Зміст

Вступ…….………………………………………………………………………6

Розділ 1. Діалектика й еволюція менеджменту………………………………8

Тема 1. Методологічні основи менеджменту………………………………8

1. Поняття менеджменту, його зміст і задачі

Менеджмент як тип ринкового управління….……………………8

2. Исторія розвитку менеджменту як науки………………...………10

3. Системний підхід у менеджменті…………………………………15

Розділ 2. Принципи, система і середовище менеджменту………….……..17

Тема 2. Система менеджменту………………………………………………17

1. Основи менеджменту………………………………………………17

2. Сутність менеджменту……………………………………………..18

3. Функції управління……………………………………………….. 18

Тема 3. Менеджер у системі менеджменту………………………………..20

1. Менеджер в организації, його імідж……………………………...20

2. Менеджер у системі ринкових відношень……………………….24

3. Функції менеджерів………………………………………………..26

4. Економічна ефективність………………………………………….28

5. Контроль……………………………………………………………28

Тема 4. Экономічне середовище менеджменту.

Механізм функціонування ринку…………….……………………..30

1. Ринок, його характеристика……………………………………….30

2. Основні елементи ринку………….………………………………..32

3. Проблеми ринку…………………..………………………………..36

4. Система ринків в економіці………..………………………………37

Тема 5. Менеджмент як програмно – цільове управління. ..………………51

1. Цільовий підхід у менеджменті.

Ціль як найважливіша характеристика менеджменту………….51

2. Формування цілей функціонування фірми……………………...53

3. Сутність та види планування. …………………………………...55

Тема 6. Организація менеджменту………………………………………….59

1. Организація менеджменту як функція управління. ……………59

2. Структура системи управління. …………………………………61

3. Типи организаційної структури………………………………….62

Тема 7. Управління виробничими процесами……………………………...63

1. Основні фактори виробництва…………………………………...63

2. Собівартість і якість………………………………………………63

3. Методи прогнозування…………………………………………...64

4. Фактори впливу…………………………………………………...64

5. Управління запасами……………………………………………..65

Розділ 3. Організація в системі менеджменту……………..………………66

Тема 8. Економіко – правові основи управління организацією…………..66

1. Поняття організації. Економічні основи фірми………………..66

   1. Рушійні мотиви розвитку підприємства ( фірми )…….…67

   2. Виробництво і його основні ознаки………..……………..68

2. Правові форми підприємництва…………………………………70

   1. Господарські товариства…………………………………..71

   2. Акціонерні товариства. …………………………………..71

   3. Кооперативи………………………………………………..71

   4. Спільні виробництва ………………………………………72

Тема 9. Мотивація в організації………………...…………………………72

1. Загальна характеристика мотивації……………………………...73

2. Теорії змісту мотивації…………………………………………...74

3. Теорії процесу мотивації…………………………………………78

4. Інші теорії мотивації……………………………………………...82

5. Економічна мотивація…………………………………………….83

Тема 10. Стратегічне планування в системі менеджменту………………..86

1. Стратегічний менеджмент………………………………………..86

   1. Управління портфельною стратегією……...………..…….87

   2. Управління діловою стратегією…………………………...89

   3. Управління функціональною стратегією…………………92

Тема 11. Бізнес – план як реалізація ділової стратегії фірми……………...95

1. Теоретичні основи розробки бізнес – плану…………………….95

2. Організація управління на фірмі. ………………………………101

Тема 12. Управління фірмою. ……………………………………………..104

1. Роль лідера. ……………………………………………………...104

2. Стилі господарського управління. ……………………………..105

3. Менеджмент про людський фактор управління……………….108

Тема 13. Менеджмент персоналу…………………………………………..111

1. Кадровий потенціал фірми……………………………………...111

2. Формальне і неформальне управління…………………………120

3. Групова дінамика. Конфлікти в процесі управління………….121

Розділ 4. Міжнародний менеджмент……………………………………….122

Тема 14. Стратегія фірми на зовнішньому ринку………………………...122

1. Міжнародна діяльність фірми…………..……………………122

2. Напрямки досліджень на зовнішньому ринку…………………123

   1. Зовнішнє середовище…………………………………...123

   2. Вивчення ринку………………………………………….123

   3. Визначення споживача. ………………………………...123

   4. Вивчення продукції……………………………………...124

Тема 15. Інноваційний менеджмент……………………………………….124

1. Сутність менеджменту інновації…………………………….…125

2. Стратегія вимерювань інноваційної діяльності……………….127

Тема 16. Інвестиційний менеджмент………………………………………130

1. Економічний зміст і форми інвестицій………………………...130

2. Інвестиційна політика виробництв……………………………..135

3. Правове регулювання інвестиційної діяльності

виробництва……………………………………………………...138

Висновки……………………………………………………………………142

Література………………………………………………………………......143

ВсТУП

«Мистецтво управління людьми - саме важке і високе з усіх мистецтв." (Перікл близько 490-429 рр. до нашої ери). Як давно це було сказано і наскільки сьогодні це актуально.

Проблема взаємин "керівник-підлеглий" була і залишається самою складною для рішення - адже мова йде про взаємини людей, груп, колективів.

У пострадянський період система підготовки і підвищення кваліфікації керівників порушилася. Усі кинулися вивчати "основи менеджменту", де тільки частково розкриваються питання організації управлінської діяльності. Але ж практика підтверджує, що без знання економічних основ управлінської діяльності дійсного менеджера не вийде.

До переходу України до ринкових відносин у нашій країні не приділялося належної уваги вивченню менеджменту при підготовці фахівців. Великий прорив у сферу управління підприємствами і підготовку відповідних кадрів відбувся в першій половині 90–х рр. Ряд вищих і середніх спеціальних навчальних закладів у великих промислових центрах ввели навчальну дисципліну "Менеджмент". Поступове вивчення менеджменту, як і в більшості країн Заходу, стало однією з обов'язкових навчальних дисциплін у системі підготовки фахівців вищої і середньої кваліфікації.

Менеджмент як вид господарського управління і як навчальна дисципліна не може бути належним чином вивчений і зрозумілий студентами без практичної роботи організаційного, планового, координаційного, мотиваційного і контролюючого характеру, а також без заглибленого вивчення наукової літератури. Це можливо лише в умовах, що наближаються до життя, економічній дійсності і практики, за допомогою застосування отриманих теоретичних знань у ході лекцій і вивчення підручників, на практичних (семінарських) заняттях, при підготовці й участі в ділових іграх, рішенні задач і вправ, тестів і в ході господарської (виробничої) практики.

При такому підході до навчання з'являється реальна можливість уникнути голого теоретизування, усунути зайву академічну сухість і пов’язати теорію з практикою.

Говорячи про семантику терміна "менеджмент", необхідно підкреслити, що фундаментальний Оксфордський словник англійської мови визначає його так:

1. Спосіб, манера спілкування з людьми;

2. Влада і мистецтво управління;

3. особливого роду вмілість і адміністративні навички;

4. орган управління, адміністративна одиниця.

Таке визначення однозначно тяжіє до управлінської діяльності, організації праці менеджера.

По жартівливому вираженню американців, управління – це уміння працювати чужими руками. Гостряки говорять: уміння управляти – це наука, невміння – мистецтво. А якщо серйозно, то управління – це синтез першого і другого.

Кожна людина у визначеній мері менеджер чогось. І, видимо, наука менеджменту своїми коріннями іде в далеке минуле, коли людина почала приймати перші рішення як істота розумна й оцінювати їхні результати. Кожна доросла людина відповідальна за управління своїм будинком (квартирою), своїм бюджетом, своєю долею. Принципи менеджменту використовуються в процесі будь-яких буденних справ. Люба людина створює план для управління своїм життям, також як і в бізнесі. Хіба майбутньому інженеру, офіцеру, лікарю, екологу, вченому, агроному, архітектору і вчителю не треба раціонально організувати свою особисту роботу, уміти бути колегою, підлеглим і керівником, проводити наради і виступати, писати ділові листи й упорядковувати своє життя? Знання менеджменту потрібні кожній людині.

Даний посібник є відображенням досвіду викладання курсу "Економічні основи менеджменту" в ОДЕКУ із залученням методу ділових ігор і імітаційного моделювання і має метою прищепити студентам споконвічно необхідні керівнику якості і деякі практичні навичкі управління виробництвом і людьми, допомогти їм усвідомити себе як майбутнього фахівця.

Розділ 1. Діалектика й еволюція менеджменту тема 1. Методологічні основи менеджменту

1. Поняття менеджменту, його зміст і задачі. Менеджмент як тип ринкового управління.

2. Історія розвитку менеджменту як науки.

3. Системний підхід у менеджменті.

« Управляти – це значить вести підприємство до його цілі, витягаючи максимум можливості з наявних ресурсів.» А. Файоль.

1.1. Упровадження ринкових відносин у практику господарювання вимагає принципової зміни методів управління на всіх рівнях управлінської ієрархії. Це висуває необхідність вивчення нових підходів і форм управління, зокрема, менеджменту як особливого типу управління.

Наука управління існує давно, і загальну наукову уяву переважно про систему вітчизняного управління і тенденції його розвитку можна одержати, вивчаючи такі дисципліни, як: "Теорія управління", "Наукові основи управління", "Господарський механізм управління" та інші. Сьогодні в побут ввійшло і закріпилося таке поняття, як менеджмент. Що це? Нове слово чи новий тип управління?

У менеджменті підходи інші, вони більш конкретні, вивчення його дозволяє довідатися, як управляти успішно, як побудувати (удосконалити) систему управління, як оцінювати й аналізувати управління, як краще використовувати свої знання в конкретній області, тобто спрямоване на удосконалення вже пізнаної системи управління з метою підвищення її ефективності і результативності.

Сьогодні в нових соціально-економічних умовах досвід розвитку світового менеджменту безумовно корисний. Він базується на досягненнях різноманітних наук. При цьому слід зазначити, що іноземні економісти також широко вивчали і вивчають досвід колишніх соціалістичних країн, особливо нашої… Так, радянська система планування галузей народного господарства з урахуванням усіх переваг і недоліків, широко використовується у Франції, Японії, Південної Кореї та інших країнах. У сучасних управлінських методах США багато чого було узято з праць російських економістів (М.Д.Кондратьева,В.Д. Базарова,П.М. Керженцева) і пристосовано до місцевих умов.

Власне менеджмент як наука підрозділяється на дві частини: теоретичні основи менеджменту і практичні зразки найкращого управління. Обидві частини націлені на вивчення управління як цілісного, комплексного але у той же час конкретного явища, що у силу його багатоплановості можна розглядати лише з позиції системного підходу, що найбільш повно розкриває зміст процесу управління.

Таким чином, головна задача менеджменту як науки не тільки вивчення сутності ринкового управління, але і постійний пошук шляхів і методів удосконалювання системи управління в умовах ринку, а також створення найкращих умов для вироблення оптимальних рішень та їхньої реалізації.

Зараз у літературі можна зустріти самі різні тлумачення менеджменту.

Наприклад:

менеджмент – це спосіб, манери спілкування з людьми;

менеджмент – це влада і мистецтво управління;

менеджмент – це особливого роду вмілість і адміністративні навички;

менеджмент – це мистецтво змусити подію здійснитися.

Кожне з цих визначень не є досить повним і обґрунтованим, але проте дає уявлення про філософію і політику менеджменту. Тут інші підходи і до управління, інші цінності і пріоритети. Різноманітність у тлумаченні менеджменту визначається його багатоплановістю, у ньому тісно переплітається наука, досвід, знання і безліч інших факторів, серед яких особливо виділяються організаційні, економічні і соціально- психологічні.

Менеджмент – теорія та її практичне застосування в управлінні виробництвом і людьми, розподілом і виробничим споживанням, роботою персоналу з метою розвитку виробництва, задоволення потреб ринку та одержання прибутку.

Менеджмент як наукова дисципліна акумулює досягнення різних наук: «Теорії управління», «Маркетингу», «Соціології і психології управління», «Основ підприємництва», тому при його вивченні доцільно виділити раціональну загальну частину, що є основним фундаментом, на якому буде будуватися прикладний менеджмент.

У чому ж специфіка менеджменту?

Розглянемо його відмітні риси:

1.Орієнтація на людину. Домінуючим принципом менеджменту повинна бути орієнтація на людський фактор. Необхідно пам'ятати, що людина – це головна цінність, отже, необхідно так вести внутрішню політику фірми, щоб створити їй оптимальні умови для прояву ініціативи, розкріпачення її творчої активності, самостійності, відповідальності.

Багаторічний пріоритет суспільного над особистим у нашій країні привів до того, що особистість деіндивідуалізувалась. У людини виникло почуття непотрібності і свідомість того, що вона завжди може бути замінена іншою. Упав престиж сумлінної праці, а в період загального дефіциту, можливо, самим гострим виявився дефіцит особистості.

У менеджменті існує таке поняття, як «менеджмент людських ресурсів», його співробітники розглядаються, як джерело найважливішої сили для досягнення поставлених перед фірмою цілей.

2.Орієнтація на споживача. Другим не менш важливим принципом у менеджменті є орієнтація на споживача. Цей принцип продиктований тим, що будь-яка фірма існує тільки для споживачів і завдяки ім. У цьому полягає вища ціль будь-якої організації – служіння споживачу, і всі сили і засоби повинні бути спрямовані на реалізацію цієї мети. Красномовно свідчить про це кодекс відомої фірми IBM. Приведемо деякі його статті:

1. Найважливіша фігура в бізнесі - споживач.

2. Не споживач залежить від IBM, а IBM від споживача.

3. Споживач не заважає роботі, він – ціль роботи.

4. Споживач робить нам послугу, купуючи наші товари.

5. Споживач – це не гола статистика, це люди з плоті і крові, з почуттями й емоціями, як і ми самі.

6. Споживач – це джерело життєвої сили будь-якої діяльності. Без них нам доведеться закрити свої фірми.

Завжди пом’ятайте про це!

3.Повна орієнтація на ринок. Менеджмент – це управління через ринок. Уся стратегія менеджменту зв'язана з ринком, а саме: розширенням своєї частки ринку і максимізацією прибутку.

У колишньому нашому традиційному розумінні управління ці питання не розглядалися, оскільки мова йшла переважно про державне управління і про державну власність.

4.Постійне удосконалювання системи управління фірмою. Менеджмент припускає постійне удосконалення структури об'єкта і системи управління, організаційних відносин, способу життя співробітників і в цілому мікроструктури, що в остаточному підсумку визначають стиль і методи управління.

Найважливішою задачею менеджменту є також попередня розробка структур, орієнтованих на випуск нових виробів і послуг.

1.2. Система управління виникла в стародавності, коли Моісей виводив своїх одноплемінників з єгипетського полону, чи коли Олександр Македонський вершив свої військові перемоги.

Хоча саме управління старе як світ, ідея управління як наукової дисципліни, професії, області досліджень – відносно нова.

Управління було визнано самостійною сферою діяльності тільки в ХХ столітті.

Менеджмент як наукова дисципліна пройшов довгий і суперечливий шлях розвитку, і розглядати його потрібно з урахуванням історичного досвіду, тих цілей і задач, що ставилися на різних етапах його розвитку. Підготувати менеджерів до сприйняття сучасних проблем менеджменту крізь історичну призму, що дозволяє зрозуміти логіку розвитку цих проблем, можна шляхом ознайомлення з роботами класиків в області менеджменту.

Вперше інтерес до теорії менеджменту як науки з'явився наприкінці ХIХ в. У 1911р. американський інженер Фредерік У. Тейлор (1856-1915р.) опублікував книгу «Принципи наукового управління». У ній Тейлор, аналізуючи процес виробництва, розвив навчання про інтенсифікацію трудових операцій з метою підвищення продуктивності праці. Зокрема, він детально вивчав робочі операції і змінював їх таким чином, щоб усунути зайві, непродуктивні рухи. Заслугою Ф. Тейлора було прагнення протиставити науковий підхід сформованим традиціям, підійти до трудового процесу як до системи і дати наукові основи організації і нормуванню праці людини. Уперше замість традиційної лінійної системи управління була запропонована функціональна система, що пропонувала наявність колективу адміністраторів, які відповідають за різні сторони організації праці. Ф. Тейлор уперше зробив спробу відокремити деякі творчі функції, такі, як обмірковування, планування, від фактичного виконання роботи. При цьому Ф. Тейлор своєрідно трактував основні задачі управління підприємством: «Найголовнішою задачею управління підприємством повинне бути забезпечення максимального прибутку для підприємця в з'єднанні з максимальним добробутом для кожного зайнятого в підприємстві працівника». До Ф. Тейлора вважалося, що ці тенденції взаємно виключають одна одну. Однак Ф. Тейлор з'єднав ці тенденції як взаємозалежні, а не конкуруючі. При цьому він указував, що зв'язати їх можливо тільки у випадку досягнення найвищої продуктивності праці, під якою розумів максимально можливу віддачу кожного працівника.

Ф. Тейлор також досліджував фактори, що заважають підвищенню продуктивності праці, такі, як погана організація роботи, грубі і примітивні методи виробництва, і вперше намагався визначити, яким ж є найкращий тип управління.

Отже, Ф. Тейлор, а також його однодумці Ф. Гілберт і Г. Гант є представниками так званої школи наукового управління. Однак досліджували вони в основному виробництво і займалися підвищенням ефективності праці в об'єкті управління.

Наступним етапом у розвитку менеджменту була спроба вчених створити теорію управління суспільним виробництвом. До них відносяться, насамперед, француз Анрі Файоль (1841-1925р.), що говорив уже не тільки про промислове управління, але і про управління державними заснуваннями. З цією метою А. Файоль і його однодумці намагалися сформулювати принципи управління, що були б досить універсальні і сприяли успіху будь-якої організації.

У 1916р. його книги «Загальне і промислове управління», «Наукова організація праці», «Позитивне управління» були опубліковані російською мовою. Управляти, по А. Файолю, значить вести підприємство до мети, намагаючись щонайкраще використовувати його ресурси. Він виділяв такі функції, як передбачення, тобто вивчення майбутнього, і встановлення програми дій, організацію, координацію (тобто об'єднання всіх дій і зусиль), контроль, розпорядження (тобто приведення в дію потенціалу праці). У цьому зв'язку А. Файоль розглядав управління як процес, що складається з декількох взаємозалежних функцій: планування, організації, мотивації і контролю. Крім того, він уперше поставив задачу побудови структури організації на основі принципу єдиноначальності, відповідно до якого кожен співробітник повинний одержати розпорядження тільки від одного начальника і підкорятися тільки йому одному.

Принципи управління Анрі Файоля:

1. Поділ праці ( спеціалізація).

2. Повноваження і відповідальність.

3. Дисципліна.

4. Єдиноначальність.

5. Єдність напрямку (єдиний план і один керівник).

6. Підпорядкованість особистих інтересів загальним.

7. Винагорода персоналу.

8. Централізація.

9. Скалярний ланцюг (ієрархічна система – службові сходи).

10. Порядок.

11. Справедливість.

12. Стабільність робочого місця для персоналу.

13. Ініціатива.

14. Корпоративний дух.

Багато які з 14 принципів А.Файоля дотепер практично корисні.

Наступний етап у розвитку управлінської думки характеризується розвитком концепції людських відносин.

Концепція людських відносин як теорія одержала свій розвиток у 20-30-і рр. у США. Зв'язано це з переходом в економічній діяльності від екстенсивних методів до інтенсивних і ростом значення людського фактора.

Нарешті звернули увагу на те, що людина – це, насамперед особистість, і єю треба управляти по-іншому, чим іншими факторами виробництва. Особистість – це головний фактор, що підтримує конкурентноздатність і здатність до адаптації у нових умовах. Людина – єдине джерело відновлення в сучасній компанії. Тому і теоретики і практики США в 30-і рр. повернулися до проблеми мотивації. Насамперед, це Елтон Мейо (1880 – 1949 р.), психолог і соціолог, засновник вивчення в школах бізнесу таких дисциплін, як індустріальна соціологія, основи доктрини людських відносин. Займався етикою, філософією, логікою, психологією. Свої висновки зробив на основі відомого Хоторнського експерименту (1927 р.), у ході якого вивчав вплив різних факторів, таких, як висвітлення, розташування робочих місць та інших, на продуктивність праці.

Було встановлено, що ці фактори менш впливають на продуктивність праці, чим спілкування робітників один з одним, їхні контакти в процесі роботи. Це породило соціальні аспекти менеджменту.

Е. Мейо зробив ряд висновків:

• людина – істота соціальна, їй потрібно працювати в групі;

• тверда ієрархія бюрократичної системи суперечить природі людини, вона тяжіє до волі;

• керівники повинні орієнтуватися на людей, а не на продукцію;

• необхідна інтеграція в групах, тобто створення в групах відповідного психологічного клімату. Людина завжди відгукується на вплив групи, тому що вона у більшому ступені реагує на людей, рівних по статусу, чим на керівництво. Звідси , якщо в групі усі зайняті досягненням поставленої мети, то це в набагато більшому ступені мотивація, чим контроль, що йде зверху. Таким чином, з'явилося поняття неформальних груп і відносин у доктрині людських відносин.

Неформальні групи – це структура, що виникає на основі симпатій і антипатій. Ці відносини природні, необхідні і корисні для організації. Іноді інтереси неформальних груп вступають у протиріччя з інтересами формальних організацій. У такому випадку задачею менеджменту є узгодження цих інтересів, тобто менеджер повинний навчитися управляти неформальними групами.

У неформальних групах з'являються неформальні лідери в силу своїх особистих якостей. Щоб успішно керувати неформальними відносинами, менеджер повинний сполучати в собі якості формального і неформального лідера. Це застава згуртованості, групового співробітництва.

При цьому у своїй діяльності менеджер повинний:

• сконцентрувати увагу на потребах груп;

• збільшувати ступінь задоволення своїх працівників: підвищення добробуту, ротацію, зняття утоми, монотонності т.д.;

• створити систему ефективної мотивації;

• упроваджувати систему взаємного контролю і взаємної відповідальності (гуртки якості).

Необхідно також кілька слів сказати про навчання Макса Вебера (1864-1920р.) як про перехідну ланку між класичним менеджментом і теорією людських відносин. Вебер не менеджер, на відміну від попередніх авторів, а соціолог. У центрі уваги його навчання лежить проблема «раціонального». На думку М. Вебера, будь-які сфери діяльності людини можуть бути раціональними чи іраціональними. Раціональний підхід дуже характерний для німецького типу мислення: є цілі, план, чіткий порядок. По ньому живуть і працюють. Є чітка впевненість у виконанні плану. М.Вебер вважав, що в Європі на основі ринкових відносин сформувався визначений тип особистості на відміну від Сходу, де розповсюджений іраціональний підхід. М. Вебер був упевнений, що й інші народи підуть по шляху раціоналізації, і ввів поняття «ідеального типу особистості». Вебер увів поняття «бюрократичної організації» як організації вищого раціонального, типу, звідкіля був цілком виключений особистісний соціально – психологічний аспект.

У 50-60-і рр. з'являється поведінковий аспект у менеджменті, тобто опис поведінки людини, причин і наслідків цього поводження в конкретних виробничих ситуаціях. У результаті таких досліджень з'являється менеджмент персоналу, кадрову роботу в якому прийнято розглядати лише як складову частину управління персоналом – це, насамперед, управління людськими відносинами, куди входить і сама кадрова робота (розміщення, просування, звільнення), а також мотивація, групова динаміка, система соціальних мір. Таким чином, ідеї Е. Мейо лежать в основі сучасного менеджменту.

Сучасні теоретики відмовилися від теоретичних положень і практичних рекомендацій раціоналістичної школи наукового управління Ф. Тейлора.

У даний час у менеджменті застосовується системний підхід.

Отже, в еволюції менеджменту можна виділити наступні етапи:

1890-1920 рр. – зародження менеджменту, як науки (впровадження в промислове виробництво організаційних мір; Ф. Тейлор).

1920-1940 рр. – формування менеджменту як науки (чітка регламентація, розподіл робіт і строга дисципліна; А. Файоль).

1940-1960 рр. – менеджмент із гуманістично – психологічним ухилом (посилення ініціативи, активності людей, А. Маслоу).

1950-1960 рр. – менеджмент організаційної структури фірми.

1960-1980 рр. – комп'ютеризація системи управління.

1960-1970 рр. – розвиток принципів стратегічного планування.

1970-1980 рр. – ситуативний менеджмент (гнучкість методів, форм управління).

1955-1985 рр. – управління на фірмі розглядається в тісному зв'язку з ринком і маркетингом (маркетинг – наука і мистецтво управління обміном, управління ринком).

1980-1990 рр. – розвиток принципів стратегічного планування.

1985-2003 рр. – управління на фірмі з використанням принципів логістики.

У ході еволюції в рамках науки управління виділилися різні напрямки, відбулося її злиття з іншими науками, її розвиток визначався науково-технічним розвитком, у першу чергу обчислювальної техніки. Зростання значення інформатики викликало появу нової професії – інформаційного менеджера.

1.3. Сучасний менеджмент як наука базується на системному мисленні. Це націлює нас на вивчення концепції «системи», що одержала широке поширення в теорії і практиці управління. Цінність цієї концепції полягає в тім, що вона сприяє більш глибокому розумінню характеристик досліджуваного об'єкта і процесу його функціонування.

Наприклад, промислове підприємство як об'єкт управління являє собою складну кібернетичну систему, що складається в першу чергу з цілого ряду систем: виробничої системи, системи збуту, обслуговуючих систем та ін. Представляючи промислове підприємство як систему, ми намагаємося визначити його цілі, складові елементи, специфіку функціонування, тобто вивчаємо його системні характеристики входу, процесу і виходу.

Промислове підприємство як об'єкт управління являє собою складну кібернетичну систему, що складається з двох підсистем: керованої і керуючої, котрі у свою чергу зможуть розглядатися як самостійні системи. До керованої підсистеми відносяться: виробнича підсистема, обслуговуючі та забезпечуючі підсистеми, підсистема збуту та ін. Усе це являє собою єдиний цілісний організм, покликаний виконувати чітко поставлені цілі і потребуючий ефективного управління.

До керуючої підсистемі відносяться функціональні підрозділи, зайняті підготовкою і прийняттям управлінських рішень по різних аспектах діяльності керованого об'єкта (у даному випадку керованою підсистемою), чи, як прийнято говорити, апарат управління промислового підприємства.

Оскільки в менеджменті мова йде про системний підхід, то ми будемо застосовувати концепцію «системи» і до керуючої підсистеми. Розглядаючи керуючу підсистему підприємства як систему, необхідно виділити її характеристики відповідно до теорії систем. До таких характеристик відносяться: ВХІД, ПРОЦЕС, ВИХІД. Розглянемо конкретно кожну з них.

До характеристик ВХОДУ звичайно відносяться усі види ресурсів, необхідні для функціонування системи управління, а саме:

• матеріальні ресурси – ресурси, виділені для реалізації цілей функціонування системи;

• трудові ресурси – люди, зайняті в системі управління підприємством і певним чином організовані нею. Чисельність цих ресурсів регламентуються штатним розкладом, а їхня організація – діючою системою управління;

• фінансові ресурси – сума коштів, виділених для реалізації цілей функціонування системи. Регламентуються системою витрат;

• технічні засоби, необхідні для управління системою;

• інформація – повний перелік зведень, постанов, указів, що надійшли на ВХІД керуючої системи. Сюди також входять документи, що регламентують діяльність конкретної системи управління, наприклад, діючий штатний розклад, схема структури управлінння в даний момент, схеми комунікацій, форми організації виробничих процесів, система оплати праці й економічного стимулювання, дані маркетингових досліджень та ін.)

До характеристик ПРОЦЕСУ відносять опис технологічних процесів підготовки управлінських рішень. У різних системах ця технологія різна, звідси – проблема її проектування на основі наукових методів.

До характеристик ВИХОДУ відносять перелік управлінських рішень системи, визнані реалізувати поставлені цілі.

Застосування теорії систем у управлінні переконливо довело, що всяка організація є відкритою системою, що залежить від зовнішнього світу, і в цьому зв'язку менеджмент розглядається, як процес управління в умовах різних обставин і впливу на об'єкт управління факторів зовнішнього середовища.

Серед різноманіття таких факторів варто виділити споживачів, конкурентів, постачальників, джерела фінансових і трудових ресурсів. Перераховані фактори досить сильно впливають на процес управління, тому їх відносять до факторів прямого впливу на відміну від інших, менш значних, котрі відносять до факторів непрямого впливу, наприклад, стан економіки країни, загальний соціокультурний фон в суспільстві, національні тенденції, а також політичні фактори. Вплив зазначених факторів на управління з кожним роком зростає, у цьому зв'язку з'являються нові підходи в теорії і практиці менеджменту, а також нові напрямки в стратегії менеджменту.

Питання для самоконтролю:

1. Дайте визначення поняття «менеджмент». Які відмінні риси менеджменту?

2. У чому ви бачите головну задачу менеджменту?

3. Охарактеризуйте основні етапи розвитку менеджменту як науки.

4. Яка сутність системного підходу в менеджменті?