2. Особливості відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка

потерпіла від злочину.

Заподіяння злочином шкоди є підставою для виникнення цивільно-

правової відповідальності правопорушника перед потерпілим (обов'язок

правопорушника відшкодувати потерпілому заподіяну злочином шкоду).

Відповідно до норм матеріального права, шкода, спричинена внаслідок

порушення абсолютного правовідношення, тобто, внаслідок порушення

обов'язку утримуватись від посягання на правові блага інших осіб, підлягає

відшкодуванню в повному обсязі. Тобто, шкода, яка заподіяна потерпілому

суспільно-небезпечним протиправним діянням, є об'єктом відшкодування.

Слід зазначити, що ЦК України, у певних випадках, передбачає обов'язок

держави відшкодувати таку шкоду потерпілому.

Цивільний кодекс України містить дві статті 1177 і 1207, які

передбачають відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від

злочину. Ст. 1177 ЦК застосовується тільки при завданні майнової шкоди

майновим правам фізичної особи, а при завданні майнової шкоди шляхом

каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або внаслідок смерті особи, що

потерпіла від злочину, застосовується ст. 1207 ЦК.

Зазначені правовідносини виникають з недоговірних зобов’язань,

зокрема із заподіяння шкоди. Підставою для виникнення зобов’язань з

відшкодування шкоди є правопорушення (делікт).

Як окремий випадок недоговірної відповідальності, правовідносини по

відшкодуванню шкоди, завданої злочином, передбачають спеціальні умови

відповідальності, що відображають характер протиправних дій і

конкретизацію суб’єкта, що їх безпосередньо вчиняє. До них відносять:

• заподіяння шкоди внаслідок злочину;

• не встановлення особи, яка вчинила злочин або її

неплатоспроможність.

Дії особи, яка завдала шкоди, як злочин мають кваліфікуватись

процесуальним документом, що приймається відповідно до Кримінально-

процесуального кодексу України. Це необов’язково має бути вирок. Таким

документом може бути і постанова слідчого. Особа має вважатись

неплатоспроможною за відсутності у неї майна та доходів, достатніх для

відшкодування грошових сум, що підлягають сплаті одноразово, та

періодичних платежів, без виникнення заборгованості [30, c.751].

Під шкодою, що завдається злочином слід розуміти знищення або

зменшення блага, що охороняється правом [11, c.20]. Шкода також полягає у

знищені або пошкодженні наявного майна потерпілого, втраті його прибутку,

зменшенні працездатності особи, смерті годувальника, додаткових витрат

(йдеться про санаторно-курортне лікування, протезування та ін.). На думку

О.М.Миколенко, злочин, як будь-яке правопорушення, завжди спричиняє

соціальну та правову шкоду. Соціальна шкода проявляється в тому, що

вчинення злочину дезорганізує встановлений порядок суспільних відносин і,

тим самим, завдає шкоду певним суспільним інтересам. Правова шкода як

різновид соціальної шкоди, витікає з того, що злочин є протиправною дією, а,

тим самим, його вчинення пов′язане з порушенням норм права,

дезорганізацією урегульованих правом суспільних відносин, правопорядку, а

також з порушенням суб′єктивних прав учасників правовідносин [45, c.8].

Право на відшкодування шкоди за ст. 1177 ЦК має потерпілий. Однак,

коли шкода заподіяна каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

внаслідок злочину, право вимоги мають інші особи, визначені чинним

законодавством як утриманці або мали на день смерті потерпілого право на

одержання утримання.

Суб’єктом відповідальності (боржником) є держава. Діяння, яким

заподіяно матеріальну шкоду, становить публічний інтерес, який також

суттєво впливає на можливості усунення його наслідків. Держава і

суспільство в цілому зацікавлені в тому, щоб шкода була відшкодована і щоб

потерпіла особа зуміла реалізувати своє право на її відшкодування. І якщо

потерпілий через які-небудь причини цього не зробить, то держава, виходячи

з презумпції, що кожна особа, якій завдано матеріальних збитків від злочину,

бажає їх відшкодування, але, в силу поважних причин, не може належним

чином захистити порушені права, зобов'язує суд з власної ініціативи стягнути

з заподіювача збитки і, цим самим, відновити порушені злочином майнові

права потерпілого. Таке вирішення питання жодною мірою не порушує

суб'єктивне право потерпілого на відшкодування збитків розпоряджатися

ним на свій розсуд (відмовитися від відшкодування, вказавши суду причини

відмови і не порушуючи, при цьому, прав та інтересів інших осіб).

Стаття 1207 ЦК не зобов’язує державу відшкодовувати завдану

фізичній особі внаслідок злочину моральну шкоду. Оскільки, відповідно до

ст. 1167 ЦК моральна шкода відшкодовується особою, що її завдала.

Специфіка у цих правовідносинах є і щодо регресного порядку

компенсації витрат.

Відповідно до ч.2 ст. 1191 ЦК Держава, Автономна Республіка Крим,

територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до

фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на

лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. На особу, яка вчинила

злочин, покладається обов'язок відшкодування витрат закладу охорони

здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину. У разі відшкодування

цих витрат закладу охорони здоров'я безпосередньо потерпілим, останній має

право пред’явити вимогу про відшкодування йому здійснених витрат на

підставі ч. 1 ст. 1195 ЦК, яка допускає стягнення з особи, яка завдала шкоди

каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, не тільки передбачених

цією частиною видів шкоди, а і тих які не передбачені. Якщо шкоди завдано

при перевищені меж необхідної оборони або у стані сильного душевного

хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з

боку потерпілого, особа, яка завдала шкоди внаслідок злочину звільняється

відшкодування витрат на лікування потерпілого. Законодавець забороняє за

будь-яких обставин зменшувати розмір відшкодування шкоди, завданої

злочином.

Основною специфікою аналізованих правовідносин є те, що умови та

порядок відшкодування державою шкоди, заподіяної внаслідок злочину

мають визначатись законом. До прийняття такого закону відшкодування

державою шкоди відповідно до ст.ст. 1177 та 1207 ЦК України на підставі

загальних правил не може застосовуватись, а вимога про відшкодування має

пред’являтися безпосередньо до особи, що завдала шкоди або до батьків

(усиновителів), опікунів чи інших фізичних осіб, які на правових підставах

здійснюють виховання малолітньої особи (при вчинені ними злочину).

ОКРЕМІ ВИДИ ДЕЛІКТНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.

1. Відповідальність фізичної чи юридичної особи за шкоду, завдану їхнім

працівником чи іншою особою.

2. Особливості відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,

органом влади АРК або органом місцевого самоврядування чи їх

посадовими особами. Відшкодування шкоди, завданої органом

державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або

органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.

3. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою або

недієздатною особою.

4. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

5. Особливості відшкодування ядерної шкоди.

6. Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків

товарів, робіт (послуг).