- •Менеджмент виробничих процесів на підприємствах зв’язку
- •Розділ і. Менеджмент виробничих процесів на підприємствах зв’язку в глобальних суспільних змінах
- •1.1.Основні зміни у людському суспільстві на рубежі хх та ххі століть
- •1.1.1. Зміна народжуваності в розвинутих країнах
- •1.1.2.Зміна визначення ефективності
- •1.1.3.Глобалізація конкуренції
- •1.1.4. Невідповідність між економічною глобалізацією і політичною роз'єднаністю у міжнародному житті
- •1.1.5.Зміна пріоритетів в областях життєдіяльності, які характеризуються успішним станом
- •1.1.6.Зміни як фактори ”десятикратної сили”
- •1.1.7. Основні закономірності політики змін
- •1.2.Визначення та основні риси інформаційного суспільства
- •1.2.1.Визначення інформаційного суспільства
- •1.2.2.Особливості та характерні риси інформаційного суспільства
- •1.2.3.Шляхи переходу до інформаційного суспільства
- •1.3.Глобальна інформаційна інфраструктура
- •1.3.1. Глобальна інформаційна інфраструктура як інституціональна база інформаційного суспільства
- •Сьогодн
- •1.3.2. Основні складові глобальної інформаційної інфраструктури
- •1.3.3.Телекомунікаційна інфраструктура – основа інформаційної інфраструктури
- •1.3.3.1 Базова (транспортна) мережа та мережа доступу
- •1.3.3.2 Мережа доступу
- •Висновки до розділу і
- •Література до розділу і
- •Розділ іі. Національна система зв'язку України як частина інформаційної інфраструктури та інформаційного суспільства
- •2.1. Основні засади створення та розвитку нсзу
- •2.1.1. Загальні положення
- •2.1.2. Організаційна структура нсзу
- •2.1.3. Технологічна структура нсзу
- •2.2. Розвиток нсзу та використання новітніх технологій
- •2.2.1.Пакетні технології та їх особливості [4, 5]
- •2.2.2. Технологія dwdm [3]
- •2.2.3 Мережі мобільного зв'язку [6, 7]
- •2.3. Тенденції розвитку нсзу [8]
- •2.3.1. Сучасний стан та плдальший розвиток ринку зв'язку України
- •2.3.1.1. Тенденції технічного розвитку
- •2.3.1.2. Тенденції економічного розвитку
- •2.3.4. Концепція розвитку телекомунікацій в Україні [9]
- •Висновки до розділу іі
- •Література до розділу іі
- •Розділ ііі. Основи управління мережами та підприємствами зв’язку
- •3.1 Особливості роботи підприємств зв'язку в ринкових умовах [1]
- •3.1.1 Взаємини підприємств зв'язку, користувачів і органів управління до перебудови
- •Міністерство
- •Підприємства зв’язку
- •Користувачі
- •3.1.2 Зміни у взаєминах учасників ринку в сучасних умовах
- •3.2 Основні принципи та методи управління [3, 4, 5]
- •3.2.1. Загальні поняття щодо управління [6,7]
- •3.2.2 Директивний та економічний методи управління [6]
- •3.2.3 Оперативне і стратегічне управління [6, 8]
- •3.2.4. Класифікація підприємств (організацій) та їх організаційних структур
- •3.3. Управлінські задачі та методи їх вирішення [6, 9, 11]
- •3.3.1. Природа прийняття рішень [6]
- •3.3.2 Класифікація задач управління [6]
- •3.3.3 Оптимальне управління: методи вирішення задач [6, 11]
- •3.3.4 Загальний вигляд задачі оптимального управління [11]
- •3.4 Метод лінійного програмування як приклад вирішення проблем оптимізації управління [9, 10, 11]
- •3.4.1 Загальна форма задачі лінійного програмування та її складові
- •3.4.2. Сутність понять "цільова функція" та "обмеження"
- •3.4.3. Методи рішення задачі
- •3.4.4. Приклад задачі лінійного програмування стосовно підприємства зв'язку
- •Висновки до розділу ііі
- •Література до розділу ііі
- •Розділ іv. Регулювання телекомунікацій
- •4.1.Законодавство з регулювання у сфері телекомунікацій [1,2]
- •4.1.1.Регулювання як необхідна перебудова розви ку сфери телекомунікацій
- •4.1.2.Основні законодавчі та нормативні документи в сфері телекомунікацій
- •4.1.3.Зміни в законодавстві як наслідок необхідності інституціональних змін у сфері регулювання
- •4.1.4. Основні положення Закону України “Про телекомунікації”
- •4.2.Органи регулювання та їх повноваження
- •4.2.1 Структура управління галуззю відповідно до Закону України “Про телекомунікації”
- •4.2.2. Повноваження та відповідальність Національної Комісії з питань регулювання зв’язку
- •4.2.3 Повноваження та відповідальність Центрального органу виконавчої влади у галузі зв’язку
- •4.3. Основні напрямки регулювання [3,4]
- •4.3.1. Політика ліцензування
- •4.3.2. Забезпечення загально доступних послуг
- •4.3.3. Регулювання відносин підприємств зв’язку між собою
- •4.3.4. Контроль якості надання послуг
- •4.3.5. Сертифікація обладнання та послуг
- •4.3.6. Розподіл обмежених ресурсів
- •4.3.7. Тарифна політика: сфера державного регулювання
- •Висновки до розділу іv
- •Література до розділу іv
- •Розділ V. Особливості менеджменту телекомуникацій в сучасних умовах
- •5.1. Основні зміни у суспільстві та галузі телекомуникацій, діяльність Tele management Forum`a
- •5.2. Концепція ngoss. Основні положення [10]
- •5.2.1. Ngoss – виклик часу
- •5.2.2. ETom – карта бізнес процесів
- •5.2.3. Модель sid
- •5.2.4.Сутність концепції впровадження ngoss
- •5.3.1 Аналіз бізнес-процесу
- •Користувачі послуг зВ’яЗку
- •5.3.2. Реінжиніринг й удосконалення бізнес-процесів
- •5.3.3. Основні положення реінжинірингу бізнес-процесів (рбп).
- •5.3.4.Практичні питання реалізації рбп
- •Висновки до розділу V
- •Література до розділу V
- •Розділ vі. Основи експлуатації обладнання і мереж на підприємствах зв’язку
- •6.1 Загальні положення і методи експлуатації телекомунікаційних мереж на підприємствах зв’язку [1,2]
- •6.1.1. Загальні правила здійснення підприємницької діяльності [3]
- •6.1.2. Визначення поняття “експлуатація” стосовно до підприємств зв'язку
- •6.1.3.Основні складові системи технічної експлуатації
- •6.1.4. Задачі, що вирішують підсистеми технічної експлуатації
- •6.1.5.Основні методи технічного обслуговування засобів зв'язку
- •6.2 Оптимізація структури резерву та поняття надійності засобів зв'язку [1,2]
- •6.2.1 Надійність та її властивості
- •6.2.2. Постановка задачі оптимізації структури резерву
- •6.2.3 Розрахунок надійності складних систем
- •6.2.4. Методи оптимізації резерву
- •6.3. Організація профілактичного обслуговування обладнання [1,2]
- •6.3.1. Принципи профілактичного обслуговування
- •6.3.2. Оптимізація періоду профілактики
- •6.3.3. Прогнозування відмов
- •6.4. Організація оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами України [4]
- •6.4.1. Загальні принципи оперативно-технічного управління
- •6.4.2. Основні завдання системи оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами
- •6.4.3. Основні завдання та функції Національного центру
- •6.4.4. Основні завдання та функції центрів управління мережами
- •Висновки до розділу vі
- •Література до розділу vі
- •Завдання і методичні вказівки до курсової роботи з курсу менеджмент підприємств зв’язку
4.1.3.Зміни в законодавстві як наслідок необхідності інституціональних змін у сфері регулювання
Зміни в законодавстві країни обумовлені тими зрушеннями в економіці і державному устрої країни, що “потрясають” Україну в останні десятиліття. Головним фактором змін було знаходження Україною державної самостійності і початок створення ринкової економіки (на початку 90-х років минулого століття). Разом з цим в основному втратила силу законодавча база колишнього СРСР, і Україна в прискореному темпі стала готувати свою нормативну базу. Першою “ластівкою” став Закон України “Про зв’язок”, прийнятий Верховною Радою України в 1995р. Цей Закон юридично позначив кінець ери адміністративного управління в зв'язку, заборонивши втручання адміністрації в господарську діяльність операторів зв'язку (стаття 5). Разом з цим він визначив права й обов'язки, як підприємств зв'язку, так і споживачів послуг зв'язку в нових ринкових умовах. Функції регулятора зв'язку були покладені на адміністрацію зв'язку в особі Держкомзв’язку України. Вже цей закони містить елементи регулювання, які направлені на підтримку знову виникаючих підприємств зв'язку і стимулювання конкуренції (наприклад, ст. 15 “Антимонопольні правила”).
Період 90-х років характеризувався становленням ринку зв'язку України. У цей проміжок часу виникає велика кількість підприємств зв'язку, заснованих на приватній формі власності.
Усього до 2000р. Держкомзв’язку України видав близько 1000 ліцензій на здійснення підприємницької діяльності в галузі зв'язку. Основне навантаження по регулюванню зв'язку в цей період лягають на Держкомзв’язок (зараз Департамент зв'язку й інформатизації міністерства транспорту і зв'язку України). Велику роботу проводять наукові установи галузі з підготовки нормативних документів.
Однак до 2000р. стало ясно, що реальний розвиток галузі не укладається в рамки існуючого Закону України “Про зв’язок”. Він став стримувати лібералізацію галузі і розвиток ринкових відносин. Особливу гостроту набули відносини між домінуючим оператором “Укртелеком” і приватними операторами зв'язку .
У цих умовах стало актуальним створення нового Закону, що визначає правила “гри” на ринку зв'язку України.
І такий Закон був створений. Він одержав назву “Про телекомунікації”. Після численних дискусій і обговорень, що тривали майже два роки, Закон був прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом наприкінці 2003р.
4.1.4. Основні положення Закону України “Про телекомунікації”
Прийнятий Закон є істотним кроком вперед у напрямку удосконалення ринкової системи господарювання і її лібералізації.
Закон установлює правову основу в діяльності у сфері телекомунікацій, повноваження держави по управлінню і регулюванню цієї діяльності, прав, обов'язків фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у ній.
Закон встановлює основні принципи діяльності в сфері телекомунікацій:
доступ споживачів до загальнодоступних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті;
взаємодія та взаємозв’язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення можливості зв’язку між споживачами всіх мереж;
забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил;
державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікацій;
заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг;
збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць;
впровадження світових досягнень у сфері телекомунікацій, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних та фінансових ресурсів, новітніх технологій, управлінського досвіду;
сприяння розширенню міжнародного співробітництва у сфері телекомунікацій та розвитку глобальної телекомунікаційної мережі;
забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг;
ефективність, прозорість регулювання у сфері телекомунікацій;
створення сприятливих умов діяльності у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей технологій та ринку телекомунікацій.
Закон встановлює основи державного управління і регулювання. У порівнянні зі старим Законом “Про зв’язок” по-іншому представлені органи управління. Вищим органом управління телекомунікаціями є Кабінет Міністрів України (раніше - Верховна Рада України). При цьому діяльність Кабінетів Міністрів у напрямку комунікацій зосереджується на:
проведенні державної політики в сфері телекомунікацій;
забезпеченні рівних умов розвитку усіх форм власності в сфері телекомунікації;
управління об’єктами державної власності;
координації діяльності міністерств і відомств у сфері телекомунікацій .
Таким чином, функції держави з безпосереднього управління підприємствами зв'язку сильно обмежені. На відміну від попереднього Закону, нині передбачається здійснення політики регулювання спеціально для цього утвореним органом - Національною комісією з питань регулювання зв'язку (НКРЗ). На неї покладені обов’язки за рішення основних проблем регулювання. Як і раніше, передбачається існування центрального органу виконавчої влади в сфері комунікацій (Департамент зв'язку й інформатизації міністерства транспорту і зв'язку України). Він в основному вирішує питання, які стосуються реалізації державної політики в області зв'язку. Однак деякі функції регулювання за ним усе таки залишилися .
Спеціальний розділ Закону (глава IV) присвячений технічним засобам телекомунікацій, тут робиться упор на необхідність проведення сертифікації (підтвердження відповідності) обладнання зв'язку і визначення критеріїв для видачі дозволів на його використання. Тут же регламентуються питання стандартизації і метрології в сфері телекомунікацій.
У главі V Закону обмовляються основні вимоги з створення й експлуатації телекомунікаційних мереж. Відзначається, зокрема, що уся відповідальність за стан мереж покладається на операторів, що їх експлуатують. Управління мережами здійснюється самостійно тими ж операторами. Однак у надзвичайних обставинах відновлюється централізоване управління всіма мережами Національним центром оперативно-технічного управління, порядок діяльності якого визначає Кабінет Міністрів України.
У главах VI і VII більш докладно, ніж раніше, визначаються права й обов'язки споживачів послуг, операторів і провайдерів телекомунікацій.
Цілий розділ Закону (VIII глава) присвячений регулюванню доступу до ринку телекомунікацій (тобто ліцензуванню діяльності операторів). При цьому звертається увага на неприпустимість дискримінації при видачі ліцензії, стимулювання їхньої активної діяльності, заохочення конкуренції.
У главі IX викладаються принципи регулювання взаємного з'єднання телекомунікаційних мереж. Це питання є дуже гострим для умов України, тому що в нас в галузі телекомунікацій наявний домінуючий оператор (Укртелеком). Відносини між домінуючим і іншими операторами іноді доходять до судових розглядів. Новий Закон покликаний внести ясність у питаннях взаємин операторів і забезпечити справедливий вирішення суперечок.
Ще один важливий напрямок регулювання діяльності в галузі телекомунікацій – це порядок надання послуг та їх тарифікації (глави X,XI). Тарифи в зв'язку відіграють двояку роль. З одного боку, вони (при їх збільшенні) можуть сприяти розширенню діяльності підприємств. З іншого вони можуть значно обмежити число споживчих послуг (в умовах, коли велика частина населення має обмежені засоби для існування). Закон визначає тарифи які дозволять дотримати балансу інтересів у непростій економічній ситуації, що склалася в Україні.
У XII главі визначаються основні принципи розподілу номерного ресурсу країни. Відповідальність за рішення цієї проблеми покладено на центральний орган виконавчої влади.
Таким чином, новий Закон, що встановлює правила функціонування і розвитку ринку зв'язку України, визначають основні моменти взаємодій суб'єктів цього ринку. Однак для того, щоб він почав працювати у повну силу, необхідна розробка цілого ряду законодавчих актів. Ці акти повинні, зокрема, уточнити функції і повноваження органів регулювання в галузі зв'язку.