31. Загальні відомості про ливарне виробництво.

Лива́рне виробни́цтво — технологічний процес виготовлення виливків, що полягає в заповненні ливарної форми розплавленим матеріалом (ливарним металом чи сплавом, пластмасою, деякими гірськими породами) і подальшій обробці отриманих після твердіння виробів.

На частку литих металевих деталей в середньому припадає 50-70% маси (в верстатобудуванні до 90%) і 20% вартості машин. Тільки методами лиття можливо отримати складні за конфігурацією і геометрією заготівки із чорних та кольорових сплавів з високим (75-98%) коефіцієнтом використання металу. В 1985-90 р.р. ливарники України займали перше місце у світі по литтю металу на душу населення, виробляючи до 6-6,5 млн. т виливків на рік.

У ливарному виробництві глина використовується як найпоширеніший зв'язуючий матеріал (формувальних піщаних сумішей) для виготовлення ливарних форм; крім того, глини входять до складу ливарних фарб частіше у вигляді глинистої суспензії, яка у зваженому стані підтримує протипригарний матеріал. У ливарстві застосовуються як вогнетривкі, так і тугоплавкі глини, а також бентонітові, що мають високу зв'язуючу властивість. Крім того, у наш час використовують понад 100 різних зв'язуючих, найпоширеніші: глина, рідке скло, синтетичні смоли, ЛСТ, кристалогідрати тощо. Також поширюються процеси лиття з застосованням технологіїї виготовлення піщаних ливарних форм без зв'язуючого, в таких формах сухий пісок ущільнюється і утримується за допомогою вакууму (вакуумно-плівкове формування - ВПФ; лиття за моделями, що газифікуються - ЛГМ).

Вимоги промисловості до глин, які використовуються у ливарному виробництві, визначені ГОСТ 3226—93^[1].

Найбільше придатними для виготовлення ливарних фарб вважаються бентонітові глини. Для оцінки формувальних глин велике значення має вміст у них шкідливих домішок (S, CaO+MgO, NaO + KO і оксиди Fe).

32. Виготовлення виливків у разових формах і в кокілях.

Найбільш розповсюджений спосіб — лиття в разові піщані форми, який складається з таких технологічних операцій: виготовлення моделі виливка; формування деталі по моделі; заливка розплавленого металу в форму; очищення литва. Виготовлення виливків в разових піщаних формах — процес тривалий і трудомісткий, а отримані виливки не відрізняються точністю форми і розмірів, мають великі припуски і грубу поверхню. Все це поставило вимогу створення спеціальних видів лиття: кокільного, відцентрового, під тиском, по моделях, що виплавляються, випалюються (газифікуються) та ін.

Кокільне лиття — спосіб отримання відливок в постійних чавунних або сталевих формах — кокілях. Звичайно кокіль складається з двох частин, які мають з'єднання в горизонтальній або вертикальній площині. Металева форма має велику стійкість, що дозволяє за допомогою однієї форми виготовити декілька сотень виливків. Спосіб використовується для виготовлення виливків невеликої маси і простої конфігурації.

Суть способу полягає в тому, що замість разової піщаної форми використовують багаторазову металеву (кокіль). Для утворення у виливку внутрішніх порожнин або отворів стрижні часто роблять також металевими. У кокілях виготовляють виливки з кольорових сплавів, чавуну і рідко із сталі. Порівняно з піщаними формами кокіль має ряд переваг: не потрібні формові суміші і модельно-опокова оснастка; підвищуються точність і чистота поверхні виливків; високі якість і щільність металу виливка; зменшується кількість пилу; значно підвищується продуктивність праці.

Недоліки: висока вартість кокілю, тому їх застосовують лише в серійному і масовому виробництві; непіддатливість кокілю, що збільшує небезпечність утворення тріщин у виливках; чавунні виливки, виготовлені в кокілі, матимуть вибілену поверхню, що потребує відпалювання чавунних виливків.