2. Передумови та цілі міжнародної інтеграції

Аналіз вищеподаних потреб, цілей, дає змогу сформулювати та виділити основні мотиви створення міжнародних інтегрованих структур:

1. Доступ на закордонні ринки, що в свою чергу забезпечує:

• зниження ризику через встановлення співпраці з іншими фірмами та поділ ризику з ними;

• прискорення освоєння нових ринків, щоб формування пар­тнерських відносин між іноземними та місцевими організаціями забезпечувало успіх в освоєнні ринків;

• поліпшення умов для експорту (своєчасне реагування на торгівельні обмеження);

• досягнення переваг від розширення сфери діяльності (ефект масштабності);

• кращий доступ на місцевий ринок товарів і послуг;

• отримання регіональних економічних переваг;

• задоволення вимог держави до іноземного капіталу.

2. Доступ до ресурсів і підвищення ефективності. Досягнен­ня ефективності зумовлює аналіз витрат та виділення „слабкої ланки” у цьому ланцюгу (науково-дослідні роботи, постачання, виробництво, дистрибуція, просування).

Важливий фактор мотивації кооперування – подорожчання всіх елементів системи які є постійними витратами та не зале­жать від обсягів виробництва: інновації, оновлення, технології; сучасні засоби виробництва; потужна мережа продажів; отри­мання торговельної марки. У результаті спільної діяльності ці ви­трати знижуються.

3. Підвищення компетенції – значно залежить від уміння, здібностей, здатності сприймати нові знання, навички у сфері виробництва й управління. Організації починають взаємо­діяти з конкурентами, щоб розподілити знання та створити нові форми знань. Особливо важлива інформація про досвід, вимо­ги, потреби споживачів.

Глобалізація є закономірним етапом розвитку інтеграційних процесів сучасної світової економіки. Структура інтеграційного процесу на сучасному етапі зображена на рис. 9.1.

Глобалізація ініціюється і розвивається насамперед на мікрорівні – на рівні окремих самостійних суб’єктів господарювання. Саме вони установлюють виробничі, торгові, науково-технічні, фінансові зв’язки зі своїми закордонними партнерами. Макрорівень представлений міждержавними інтеграційними угрупованнями.

Головна особливість глобалізації на мікрорівні – загальна стратегічна орієнтація компаній, усесвітня за своїм характером. У середині 1980-х років спочатку у декількох активних ТНК, а потім і у ширшого їх кола сформувалися глобальні стратегії, коли одночасно враховуються такі правила поведінки на міжнародних ринках: мати загальносвітове бачення ринків і конкуренції; добре знати своїх конкурентів в олігополістичній ринковій структурі; контролювати свої операції якщо не в загальносвітовому масштабі, то принаймні в тріаді „США – Європа – Японія”; оперувати у високотехнологічних галузях; координувати свою діяльність за допомогою гнучких виробництв та інформаційних технологій; інтегрувати свої заводи і спеціалізовані філії в єдину міжнародну мережу управління; інтегруватися з іншими ТНК тощо. Якщо головне джерело і генератор глобалізації полягає у всесвітньо зорієнтованій стратегії на рівні окремих фірм і компаній, то на загальнонаціональному рівні відбиваються макроекономічні наслідки цього процесу. Головний сенс державної підтримки глобалізації в зовнішньоекономічній політиці полягає в лібералізації, тобто в скороченні або усуненні обмежень на шляхах міжнародної торгівлі, інвестицій, фінансових операцій.

Інтеграція і інтернаціоналізація бізнесової діяльності – це результат свідомих, систематичних пошуків знання нових для даної організації знань. Вона їх отримує відповідно до своїх переваг і потенційних можливостей.

Але для міжнародного менеджменту важливим є проведення аналізу та впевненість в тому, що вигоди від співробітництва обов’язково перевищують витрати. Тільки за таких умов прийма­ється позитивне рішення щодо укладання угоди про міжнародне співробітництво.

Однією з найпоширеніших форм міжнародної ділової співпраці в останні десятиліття стали міжнародні стратегічні аль­янси (МСА).

Міжнародний стратегічний альянс – це відносно тривала міжорганізаційна угода із співробітництва, яка передбачає спіль­не використання ресурсів та (або) структур управління двох чи більше самостійних фірм із декількох країн для реалізації за­вдань, пов’язаних з місією кожної з них.

МСА – функціональні структури які засновані на формаль­ному чи (інколи) на неформальному договорі. Організації-засновники здійснюють спільне управління та контроль за діяльніс­тю МСА.

Під міжнародним стратегічним альянсом, на відміну від між­народного альянсу, розуміють такі угоди, які:

• компенсують слабкі сторони чи створюють конкурентні переваги учасників;

• відповідають довгостроковим стратегічним планам парт­нерів;

• мають раціональні цілі для взаємозв’язку фірм.

Стратегія створення альянсів передбачає:

• створення стратегічних відносин між незалежними орга­нізаціями двох і більше країн, які мають спільні цілі, праг­нуть спільної вигоди та визнають високий рівень взаємозалеж­ності;

• об’єднання зусиль фірм для досягнення мети, реалізація якої б вимагала набагато більше витрат за умови дії поодинці.

На думку американських вчених, основні стратегічні цілі створення МСА це:

• приріст вартостей (збільшення прибутку);

• зміцнення стратегічних позицій через отримання знань від іншої сторони;

• збереження гнучкості діяльності (підвищення реагування, адаптації до змін в оточуючому середовищі);

• збереження своїх основних стратегічних переваг, які мо­жуть бути привласнені партнерами (через спільну діяльність).

До міжнародних стратегічних альянсів відносяться: функці­ональні угоди за спільними науково-дослідними та дослідни­цько-конструкторськими роботам (далі НДДКР); з розвитку та вдосконалення виробництва (консорціуми); угоди про участь в активах зі створенням нової організації (спільні підприємства) і без створення нових організацій (придбання частки участі, обмін акціями).

Відповідно до цілей створення міжнародних стратегіч­них альянсів менеджер може вибрати різні форми співпра­ці: від повного злиття до незалежних трансакцій відкритого ринку.

Отже, сама по собі та чи інша форма міжнародного альянсу не веде до успіху, а забезпечує лише основу для його функціонування.

Міжнародні стратегічні альянси можуть мати різні форми:

1. Участь в активах без створення організації: через угоду на придбання меншої долі акцій та по обміну акціями – це доброві­льні відносини між двома фірмами, в яких одна компанія купує значну, але менше 50 %, частку капіталу для спільної діяльності, на відміну від прямих портфельних інвестицій. У альянсі з пайо­вою участю партнери укладають декілька функціональних угод, щоб використати доповнюючи можливості партнерів. Представ­ники таких альянсів вважають, що ця форма зміцнює відносини, сприяє особистому взаєморозумінню між вищими керівниками фірм-партнерів, є додатковим засобом захисту проти ворожих дій інших компаній, дає можливість одній фірми впливати на рішен­ня іншої. Проте в багатьох країнах існують законодавчі обме­ження діяльності МСА, покликані захищати права акціонерів.

2. Участь в активах зі створенням нової організації – спільні підприємства.

Спільні підприємства забезпечують спільну, але не обов’язко­во рівну власність і контроль над використанням активів. Спільні підприємства – узгоджена діяльність двох і більше партнерів для досягнення єдиної мети як зі створенням юридичної особи, так і без цього.

У спільних підприємствах – зі створенням юридичної особи капітал розподілений між партнерами-засновниками, які мають право на отримання прибутку пропорційно вкладам. Спільне майно передбачає їх спільну власність на створюваний продукт.

Засновники спільних підприємств без створення юридичної особи обмежують своє співробітництво виконанням окремих фу­нкцій. Наприклад, при розробці та виробництві продукції, а мар­кетинг і дистрибуція при цьому залишаються за материнськими організаціями. Можливе також інколи передбачення об’єднання всіх функцій.

Характерною відмінністю сучасних спільних підприємств є те, що партнери, співпрацюючи у виробництві конкретного продукту в окремій країні, можуть виступати як конкуренти на інших рин­ках, оскільки угоди містять чітко визначені цілі та за­вдання партнерів.

3. Контрактні довгострокові угоди:

- функціональні угоди – формальні угоди без пайової участі та створення спільних підприємств. Це – проекти, у яких спів­працюють компанії з кількох видів діяльності: виробництво, НДДКР, використання технологій, дистрибуція та інше. Так, за подібних угод сторони передають ресурси для спільної діяльнос­ті, але не беруть участі у розподілі прибутку. Часто такі угоди є передумовою подальшого створення спільних підприємств чи альянсів із пайовою участю;

- неформальні угоди – асоціації із співробітництва між кі­лькома фірмами, які передбачають негласну домовленість між конкурентами в умовах олігополії (картелі) з ціноутворення або у просуванні товару. Вони інколи стають предметом антимонопо­льного розслідування. Таке співробітництво ґрунтується на дові­рі, є результатом взаємних, інтересів, часто реалізується між фір­мами на рівні лінійних менеджерів середньої ланки.

4. Створення альянсу через володіння акціями – можливе за участі як мінімум двох юридично та економічно самостійних учасників. До МСА не відносяться організації, які утворилися в результаті злиття фірм або поглинання однієї фірми іншою. Тобто створення МСА передбачає заснування спі­льного підприємства, але не дочірньої компанії.

В умовах домінуючої позиції одного із партнерів між заснов­никами формуються відносини взаємозалежності, бо місцеві фірми забезпечують легітимність у даній країні, знання місцевого ринку, особливостей менеджменту.

5. Ліцензійні угоди та франчайзинг як МСА. Ліцензійні угоди не є стратегічними альянсами, якщо вони не передбачають довгострокової передачі технології, продукції або досвіду між парт­нерами.

Організації завжди стикаються з проблемою: розробляти технології самостійно чи придбати її. У випадку, якщо придбання ліценції передбачає також довгострокове співробітництво й отри­мання номінального процента головною фірмою партнера-ліцензіара, то це – МСА. Наведена форма співпраці поширена у фармації (через технологію, постачання інгредієнту) чи в автомобілебудуванні (деталі для автомобіля).

Франчайзинг передбачає довгостроковий характер фінансових і майнових відносин між франчайзером і франчайзіатом. Франчайзер надає не тільки право використання свого товарного зна­ка та технології, але і забезпечує повну програму бізнесу, тобто здійснює фінансування, надає засоби виробництва, сировину, на­вчає персонал та інше. Франчайзіат, зберігаючи свою самостій­ність і знижуючи ризик приєднанням до такої системи, забезпе­чує франчайзеру стійку винагороду у вигляді процента з обороту. Франчайзинг як форма МСА дає змогу головній організації зрос­тати швидше та з меншими капітальними витратами, ніж за тра­диційних способів організації бізнесу.

Усі стратегічні альянси можуть бути розділені на:

1) Національні стратегічні альянси (НСА) – передбачають належність усіх партнерів до однієї країни. НСА створюються тоді, коли фірми (інколи конкуренти) намагаються співпрацюва­ти, щоб зміцнити свої позиції на основному ринку, спільно вико­ристовувати технології чи виробляти продукцію.

2) Міжнародні стратегічні альянси (МСА) – передбачають належність партнерів до кількох країн. Стрімкий розвиток МСА у середині 80-х pp. XX ст. був приводом замислитись про їх не­безпечність для світової економіки.

Одночасно можна навести приклад інтеграції (гібриду, об’єднання) НСА та МСА у країнах ЄС. Намагаючись захистити спільний ринок Європи від вторгнення продукції США та Японії, провідні національні фірми Європи створили консорціуми для реалізації спільних стратегічних проектів і науково-технічних програм: інформаційні технології, впровадження нових техноло­гій та композиційних матеріалів в обробну промисловість, розви­ток телекомунікацій.

Отже, створюючи МСА, організації країн передба­чають конкретні вигоди: американці застосовують японський досвід, проникають на закритий японський ринок; японці, до­лаючи психологічний бар’єр у роботі з іноземцями в одній ко­манді, вступають у МСА через необхідність реалізації страте­гічно важливих цілей. Стратегічні альянси відіграють важливу роль у розвитку майже всіх галузей світової економіки.

Характеризуючи основні мотиви створення та розвитку МСА, зазначимо, що вони водночас є і засобами глобальної конкуренції та проведення глобальних стратегій. Тобто через розши­рення меж організації шляхом довгострокової контрактації з не­залежними фірмами підприємства отримують вигоди від більш широкої сфери діяльності; розповсюджуючи свою діяльність по всьому світу, вони досягають необхідних переваг у витратах і диверсифікації.

Але існує можливість виникнення протиріч: не все, що вигід­не для фірми, вигідне для країни. Зазначають, що американсь­ка кампанія RCA могла сприяти падінню конкурентоздатності США у виробництві кольорових телевізорів через передачу своєї технології японським фірмам, за що отримала щедрі винагороди від своїх ліцензіатів.

Створення МСА є закономір­ним механізмом акумуляції та підвищення ефективності управ­ління ресурсами, взаємодії із зовнішнім середовищем, перебудо­ви конкурентної структури в результаті усунення обмежень організації, використання та підсилення конкурентних переваг країн базування фірм-учасників і самих МСА.