до кінцевої мети.
Сутність планування полягає в тому, що керівництво фірми визначає стратегічні цілі і задачі, приймає стратегічні й оперативні рішення по них, визначає способи і терміни досягнення запланованого, необхідні матеріальні, грошові і трудові резерви і ресурси, виконавців і відповідальні особи й інші питання.
Планування – найбільш важка функція. План повинний включати основну перемінну, визначальне досягнення мети. Звичайно це капітал, персонал, технології, потужності для виробництва продукції. Але найбільш для менеджера важливий ринок. Він повинний плануватися з урахуванням тенденцій ринку.
Хоча менеджер бажає мати як можна більш повну інформацію про майбутнє, він завжди її має менше, ніж хотілося. Процес планування також повинний бути детальним, тому що в противному випадку одна маленька помилка може створити проблему, котру буде неможливо розрішити.
Планування – це процес визначених дій, необхідних для досягнення цілей.
Процес організації здійснюється на основі прийнятих рішень про початок діяльності. Він охоплює питання організаційної структури, кадрові, розподілу повноважень і відповідальності, визначення ділових партнерів і виробничих зв'язків, проведення необхідних ділових переговорів, представництва, прийому делегацій, організації реклами і т.д.
Організація ( як процес)- це наука і мистецтво балансування ресурсів, їхнє з'єднання в складний процес створення функціонуючої системи, у якій люди відіграють вирішальну роль, у якій діяльність людей визначає ефективність.
Чітко спланована і добре організована робота не дасть бажаного результату, якщо співробітники фірми не будуть мати належних мотивів до праці. Достатнім стимулом до праці є висока заробітна плата, премії, але більш висока мотивація передбачає і моральне заохочення, духовний комфорт, задоволення трудовим процесом і його результатами. Тому менеджер постійно піклується про належну мотивацію.
Мотивація полягає в тім, щоб члени організації виконували роботу відповідно до делегованих їм зобов’язань і узгоджуясь з планами. Мотивування складає основу управління людиною.
Управління припускає розподіл завдань, роз'яснення порядку роботи і правил, а також зворотний зв'язок за результатами роботи.
Планування, організація і мотивація залишаться благими намірами, якщо не буде забезпечений належний контроль за виконанням рішень. Контроль- це процес забезпечення того, що організація дійсно досягає своїх цілей. Перевірка виконання обов'язків, контроль якості продукції, фінансовий контроль, технічний і технологічний контроль будуть діючими тільки у випадку вживання конкретних заходів по усуненню недоліків і причин, що породжують негативні сторони в роботі.
Отже, замикаючим етапом ( функцією) процесу управління є контроль, чи підведення підсумків, тобто необхідно оцінити усі фактори, які благосприяють чи перешкоджують досягненню мети.
Реалізуючи на практиці управлінські функції, керівники фірми приймають управлінські рішення, очолюють, планують, координують і контролюють діяльність підлеглих, налагоджують систему комунікацій. Це вимагає професійних, економічних, педагогічних і психологічних знань, уміння застосовувати їх виходячи зі сформованих умов і обставин.
Питання для самоконтроля:
1.Складіть список усіх найважливіших тенденцій, що ви можете визначити в зовнішньому середовищі фірми. Яке їхнє значення для менеджменту?
2. Визначити функції управління.
ТЕМА 3. МЕНЕДЖЕР У СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ
3.1.Менеджер в організації, його імідж.
3.2. Менеджер у системі ринкових відносин.
3.3. Функції менеджерів.
3.4. Економічна ефективність.
3.5. Контроль.
3.1.Організація, як правило, має багатошарову структуру. На кожнім рівні є свій менеджер, у задачі якого входить узгодження діяльності підлеглих йому людей. Прикладом менеджера нижчого рівня може служити менеджер виробничої лінії – бригадир, майстер, начальник ділянки ( рис.3.1.). Вони керують діяльністю обмеженого числа людей і знаходяться в сфері безпосереднього виробництва продукції.
Менеджер середнього рівня очолює окремий підрозділ, працівники якого виконують комплекс виробничих функцій. Це може бути начальник
цеху чи керівник іншого виробничого підрозділу. На цьому рівні вже
відбувається розподіл менеджерів на лінійних і функціональних. Перші несуть повну відповідальність за роботу підрозділу, другі – тільки за визначену функцію. До функціональних менеджерів відносяться: головний бухгалтер, начальник ВТК і інші ( рис.3.2.).
Менеджери:
Рисунок 3.1 Приклад системи лінійних менеджерів.
Рисунок 3.2 Приклад системи функціональних менеджерів.
Менеджери середнього рівня мають потребу у певній освіті, спеціальній підготовці й освоєному досвіді управлінської діяльності.
Менеджер верхнього рівня – лінійний чи функціональний керівник, масштаби управління якого поширюються на всю організацію в цілому. Вони повинні уловлювати і розуміти тенденції розвитку економіки, науково–технічного прогресу, соціології, психології. Роль освіти в діяльності таких менеджерів дуже велика.
Теорія і практика менеджменту розвивалася в міру того, як було потрібно знайти пояснення тому факту, що окремі організації процвітають, а інші зазнають поразки. Звідси неминуча постановка питання, що повинний робити менеджер, щоб забезпечити успіх своїй фірмі, і хто ж такий менеджер? Дамо кілька визначень:
у спрощеному розумінні менеджер – це людина, що здійснює роботу з управління;
менеджер- це людина, що досягає цілей за допомогою інших людей;
менеджер – це людина, що постійно працює над удосконалюванням своєї фірми.
Отже, менеджер – керівник, що насамперед управляє людьми. Це людина, що вміє розставити людей і координувати їх діяльність. І, нарешті, менеджер – це людина, що вміє на своєму рівні приймати рішення і нести за них персональну відповідальність.
Питанням визначення комплексу знань, умінь, особистих і ділових якостей, якими повинні володіти менеджери, приділяється велика увага.
Багато вчених, представники різних шкіл, що займаються розробкою методів і форм управління, намагалися сформулювати основні вимоги, яким повинний задовольняти ідеальний менеджер. Однак чимало фахівців висловлюють думку, що сформулювати такі конкретні вимоги практично неможливо, оскільки не можна пред'являти до менеджерів загальні вимоги без обліку специфіки умов їхньої роботи на підприємствах. Крім того, умови роботи в процесі розвитку підприємства можуть і повинні змінюватися, і тому очевидно, менеджеру необхідно мати здатність змінювати методи і стиль керівництва. У цьому- то і полягає, зокрема, здатність менеджера при будь-яких умовах успішно управляти виробництвом.
Отже, загальні вимоги до знань, умінь, ділових і особистих якостей менеджерів можуть бути сформульовані, однак конкретні вимоги до конкретних менеджерів будуть, звичайно, розрізнятися.
Отже, спробуємо сформулювати загальні вимоги до сучасного менеджера:
щоб кваліфікованно управляти виробництвом, менеджеру необхідно мати відповідні займаної посади знання в області техніки, економіки, організації виробництва й управління;
знання повинні бути не тільки теоретичними, але і практичними, отриманими в процесі роботи на виробництві чи в іншій сфері. Загальний обсяг комплексу теоретичних і практичних знань і співвідношення знань у різних областях науки і техніки, економіки, організації і управління, що вимагаються для здійснення кваліфікованого керівництва, залежать від тих функцій управління, що виконує менеджер;
чим крупніше підрозділ, яким управляє менеджер, тим більшим комплексом знань він повинен володіти. Обсяг необхідних менеджеру знань у різних областях науки залежить від того, яким об'єктом він керує. Так, для керівників технічних служб найбільш важливим є наявність у них глибоких технічних знань, для начальників цехів – знань організації виробництва й управління. Однак і тим і іншим керівникам необхідно мати достатні економічні знання;
уміння правильне організувати і спланувати свою роботу;
поєднувати оперативне керівництво виробництвом з роботою над перспективними питаннями;
мати здатності передбачати майбутнє;
не заспокоюватися на досягнутому,
вишукувати нові можливості і резерви;
постійно ставити перед колективом нові напружені, але реальні задачі по розвитку й удосконаленню виробництва,
уміння підбирати своїх найближчих помічників ( тобто знання і розуміння людей);
практика показує, що не всі навіть висококваліфіковані фахівці, що володіють відповідними знаннями, можуть успішно керувати виробництвом. Менеджеру необхідно мати організаторські здібності ( самостійність мислення, ініціатива, цілеспрямованість, аналітичні здібності). Адже управління будь-яким об'єктом полягає насамперед у керівництві людьми, колективом підприємства чи його підрозділів;
організаторські здібності допомагають менеджерам створювати і підтримувати в колективі необхідну дисципліну, без якої виробництво не може нормально працювати. Така дисципліна створюється не покараннями, не частою заміною підлеглих, не брутальністю, а справедливою вимогливістю, умінням спонукувати людей до діяльності, вихованням, уважним ставленням до людей, особистим прикладом керівника;
« зовнішні дані» - тактовність, урівноваженість, самовладання; індивідуальні якості ( чесність, порядність, принциповість, людяність, справедливість);
менеджер повинний володіти міцним фізичним здоров’єм, бути психічно урівноваженою людиною;
знати, як мінімум, одну іноземну мову (переважно англійську);
вміти працювати оператором на ПК у межах користувача.
Високий рівень вимог, що пред’являється до менеджерів, змушує підходити до підбору управлінських кадрів дуже уважно. Адже допущена при підборі менеджерів помилка болісно відіб'ється на виробництві. Звичайно, цю помилку можна буде через якийсь час виправити (менеджера замінити), але...
Деякі керівники, боячись помилитися, часто оформляють призначення підлеглих їм менеджерів «тимчасово виконуючими обов'язки» ( але не слід затягувати остаточне рішення питання більше чим на 1- 2 місяці).
Тривала робота менеджера в одному підрозділі, підприємстві дозволяє йому краще вивчити виробництво і людей; але…
Зміна менеджерів звичайно викликається двома причинами: чи він не справляється з роботою і його треба замінити, чи, навпаки, показав себе на виконуваній роботі добре і його доцільно висунути на іншу, більш відповідальну роботу.
Основними шляхами поповнення кадрів менеджерів є: 1) прийом уже маючих досвід керівництва фахівців з боку; 2) висування своїх фахівців, що працюють на підприємстві; 3) прийом молодих фахівців, що направляються на підприємство.
Таким чином, під словом «менеджер» розуміють насамперед професійного керуючого, представника особливої професії, що пройшов спеціальну підготовку, а не просто адміністратора, чи інженера економіста, що виконують окремі функції управління. Професійний менеджер повинний не просто добре знати свою справу, але і бачити перспективи розвитку фірми, домагатися поставлених цілей з мінімальними витратами (наскільки це можливо без збитку для бізнесу), уміти управляти людьми й організувати їхню роботу, знати хоча б одну іноземну мову. Менеджер є штатним співробітником конкретної організації.
3.2. Розглянемо докладніше, у чому полягає робота менеджера, чим він повинен управляти. Є менеджери по маркетингу, по фінансам, по виробництву і так далі, але в будь-якому випадку, яку б функціональну спрямованість ми не розглядали, їхні обов'язки набагато ширше.
Отже, що ж повинно входити в об'єкт постійної уваги менеджера?
1. Управління активами і пасивами підприємства.
До активів відносяться:
нерухомість, само підприємство ( будинки, спорудження);
устаткування;
персонал фірми ( найважливіший фактор, тому що результат будь-якої справи залежить від людей );
патенти, ліцензії, винаходи, гарна мережа зв'язків з іншими підприємствами;
ділери;
надійні постачальники й ін.
До пасивів відносяться:
податки, борги,
відсоток, який виплачувається власникам акцій, і ін.
Контроль за станом активів і пасивів – важлива задача менеджера.
2. Управління надзвичайними ситуаціями.
Мова йде про проблеми і ризики, про те, що потрібно уміти відрізняти одне від іншого. Якщо говорити про проблеми, то не слід забувати, що все наше життя – проблема й усе, що ми робимо – проблематично. Але в кожній проблемі вже є приховані можливості і шляхи її рішення. Важливу роль тут грає особистість менеджера, що зобов'язаний відшукати шлях рішення тієї чи іншої проблеми, якщо це знаходиться в межах його компетенції.
Ризик – це інша справа. Якщо ви не змогли одержати потрібне постачання, то це грозить зупинкою виробництва Немає виробництва – немає збуту. Немає збуту – немає обороту, немає обороту – немає прибутку, немає прибутку - немає інвестицій, немає розширення виробництва і т.д.
Таким чином, завжди треба уміти відрізняти проблему від ризику, що є важливим моментом у діяльності менеджера.
Управління комунікаціями й інформацією.
Комунікації – це зв'язок. Менеджер повинний стежити за розподільною мережею зв'язків на своєму підприємстві. У його полі зору повинні бути всі структурні підрозділи і, насамперед, люди, тому що ефект діяльності того чи іншого підрозділу залежить від того, хто там працює, як працює, яка там психологічна атмосфера і т.д. Менеджер повинний володіти і управляти інформацією, що може бути як явною, так і схованою. У будь-якому випадку інформація повинна бути оперативною, достовірною, своєчасною, виключати дублювання. Повинен бути добре налагоджений двосторонній зв'язок.
Організація кооперативних зв'язків. Менеджер повинний співробітничати з усіма членами колективу, щоб знати ситуацію про всі підрозділи. Він повинний бути добре освідомленим про діюче чи нове законодавство.
Крім того, йому потрібні агентства по рекламі, по дослідженню ринку, по НДОКР.
5. Він повинний мати уяву про товари, що випускаються на підприємствах регіону, знати попит на них на ринку. Усе це необхідно для того, щоб робити конкурентноздатну продукцію. Менеджер повинний контролювати і враховувати будь-які зміни ринку.
У цьому зв'язку задачі менеджера розширюються і вимагають:
А) внесення змін в існуючі методи роботи;
Б) планування особистого часу;
В) постановки нових цілей і розширення діяльності підприємства;
Г) внесення змін у кадрову політику підприємства.
З поняттям «менеджер» тісно зв'язані поняття «бізнесмен» і «підприємець», однак це не те саме. Менеджер - це управляючий справами підприємства. Менеджер – найманий професійний управляючий, незалежний від власності на капітал фірми, що займає постійну посаду в апараті управління, наділений повноваженнями в області прийняття рішень і контролю за їхнім виконанням по конкретних видах діяльності фірми.
Бізнесмен – це людина, що володіє капіталом, що знаходиться в обороті і приносить йому визначений доход. Йому зовсім не обов'язково займати якусь постійну посаду в організації. Він може бути власником визначеного відсотка акцій або членом правління. У той час як менеджер займає постійну посаду і керує людьми.
Підприємець – приватний власник, що застосовує власний чи позиковий капітал з метою витягу прибутку. Це людина, що вкладає свої особисті гроші в якийсь бізнес. Підприємництво – вид діяльності людей, що застосовують власний чи позиковий капітал у виробничій і невиробничій сферах економіки з метою одержання прибутку. Підприємницька діяльність – це інтелектуальна діяльність по організації бізнесу в конкретній ситуації.
В умовах ринкових відносин і цивілізованого підприємництва висока відповідальність менеджера на кожному з рівнів організації. Він має владу, наданую йому радою директорів, і має у своєму розпорядженні виділені ресурси. Відповідно до обсягу влади і величини ресурсів на нього покладається і визначена відповідальність.
Влада – це формальне право чи реальна можливість жадати від когось додержуватися визначеного курсу дій. Влада дається менеджеру для реалізації цілей фірми.
В ідповідальність служить обмеженню і мотивації влади (зворотний зв'язок). Вона припускає оцінку дій менеджера і заохочення ( осудження його відповідно до цієї оцінки).
3.3. Ціль – це кінцевий результат, якого менеджер намагається досягти. Для цього йому необхідні РЕСУРСИ - сировина і матеріали, інформація, персонал, техніка. В умовах ринкових відносин менеджер зіштовхується з конкретними ситуаціями, у яких він повинний оцінювати дії існуючих чи можливих КОНКУРЕНТІВ.
Це значить, що менеджеру необхідно постійно працювати над поліпшенням технології й організації виробництва, якості продукції і послуг, зниженням витрат настільки, наскільки це можливо.
Чим вище в управлінській ієрархії стоїть людина, тим менш йому потрібно навичок. Замість цього потрібні люди, здатні правильно здійснювати планування, гарні організатори, координатори, здатні підняти моральний дух і зацікавленість підлеглих. Відзначимо три області, у яких керівник повинний мати відповідні навички:
Технічна. Технічні навички припускають здатність виконувати визначені функції в конкретній службі, наприклад, організація маркетингу чи ведення бухгалтерської звітності.
Теоретична. Ці навички позначають здатність керівника уявляти собі організацію як єдине ціле і взаємозв'язок різних її частин для виконання таких її задач, як планування, організація, контроль, системний розвиток, проблемний аналіз, прийняття рішень, координація і делегування відповідальності і повноважень.
Навички роботи з людьми включають уміння управляти, зацікавлювати, наставити, забезпечити спілкування і підняти моральний дух, навчати і розвивати, допомагати і надати підтримку, а також делегувати відповідальність і повноваження.
Сутужніше всього приходиться керівнику в оволодінні умінням делегування функцій (здійснювати передачу повноважень і відповідальності і надавати волю дій у виконанні роботи при збереженні загальної відповідальності за результат). Як правило, керівники висуваються з числа найбільш кваліфікованих працівників у тій області, у якій зайняті керовані. У керівника з'являється схильність втручатися і виконувати усе самому. Це, природно, дозволяє робітникам учитися і випробувати задоволення від результатів власної праці.
Такі здібності керівника як уміння прийняти правильне рішення, зацікавити і підняти моральний дух, звичайно значно важливіше чисто технічних навичок, однак менеджери рідко одержують у цих питаннях відповідну підготовку.
Процес прийняття рішень припускає вибір одного з двох чи декількох альтернативних варіантів. Звучить значно простіше, ніж є насправді. На практиці ж процес прийняття рішень є стрижневим для всіх управлінських функцій, планування, організаторської діяльності, контролю і керівництва. Для прийняття мудрого, логічно і фактично обґрунтованого рішення, керівникам необхідно випливати раціональної моделі прийняття рішень.
Сім її сходинок наступні:
Визначення проблеми.
Визначення і збір інформації.
Вироблення альтернативних рішень.
Рішення про те, яка з прийнятних з етичної точки зору альтернатив оптимальна.
Реалізація рішення.
Визначення правильності реалізованого рішення.
Відстеження результатів ( зворотний зв'язок ).
Рисунок 3.3 Модель прийняття рішень.
3.4. Менеджер повинний використовувати ресурси ефективним способом. Це означає, що він відповідальний за витрату ресурсів, що передані в його розпорядження і які треба використовувати в такій комбінації, щоб зробити найбільший обсяг продукції / послуг з найменьшими витратами. Важливо пам'ятати, що перед менеджером постійно стоять проблеми зниження рівня витрат і максимального збільшення прибутку для фірми.
Формула :
ПРИБУТОК = ЦІНА – ВИТРАТИ
повинна постійно аналізуватися в його мозоку ( можливо, навіть за межами фірми). Якщо менеджер утрачає прибуток з поля зору, він швидше за все буде замінений.
Мотивуюча сила прибутку неймовірна, але вона не може бути єдиною метою. Використання нових технологій, пошук нових організаційних форм жадають від менеджера декілька інших орієнтирів, хоча, в остаточному підсумку, також повинні привести до одержання прибутку.
3.5. Як тільки план сформований і затверджений для фірми, уся її діяльність повинна бути спрямована на його реалізацію. І тут контроль відіграє вирішальну роль. ІНФОРМАЦІЯ – це екстремально важливий фактор у цій функції і менеджер, що не має гарної інформаційної системи (персональний комп'ютер плюс модель ), як правило, випробує серйозних труднощів. З оперативною і достовірною інформацією менеджер буде здатний усунути проблему до того, як вона вийде з – під контролю.
Функція контролю включає безліч різних дій: оцінку морального стану працівників, визначення причин виробничих складностей, роботу з проблемами придбання ресурсів, взаємодію з зовнішнім середовищем і ін.
Контроль і облік вимагають виділення в структурі організації відповідних функціональних служб: бухгалтерії, ревізора, відділу технічного контролю, відділу техніки безпеки, внутрішнього аудита, служби економічної безпеки, вимірювальної лабораторії, режиму і т.д.
Виділяють два типи контролю:
Внутрішній контроль організації забезпечується її ж силами стосовно окремих підрозділів, персоналу, продукції. Такий контроль покликаний гармонізувати відносини фірми з зовнішнім середовищем і підвищувати ефективність її роботи. Виділяють маркетинговий контроль, контроль витрати ресурсів, у тому числі - фінансовий контроль, контроль якості продукції, технологічної дисципліни і персоналу, ін. Порядок внутрішнього контролю визначається посадовими інструкціями, розпорядженнями керівника фірми, положеннями про підрозділи й ін.
Рисунок 3.4 Процес контролю в організації.
Зовнішній контроль організації має місце з боку органів влади, податкової інспекції, банку, технічних інспекцій, органів охорони здоров'я і природоохоронних заснувань, і т.п. Порядок зовнішнього контролю визначається існуючою правовою і нормативною базою.
Процес контролю включає наступні етапи (рис. 3.4.):
Упровадження чітких норм оцінки результатів.
Контроль і фіксація фактичної ефективності результатів.
Оцінка результатів шляхом співвіднесення їх із планами і нормами.
Інформування відповідних співробітників про результати і відхилення.
Прийняття, у разі потреби, коректуючих мір.
Питання для самоконтролю:
Що потрібно знати і вміти менеджеру?
Назвіть якості необхідні керівнику.
Розповісти про вимоги, пропоновані до особистості менеджера.
Якими причинами обумовлюється зміна менеджерів?
Що таке влада і які її ресурси ?
Що таке відповідальність і яка її практична роль?
Яке призначення і зміст функції контролю?
Які навички потрібні керівникам нижчої ланки більш, ніж керівникам верхнього ешелону, і навпаки?
Назвіть сім сходинок процесу прийняття рішень.