2. Історія виникнення та розвитку страхування

Роки	Події
3 тис. pp. до н.е.	Перші колективні угоди: фінікійських купців - власників торгових суден про колективну компенсацію збитків при загибелі або ушкодженні судна; у Палестині - власників худоби, які перевозили вантажі, - на випадок її крадіжки або загибелі.
970-931 pp. до н.е.	Єгипетські каменярі, які брали участь у спорудженні пірамід, заснували каси взаємодопомоги на користь своїх товаришів або їхніх родин у разі каліцтва або загибелі від нещасного випадку.
916 р. до н.е.	На острові Родос було прийнято – ордонанс (правовий акт), в якому наведено систему розподілу збитку у випадку загальної морської аварії.
900 р. н.е.	У Німеччині виникають перші гільдії пожежників, які створили систему страхування від вогню.
18.07.1583 р.	У Лондоні укладено першу відому угоду про страхування життя.
13.12.1771 р.	У лондонській кав'ярні Едварда Ллойда 79 купців підписали угоду про внесення кожним у Банк Англії визначених сум для здійснення страхових операцій.
1.08.1778 р.	Було засновано «Гамбурзьке товариство притулку для старих», яке існувало на принципах розповсюдженого нині у багатьох країнах пенсійного страхування.
1891 р.	У Львові було створено товариство взаємного страхування «Дністер». Страхуванню підлягали майно селян від вогню та с.-г. культури від граду. За 25 років своєї діяльності «Дністер» реалізував біля 4 млн. полісів.
1911 р.	У Чернівцях було створено страхову організацію «Карпатія» - товариство взаємного страхування, яке здійснювало страхування життя та пенсій.
28.11.1918 р.	Почалася історія Держстраху СРСР з декрету Раднаркому «Про організацію страхової справи в Російській Федерації». Усі приватні страхові компанії та товариства було ліквідовано, а здійснення страхування в усіх його видах і формах оголошувалося монополією держави. Держстрах СРСР було реорганізовано в Укрдержстрах, який пізніше перейменовано в Національну акціонерну страхову компанію «Оранта».

Більшість розглянутих прикладів свідчать про одну й ту ж мету: забезпечення спільного відшкодування збитків від стихійних та інших небезпек кожного з учасників колективу за рахунок усіх його членів.

3. Економічний зміст, основні поняття та функції страхування

Страхування - одна з найбільш давніх історичних категорій суспільно-економічних відносин між людьми, невід'ємна частина виробничих відносин.

Спочатку поняття страхування пов'язувалось зі словом "страх". Тому досі вираз "страхування" вживається у значенні "підтримка", "гарантія успіху" тощо. В сучасних умовах цей термін найчастіше використовується в якості інструмента захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, як елемент відшкодування матеріальних втрат при настанні страхового випадку.

Новий тлумачний словник української мови визначає слово „страхування” як “уберігати кого-, що- небудь від чогось небажаного, неприємного”.

Страхування як історична категорія відображає певні економічні відносини, які виникли та існували за стародавніх часів.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (від 04.10.2001 р.) визначається страхування як „вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян і юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів".

Економічна сутність страхування визначається двома основними механізмами, що закладені в страхуванні, а саме:

- ефект рідкісних подій, коли страховий випадок протягом певного періоду часу відбувається не у всіх учасників формування страхового фонду;

- ефект накопичення, коли страховий внесок завжди менший від страхової виплати, тому що страхові виплати видаються не одночасно, що враховується через дисконтуючий множник на інвестиційні прибутки страхової компанії.

Категорія страхування має характерні ознаки, зокрема:

- наявність розподільчих та перерозподільчих відносин;

- існування страхового ризику, тобто страхуванню властивий вірогідний характер відносин;

- формування страхового фонду за рахунок внесків його учасників;

- поєднання індивідуальних та групових страхових інтересів;

- солідарна відповідальність всіх страхувальників за втрати;

- замкнута розкладка суми страхового збитку;

- перерозподіл збитку в просторі та часі;

- повернення страхових платежів, що мобілізовані до страхового фонду;

- самоокупність страхової діяльності та отримання прибутку страховиком.

Як видно із зазначених ознак, страхування має риси економіки, фінансів, кредиту, підприємництва, але й принципові відмінності.

Страхування водночас є засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків. А у ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, як фактор стабілізації економіки, як засіб захисту господарської діяльності та добробуту членів суспільства, з іншого боку, як вид діяльності, що приносить дохід.

Оскільки страхування відноситься до виду підприємницької діяльності, яку можуть здійснювати тільки юридичні особи відповідної організаційно-правової форми, що суворо передбачено чинним законодавством, то страхову діяльність можуть здійснювати юридичні особи у формі акціонерного, повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю. Отже, страховиком (страховою компанією) може бути підприємство, створене у формі господарського товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю.

Суб'єктами страхових відносин, у відповідності до чинного законодавства, визнають фінансові установи, що створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю, відповідно до Закону України "Про господарські товариства" (від 19.09.91р. №15-76-ХІІ), з урахуванням особливостей, передбачених Законом про страхування, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика має бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України. Окрім того, здійснення страхової діяльності в Україні підлягає ліцензуванню.

До суб'єктів страхування належать також страхувальники і застраховані особи. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування, або є страхувальниками в силу закону. Застраховані особи - треті особи, на користь яких страхувальники уклали договір зі страховиком і які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника відповідно до договору страхування.

Предметом страхування виступає не страхова подія, а саме ризик, який може відбутися, а може й ні.

Окрім того, Закон України про страхування визначає предмет договору страхування як майнові інтереси, що не суперечать закону України та пов'язані з:

- життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

- володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

-відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Отже, категорія страхування розглядається з наступних, позицій:

- як вид економічних відносин (з різними характеристиками) з приводу формування та використання страхового фонду для відшкодування збитків;

- як спосіб розподілу ризиків;

- як спосіб задоволення потреб страхувальників;

- як вид бізнесу (підприємницької діяльності) з метою отримання прибутку;

- як спосіб покращення матеріального стану засновників та акціонерів;

- як джерело інвестицій в економіку держави;

- як фактор стабілізації економіки.

В кінцевому підсумку страхування є одним з економічних інструментів суспільства, стратегічним сектором економіки держави, економіки, яка з ринкової в умовах глобалізації переростає у фінансову, коли вартість, стає капіталом і здатна до накопичення та самозростання.

Отже, узагальнюючи погляди вчених та практиків, можна визначити страхування як певний вид економічних відносин з приводу організації страхового захисту за рахунок створення і використання страхового фонду й інших фондів та ресурсів страховика з метою стабілізації економіки, розподілу ризиків, задоволення потреб страхувальників та власників, здійснення підприємницької діяльності, інвестування в економіку країни тимчасово вільних коштів.

В страхуванні беруть участь, як мінімум, дві сторони: страхова організація, яка є страховиком і страхувальник - юридична особа або дієздатний громадянин, який уклав зі страховиком договір страхування або є страхувальником відповідно до законодавчих актів України.

Учасником страхових відносин може бути: застрахований - фізична особа, на користь якої укладений договір страхування в особистому страхуванні, і якому виплачується відшкодування у разі настання страхового випадку.

Зміст страхування розкривається в його функціях, основними з яких є:

Ризикова функція полягає в переданні страховику відповідальності за наслідки ризику за певну плату. В майновому страхуванні ризикова функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку майну в результаті стихійного лиха та непередбачуваних подій. В особистому страхуванні дана функція розкриває вірогідний характер нанесення збитку або загрози нанесення збитку життю та здоров'ю фізичної особи.

Функція заощадження коштів дозволяє накопичити страхувальнику за рахунок страхових внесків, що обумовлені договором страхування, певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії такого договору. Як правило, дана функція властива особистому страхуванню, але можлива й у деяких майнових видах страхування за певних умов.

Функція створення та використання страхових фондів і резервів вирішує завдання накопичення страховиком певних економічних ресурсів (матеріальних та фінансових), які є достатніми для забезпечення покриття збитків страхувальника у разі настання страхового випадку, а також для формування капіталу з метою забезпечення прибутковості, платоспроможності й стійкості самого страховика. Крім того, концентрація ресурсів у страхових резервах забезпечує замкнуту розкладку страхового збитку між всіма учасниками певної спільноти страхувальників.

Компенсаційна функція відображає одну з найбільш капіталомістких форм антиризикової діяльності і передбачає відшкодування (компенсацію) збитків страхувальнику при настанні страхового випадку.

Репресивна функція, як трансформована форма антиризикової діяльності, дозволяє долати наслідки настання страхових подій, що відбулися за час дії договору страхування. Також передбачає використання значних матеріальних та фінансових ресурсів.

Превентивна функція страхування забезпечує фінансування заходів для попередження настання страхової події, сприяє запобіганню великих втрат як страхувальника, так і страховика. Дана функція відображає превентивну форму антиризикової діяльності, яка є менш капіталомісткою та більш економічною.

Інвестиційна функція передбачає вкладання тимчасово вільних коштів страховика в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку на умовах диверсифікації, безпечності, зворотності, прибутковості, ліквідності.

Дана функція реалізується в межах чинного законодавства, підлягає регламентації та контролю з боку держави. Ця функція сприяє підвищенню фінансової стійкості страхової компанії, а в рамках держави - розвитку економіки країни в цілому за рахунок залучення значних додаткових фінансових ресурсів.