3. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття

Термін	Визначення
Шок	Загрозливий для життя стан, що виникає в результаті дії на організм надмірних подразників, характеризується прогресуючим порушенням основних життєвих функцій, передусім гемодинаміки і метаболізму.
Анафілактичний шок	Алергічна реакція негайного типу, що розвивається при повторному введенні чужорідних білків і сироваток, медикаментів, при укусі комах та супроводжується небезпечними для життя клінічними проявами (різким зниженням артеріального тиску, порушенням діяльності центральної і периферичної нервової систем, дихальною недостатністю тощо).
Травматичний шок	Викликаний травмою важкий стан, що супроводжується вираженими порушеннями функцій життєво важливих органів, в першу чергу кровообігу і дихання, найчастіше виникає внаслідок тяжких обширних пошкоджень, що супроводжуються крововтратою.
Інфекційно-токсичний шок	Невідкладний стан, що виникає внаслідок бактеріємії, обумовленої дією бактерій та їх біологічно активних речовин (перш за все токсинів), що проявляється комплексом патологічних зсувів діяльності всіх фізіологічних систем
Непритомність	Раптове короткочасне потьмарення свідомості, зумовлене гострою ішемією головного мозку, як правило є наслідком розладу нервової регуляції судин.
Набряк Квінке	Вид алергічної реакції, для якої характерна раптова поява обмеженого набряку шкіри, підшкірної клітковини і (або) слизових оболонок.
Кровотеча	Витікання крові з кровоносних судин, що настає внаслідок порушення їхньої цілісності.

Розрізняють такі види шоку: геморагічний, травматичний, дегідратаційний, кардіогенний, анафілактичний, інфекційно-токсичний.

Для перших трьох видів шоку характерне первинне зниження ефективного об’єму циркулюючої крові (гіповолемічний шок). При інших видах об’єм циркулюючої крові первинно не змінюється.

Загальні діагностичні критерії будь-якого шоку наступні:

• САД не піднімається вище 90 мм рт. ст., не дивлячись на високий темп інфузії або застосування вазопресорів

• Олігурія менше 30 мл/год, не дивлячись на адекватне забезпечення рідиною

• Недостатність дихання і кровообігу

• Виражений метаболічний ацидоз.

Анафілактичний шок (АШ) — це стан різкої підвищеної чутливості організму, що розвивається при повторному введенні чужорідних білків і сироваток, медикаментів, при укусі комах. Це одне з найбільш тяжких ускладнень лікарської алергії, що закінчується приблизно в 10-20% випадків летально. Швидкість виникнення АШ — від декількох секунд чи хвилин до двох годин від початку контакту з алергеном. У розвитку анафілактичної реакції у хворих з високим ступенем сенсибілізації ні доза, ні спосіб введення алергену не відіграють вирішальної ролі. Однак велика доза препарату збільшує тяжкість і тривалість перебігу шоку.

АШ почав часто спостерігатися при терапевтичному і діагностичному втручанні – застосуванні лікарських препаратів (пеніциліну і його аналогів, стрептоміцину, вітаміну В1, амідопірину, анальгіну, новокаїну), імунних сироваток, йодвмісних рентген-контрастних речовин, при нашкірному тестуванні і проведенні гіпосенсибілізуючої терапії за допомогою алергенів, при помилках у трансфузії крові, кровозамінників тощо. При парентеральному введенні препаратів АШ розвиваєтся негайно, при пероральному – через 30-60 хвилин.

Основними клінічними проявами анафілактичного шоку є:

1. порушення гемодинаміки;

2. порушення дихання (задишка, бронхоспазм, ядуха);

3. порушення діяльності шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання, пронос);

4. шкірний висип (кропив’янка, інші екзантеми, набряк Квінке).

Загальна і найбільш суттєва ознака шоку — швидке зменшення кровотоку з порушенням периферичного, а потім і центрального кровообігу під впливом гістаміну й інших медіаторів, що секретуються клітинами. Шкірні покриви стають холодними, вологими і ціанотично-блідими. У зв’язку зі зменшенням кровотоку в головному мозку й інших органах з’являються тривога, затьмарення свідомості, задишка, порушується сечовиділення.

За тяжкістю проявів розрізняють такі види анафілактичного шоку:

1. блискавичний (світлий проміжок до моменту розвитку клінічної картини становить 0,5-2 хвилини);

2. тяжкий (розвивається через 5-7 хвилин);

3. середньої тяжкості (тривалість світлого проміжку близько 30 хвилин);

4. повільний (може розвиватися протягом кількох годин).

Найбільша летальність буває при перших двох формах шоку.

Клінічні варіанти (форми) АШ: типовий, гемодинамічний, асфіктичний, церебральний, абдомінальний.

Лікувальні заходи при АШ будь-якого походження повинні базуватися на основних механізмах його патогенезу і мають включати:

1. Припинення надходження алергену (АГ) до організму хворого.

У випадку надходження АГ парентерально (лікарський препарат, яд комахи при ужаленні) слід накласти джгут вище місця введення АГ на 25 хв. (кожні 10 хв. слід послабляти джгут на 1-2 хв.), прикласти до цього місця лід на 15 хв.; обколоти місце ужалення (укусу) 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну з 4,5 мл ізотонічного розчину хлориду натрію.

При пероральному надходженні АГ доцільно спробувати його видалити чи зв’язати (промивання шлунку, введення сорбенту – активованого вугілля, аеросілу, поліфепану), в подальшому призначити послаблюючі, очищуючі клізми.

2. Заходи, спрямовані на відновлення гострих порушень функції кровообігу і дихання. Підшкірно вводиться 0,1% розчин адреналіну в дозі 0,1-0,5 мл (при необхідності повторити введення через 20-40 хв. під контролем рівня артеріального тиску). При нестабільній гемодинаміці з безпосередньою загрозою для життя можливо внутрішньовенне введення адреналіну у 20 мл фізіологічного розчину. Загальна доза адреналіну не повинна перевищувати 2 мл (дітям – 1 мл) 0,1% розчину. Слід пам’ятати, що повторне введення малих доз адреналіну більш ефективне, ніж однократне введення великої дози. Внутрішньовенне введення адреналіну проводиться під контролем тиску.

Якщо артеріальний тиск не стабілізується, необхідно негайно починати внутрішньовенне крапельне введення норадреналіну (або мезатону) 0,2-1,0-2,0 мл на 500,0 мл 5% розчину глюкози. Доза титрується до досягнення рівня систолічного АТ вище 90 мм. рт. ст.

Окрім цього, доцільно «наводнювати» хворого, включивши до інфузійних «коктейлів» полііонні розчини (протипоказами є набряк мозку та легень).

При бронхоспазмі внутрішньовенно вводиться 10,0 мл (дітям 2-8 мл) 2,4% розчину еуфіліну на 0,9% розчині хлористого натрію або дексаметазон (20-40 мг).

3. Компенсація адренокортикальної недостатності, що виникла. З цією метою проводиться введення глюкокортикостероїдів внутрішньовенно – гідрокортизону (4 мг/кг), преднізолону (1-2 мг/кг), дексаметазону кожні 6 годин.

4. Нейтралізація й інгібіція в крові медіаторів алергічної реакції. З цією метою проводять плазмаферез, ентеросорбцію.

5. Внутрішньом’язово вводять 2,0 мл (дітям 0,5-1,5 мл) розчину тавегілу 0,1% або супрастину 2,5% під контролем артеріального тиску. Антигістамінні ЛЗ краще вводити після відновлення гемодинаміки.

6. Серцеві глікозиди, дихальні аналептики (строфантин, корглікон, кордіамін) вводять за показаннями.

7. Для зниження проникності клітинних мембран і зменшення можливості розвитку геморагій вводять 100 мл 5% розчину амінокапронової кислоти.

8. При зупинці серця і дихання здійснюють реанімаційні заходи в повному обсязі: непрямий масаж серця, інтубацію трахеї, штучну вентиляцію легень, введення aдpеналіну й атропіну внутрішньовенно (або внутрішньотрахеально чи в порожнину серця) з наступним здійсненням інтенсивної терапії.

Усі хворі з АШ мають бути госпіталізовані, а невідкладна допомога їм має надаватись першочергово. Транспортування хворих проводиться після виведення їх із загрозливого стану каретою швидкої допомоги або реанімаційною бригадою, оскільки в ході транспортування можливе повторне падіння артеріального тиску та розвиток колапсу.

Дози препаратів і тактика лікаря визначаються клінічною картиною, однак, у всіх випадках необхідно, в першу чергу, введення адреналіну, глюкокортикоїдів.

Після виведення хворого з важкого стану він має бути направлений до стаціонару, в якому є можливість надання реанімаційних заходів і спостереження за ним не менше 3 днів, оскільки стан хворого може знову погіршитися.