Методи організації страхового фонду

централізований

децентралізований

змішаний

Рис. 1. Методи формування страхового фонду

Форми страхового фонду

централізований (резервний) фонд

фонд самострахування

страховий фонд страховика

Рис. 2. Форми страхового фонду

Страховий фонд може формуватися:

1) за рахунок державних коштів, які використовуються за розпорядженням Уряду (централізовані фонди і резерви);

2) шляхом створення безпосередньо на підприємствах страхових резервів, які використовуються самим суб'єктом господарської діяльності - самострахування;

3) за рахунок внесків самих страхувальників, тобто клієнтів страхової компанії (страховий фонд страховика). Його мета - організація страхового захисту у відповідності до встановлених правил та умов страхування шляхом виплати страхових сум страхувальникам при настанні страхового випадку, а також реалізація економічних інтересів страховика в отриманні прибутку. В сучасних умовах зазначений страховий фонд формується тільки у грошовій формі та знімає суперечливість відносини між страхувальником та страховиком, хоча й залишає відмінності у пріоритетах. Так, для страхувальника страховий фонд - це, насамперед, гарант виконання зобов'язань страховика з організації страхового захисту, а потім вже існує зацікавленість у його кількісному зростанні.

Для страховика, навпаки, пріоритетним є те, що страховий фонд, насамперед, капітал, який може прирости, тобто принести прибуток, а на другому плані - засіб виконання зобов'язань перед страхувальниками з приводу страхових виплат.

Зазначене протиріччя вирішується застосуванням одного з основних діалектичних законів - єдності та боротьби протилежностей. Всі учасники страхових відносин повинні турбуватись в однаковій мірі про ефективне використання страхового фонду і з приводу його примноження, і з приводу виконання страхових зобов'язань.

Мета страхового фонду - відновлення ситуації, її стабілізація, але не покращення. Тому, значення страхового фонду полягає ще й в тому, що в ньому реалізуються певні економічні відносини процесу виробництва, він є фактором стабілізації економіки, сприяє економічному прогресу суспільства у якості джерела інвестицій в економіку.

До основних принципів функціонування страхового фонду можна віднести:

• комплексність (оптимальність, достатність);

• різноманітність організаційних форм;

• врахування специфіки галузей економіки та суб'єктів власності;

• державне регулювання.

В антиризиковій діяльності важливе значення має вибір оптимальної форми страхового фонду, виходячи з інтересів оптимальності та достатності, не загрожуючи економічній стабільності. При цьому за умови фінансування антиризикової діяльності в Україні спочатку використовують можливості фонду самострахування та інших форм покриття ризику, а далі доповнюють ці засоби використанням страхового захисту страховика. Такий підхід зумовлений тим, що критеріями ефективності страхового захисту є його загальність, повнота, реальність.

Отже, в будь-якому випадку вибір форми страхового фонду, способу страхового покриття та варіанту фінансування антиризикової діяльності залишається за суб'єктом господарювання. При цьому компенсаційна форма має ефективно поєднуватися з превентивною (попереджувальною). Тому, з огляду на "теорію ідеального страхування", страхове покриття вважається оптимальним, коли воно більше за очікувані збитки.

У підсумку можна зазначити, що економічні відносини, які пов'язані з організацією антиризикової діяльності, виражають поняття страхового захисту. Матеріальним втіленням страхового захисту є страховий фонд - сукупність виділених та зарезервованих запасів матеріальних благ, що призначенні для здійснення страхового захисту та реалізації економічних інтересів страховиків. Страховий фонд використовується з метою компенсації втрат, відшкодування збитків, здійснення превентивних заходів при настанні страхових випадків, тобто стабілізації ситуації, а також для отримання страховиком прибутку. Проте, безперечно, організація страхового захисту за допомогою страхового фонду ще не є страхуванням. Необхідними умовами страхування є:

• наявність ризику та його випадковий характер;

• розуміння небезпечного характеру події;

• можливість статистичного обліку небезпек;

• наявність та реалізація страхового інтересу у всіх учасників страхових відносин;

• наявність страхового фонду, який створюється за рахунок внесків страхувальників;

• існування страхових відносин.