Тема 1

Зміст і характерні риси міжнародного менеджменту

Основні питання до вивчення:

1. Особливості міжнародного бізнесу як основа специфіки міжнародного менеджменту.

2. Глобалізація та інтерналізація міжнародного бізнесу.

3. Міжнародні корпорації – основний суб’єкт міжнародного

менеджменту.

4. Міжнародний менеджмент: суть, завдання й особливості.

1. Особливості міжнародного бізнесу як основа специфіки міжнародного менеджменту

Бізнес, як категорія ринкової економіки, являє собою сис­тему зв’язків між економічними суб’єктами (підприємствами, компаніями, банками та ін.) у процесі виробництва, розподілу, обміну товарами, послугами, капіталом і т.д.

На певному етапі розвитку ринкової економіки бізнес (підприємницька діяльність) починає виходити за національні межі. Таким чином формується міжнародний бізнес.

Міжнародний бізнес – це підприємницька діяльність того або іншого економічного суб’єкта (компанії, підприємства, банку та ін.) у двох і більше країнах. Це система зв’язків між економіч­ними суб’єктами в процесі міжнародного виробництва, розподі­лу, обміну товарами, послугами, капіталом, робочою силою і т.д.

Як очевидно з цього визначення, ключова особливість міжна­родного бізнесу пов’язана з перетинанням предметами бізнесу кордонів, що потребує врахування в процесі менеджменту особ­ливостей середовища двох або більше країн.

Поняття „міжнародний бізнес” тісно пов’язано з двома інши­ми важливими поняттями, які належить розрізняти, – „зарубіжний біз­нес” і „порівняльний бізнес”. Зарубіжний бізнес означає для на­ціональної компанії сукупність операцій за кордоном в одній або кількох країнах. Він є частиною бізнесу однієї компанії, тоді як міжнародний бізнес являє собою цілісну сукупність міжнаро­дних операцій багатьох компаній. Порівняльний бізнес робить акцент на зіставленні ділових операцій у різних країнах, їх зага­льних рис і відмінностей. Цей бізнес має велике значення для прийняття рішень керівництвом компанії про здійснення зарубіж­них операцій чи вихід на міжнародні ринки. Незначні відмінності в умовах ведення бізнесу в різних країнах сприяють виходу на їх ринки. Навпаки, значні відмінності стримують просування това­рів (послуг) на ринки цих країн.

Важливо з’ясувати причини, що зумовлюють формування і розвиток міжнародного бізнесу, а також способи, методи, засоби досягнення головної його мети.

Розглядаючи причини формування і розвитку міжнародного бізнесу, доцільно поділити їх на дві групи:

1) причини, що визначають необхідність (неминучість) ви­никнення такої категорії бізнесу;

2) причини, що зумовлюють можливість здійснення міжна­родного бізнесу.

Перша група:

• загострення конкуренції на внутрішніх ринках, пов’язане зі збільшенням кількості підприємців, обмеженістю пла­тоспроможного попиту;

• відносна обмеженість внутрішніх ринків (з урахуванням чисельності населення, масштабів території і т.д.);

• обмеженість економічних ресурсів, у т.ч. природних, ма­теріальних, трудових, технологічних, фінансових, у націо­нальному господарстві;

• недосконалість національної законодавчої системи, що регулює приватне підприємництво;

• нерівномірність соціально-економічного розвитку країн.

До другої групи належать такі причини:

• постійний розвиток продуктивних сил, НТР, у т.ч. в комунікаційній системі (транспорт, зв’язок, інформа­ція і т.д.);

• формування великих корпорацій, банків, що володіють величезними виробничими, комерційними, науково-тех­нічними, фінансовими ресурсами;

• лібералізація зовнішньоекономічної політики країн світо­вого співтовариства, формування „відкритої економіки” в більшості країн світу.

Головна мета міжнародного бізнесу, причини його форму­вання і розвитку обумовлюють певну систему способів, методів, засобів досягнення цієї мети. На різних етапах розвитку функ­ціонування міжнародного бізнесу дана система має свої особ­ливості. Тому важливо і необхідно виділити основні етапи роз­витку міжнародного бізнесу. У якості основного критерію періодизації розвитку міжнародного бізнесу доцільно взяти об’єкт (сферу) міжнародної підприємницької або зовнішньое­кономічної діяльності.

В історії розвитку міжнародного бізнесу виділяються три основних об’єкти економічної інтернаціоналі­зації, глобалізації:

1. Сфера обміну результатами виробництва, або міжнарод­на торгівля (світові ринки товарів).

2. Сфера обміну факторами виробництва (світові ринки капіталів, праці, технологій).

3. Сфера власне процесу виробництва.

Відповідно до цих об’єктів виділяються три етапи в розвит­ку міжнародного бізнесу. Ці об’єкти існують на всіх етапах розвитку міжнародного бізнесу, але на кожному етапі в якості основного, визначального є один з них.

На першому етапі головна сфера міжнародного бізнесу – експортно-імпортна діяльність приватної компанії, або зовнішні ринки.

Існує три основних способи досягнення мети міжнародно­го бізнесу в цій сфері:

• розширення збуту;

• придбання ресурсів;

• диверсифікація джерел постачання і збуту.

На другому етапі головною сферою міжнародного бізнесу виступає система міжнародного руху фінансових ресурсів (капіталу в різних формах, іноземної валюти, цінних паперів), або фінан­сові ринки.

Головна мета залишається тією ж самою, але способи її до­сягнення інші:

• участь у закордонному інвестуванні;

• придбання фінансових ресурсів;

• диверсифікація джерел фінансування підприємницької діяльності у себе вдома і за рубежем.

На третьому етапі головна сфера міжнародного бізнесу – це безпосередньо процес підприємницької діяльності.

Основними способами досягнення головної мети міжнарод­ного бізнесу на цьому етапі є:

• перенесення частини виробничого бізнесу за кордон;

• географічне розширення виробничого простору;

• формування закордонного сектора.

Ще раз наголосимо, що на всіх етапах функціону­вання міжнародного бізнесу він бере участь у всіх трьох сфе­рах, але на кожному етапі переважає одна з них.

Тому важливо з’ясувати характерні риси, особливості міжна­родного бізнесу на сучасному етапі. До основних особливостей сучасного міжнародного бізнесу належать:

1) усі країни і регіони, втягнені в більшій або меншій мірі в систему міжнародного бізнесу;

2) спостерігається широка географічна і галузева диверсифікованість міжнародного бізнесу, тобто міжнародні ком­панії здійснюють свій бізнес у багатьох країнах і галузях. Міжнародний бізнес має глобальний характер;

3) усі три розглянутих об’єкти є сферами міжнародної підприє­мницької діяльності приватних компаній. Але головним об’єктом є транснаціоналізація власне процесу виробництва;

4) головними суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності (ЗЕД) – міжнародні корпорації, і насамперед транснаціональні корпорації (ТНК);

5) надзвичайно великі масштаби і темпи міжнародного бізне­су. Про це свідчать порівняльні дані – питома вага транс­національного бізнесу в загальній підприємницькій діяль­ності приватних компаній, або індекс транснаціоналізації.

IT = (ЗА/ЗОА + ЗП/ЗОП + ЗЗ/ЗЧЗ) • 100% / З,

де IT – індекс транснаціоналізації міжнародної корпорації, ЗА – обсяг закордонних активів міжнародної корпорації, ЗОА – загальний обсяг активів міжнародної корпорації, ЗП – обсяг закордонних продажів міжнародної корпорації, ЗОП – загальний обсяг продажів міжнародної корпорації; ЗЗ – чисельність зайнятих на підприємствах міжнародної корпорації за рубежем, ЗЧЗ – загальна чисельність зайнятих на підприємствах міжнародної корпорації.

Міжнародний бізнес у своєму розвитку можна поділи­ти на кілька етапів. Так, американський учений у 1964 p. P. Робінсон виокремив чотири ери (чотири етапи) у його еволюції за п’ять століть:

1. Ера комерції (комерційна ера) (1500-1850 pp.) – розпочинається з перших географічних відкриттів і закінчується се­рединою XIX ст. Характерні риси цього періоду: зародження то­ргівлі колоніальними товарами в Європі; пошук власної вигоди для підприємців (купців) у торгівлі із закордонними країнами. Звичайно, цей бізнес був дуже ризикованим через небезпеку да­леких морських подорожей (особливо в XVI-XVII сторіччя). Але сама можливість отримання великих прибутків була стиму­лом, який залучав нових підприємців до цього, на той час, найпе­ршого виду міжнародного бізнесу. Паралельно з ним розвивалася сфера, яка називається бізнес-сервісом міжнародного бізнесу (від інвестиційного та страхового до інфраструктури).

Лідерами міжнародної бізнесової діяльності були Англія, Гол­ландія, Іспанія, Німеччина, Франція. І хоча спочатку бізнес був суверенним і незалежним, але від часів зародження міжнарод­ного бізнесу спостерігаємо прояви державної підтримки міжна­родного бізнесу (наприклад, політика Англії та Іспанії).

Цей період розвитку міжнародного бізнесу висунув питан­ня щодо:

- доцільності здійснення міжнародної торгівлі;

- ступеня ризикованості;

- факторів успішності і ефективності;

- залежності бізнесу від державної політики;

- чинників, на які необхідно зважати, працюючи за кордоном.

2. Ера експансії (1850-1914 pp.) – знаменується остаточ­ним оформленням і структуризацією колоніальних імперій на фоні бурхливого індустріального розвитку європейських держав, а пізніше США, який був викликаний промисловою революцією початку XIX ст. та досягненнями у технологічному розвитку.

Ці досягнення та масове індустріальне виробництво переоріє­нтували розвинені країни з вивозу екзотичних заморських товарів на видобуток сировини та систематичне плантаційне господарю­вання в колоніальних регіонах як більш вигідні й економічно перспективні сфери закордонного бізнесу. Корінна зміна харак­теру використання колоній призвела до різкого зростання їх важ­ливості для індустріального розвитку Європи. Значну частину своїх конкурентних переваг розвинені європейські держави, в пе­ршу чергу Англія і Франція, знайшли саме в дешевій колоніа­льній сировині. Тому інтенсивна експлуатація колоніальних ре­сурсів потребувала великих інвестицій. Одночасно зростала роль державного колоніального управління: захист колоній від зовні­шньої загрози та збереження самого режиму залежності від мет­рополій, погодження дій влади та національного бізнесу на тери­торії колонії. Оскільки вивезення в колонії кваліфікованої робочої сили із метрополій було економічно невигідним, до біз­несу почали залучатися маси працівників-тубільців, а тому по­став комплекс проблем, пов’язаних з вивченням і врахуванням місцевих культурних, етнічних, релігійних, соціальних особливо­стей, питань освіти та професійного рівня населення.

Різні темпи розвитку європейських держав у цей період, від­мінності в забезпеченості природними ресурсами, різний рівень освіти населення та інші фактори визначили доцільність і вигі­дність того, що можна було назвати міжнародним розподілом праці.

Кінець XVIII-XIX ст. – це епоха безперервних конфліктів, у результаті яких багато країн здобули сприятливі умови в міжна­родній торгівлі. Почали розвиватися виробничі підприємства та філії фірм за кордоном, а також міжнародний фінансовий сервіс.

Отже, вже в еру експансії міжнародний бізнес виділив головні чинники свого успіху, які актуальні й досі:

- використання більш ефективних – дешевших ресурсів (сировинних, енергетичних, природних, трудових);

- розширення ринків збуту;

- нові можливості для застосування вільного фінансового капіталу;

- використання переваг закордонного (місцевого) законодав­ства (наприклад, податкового, митного).

3. Ера концесій (1914-1945 pp.) – у період між двома сві­товими війнами більшість потужних компаній-концесіонерів (на­приклад, нафтові концесії на Середньому Сході, підприємства на Далекому Сході) перетворюється на автономні економічні дер­жави, які здійснювали виробничі, торговельні, освітні, медичні, транспортні, часто поліцейські функції для своїх працівників, а інколи для усіх мешканців регіону. Ця ера характеризується та­кож появою менеджерів середньої ланки із числа місцевих пра­цівників, зростанням національної самосвідомості. Великою де­пресією 1929-1932 pp., початком масової міграції робочої сили, поразкою Німеччини у 1945 p., появою двох тоталітарних режи­мів у Радянському Союзі та Німеччині, спробами державного ре­гулювання міжнародного співробітництва. Отже, ера концесії дала поштовх до самовизначення колоній, інтернаціона­лізації ринку праці, загострення боротьби на ринках сировини, готових виробів і за конкурентні переваги у бізнесі, що і спри­чинило процеси розвитку національних держав і глобалізації бі­знесу.

4. Ера національних держав (1945-1970 pp.) – характери­зується стрімким створенням нових держав, їх розвитком, а та­кож тяжким фінансовим становищем більшості з них. Саме тоді відбувається небачене до цього розширення міжнародного бізне­су, тому що колишні колонії стали суб’єктами бізнесу, шукали ринки збуту, потребували іноземних інвестицій для розвитку – тобто відбувалися формування та розвиток міжнародного ринку капіталу, нових фінансових інструментів, міжнародного аудиту та консалтингу. У цей період з’являється термін „пакет розвит­ку” для фірми, що здійснює міжнародний бізнес (технологія, ка­пітал, інформація, кваліфікація і компетентність персоналу, консалтингова підтримка та інше). Виникли так звані мультинаціо­нальні компанії (спочатку, тільки американські корпорації завдя­ки своєму домінуючому становищу, а пізніше також і фірми Пів­денної Кореї, Індії, Тайваню). Це зумовило перехід міжнародного бізнесу до найбільш високої стадії його розвитку – глобалізації. Початок глобалізації міжнародного бізнесу супроводжується тим, що міжнародні компанії (МНК) перетворюються на системи, які включають банк, рекламні агентства, консалтингові фірми, університети, установи охорони здоров’я, що спираються на гло­бальну комп’ютеризацію. Важливі висновки з досвіду міжнародної економічної діяльності цього періоду щодо факторів успіш­ності бізнесу:

- врахування взаємних вигод від співпраці колишніх колоній та метрополій;

- врахування національних стереотипів поведінки, культури партнерів по бізнесу.

Згодом Р. Робінсон виокремив п’яту еру розвитку міжнародного бізнесу, що охоплює період після Другої світової війни і складається з таких чотирьох періодів:

1. Післявоєнна декада (1945-1955 pp.), якій було прита­манне утворення численних міжнародних фірм, насамперед у США, які здійснювали ефективний трансфер ресурсів між краї­нами й експорт американського менеджменту.

2. Період зростання (1955-1970 pp.). У цей час утворились великі міжнародні фірми і почала проявлятися міжнародна кон­куренція.

3. Кризовий період (1970-1980 pp.). За умов кризи в практику міжнародного бізнесу запроваджуються конкретні корпоративні стратегії, системи управління політичними ризиками, розробля­ються механізми формування міжнародних корпоративних куль­тур, що поєднують організаційну культуру, з одного боку, та на­ціональну культуру – з іншого.

4. Новий міжнародний порядок (після 1980 р.). Для сучасного періоду дедалі більшого значення набувають процеси глобаліза­ції й утворення глобальних підприємств. Це знаходить свій про­яв, зокрема, у зростанні прямих іноземних інвестицій. їх обсяг, наприклад, зріс з 50 млрд дол. у 1976 р. до 150 млрд дол. в 1990 p., три чверті яких припадає на відому світову тріаду країн: США – Європейський Союз – Японія.

Ера глобалізації (з початку 70-х pp. XX ст.) – з’явилася в класифікації значно пізніше і проходить під впливом революцій­них технологічних інновацій, що зумовлюють економічні, соціа­льні та політичні зміни. Комп’ютерна революція і могутній розви­ток телекомунікацій докорінно змінили обличчя всіх традиційних технологій, вивівши їх на якісно новий рівень, і, зрозуміло, що першими і найважливішими результатами цього процесу скорис­тались розвинуті країни. На жаль, у багатьох випадках розрив між ними і відсталими країнами збільшується і відповідно зрос­тає напруженість у відносинах. Не витримавши науково-технічного змагання з розвинутими країнами, розпалась світова комуністична система, а її єдиний бастіон, що залишився, – Ки­тай – вижив і розвивається тільки тому, що забезпечує симбіоз ринку і соціалізму при могутній підтримці Заходу і Японії, яким комуністичний режим гарантує стабільність і безпеку їхніх інвес­тицій і доходів. Щодо інших членів комуністичного співтоварис­тва, то вони (за невеликим виключенням) дружньо увійшли до сфери вільного (відтак міжнародного) ринку, збільшивши тери­торію міжнародного бізнесу на 15-20 % і на 300 млн. осіб насе­лення. Сьогодні у світі не залишилося закритих для міжнародно­го бізнесу зон.

Реальна глобалізація характеризується тим, що міжнародні економічні зв’язки охопили практично всю планету, і кожна з держав тією чи іншою мірою залежить від міжнародного біз­несу. Результати цього процесу мають дві сторони: з одного боку, країна може користуватися всіма його благами, не від­чуваючи негативних наслідків відсутності тих чи інших ре­сурсів, можливостей; але, з іншого – природною платою за це стає істотна залежність країни від стану світових ринків у ці­лому.