72. Правове регулювання підрядних відносин у капітальному будівництві.

Для здійснення зазначених робіт можуть укладатися договори підряду, перелік яких визначений у ч. 2 ст. 317 ГК. Це договори підряду: а) на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); б) на виконання проектних і досліджувальних робіт; в) на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва;

г) інші договори.

Згідно зі ст. 318 ГК укладається договір підряду на капітальне будівництво, згідно зі ст. 324 ГК сторони укладають договір на проведення проектних і досліджувальних робіт.

Найпоширенішим договором, що опосередковує відносини у будівельній галузі, є догов За договором підряду на капітальне будівництво.

Зміст договору підряду на капітальне будівництво, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню.

Відповідно до ч. 5 ст. 318 ГК договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати:

1. найменування сторін;

2. місце і дату укладення;

3. предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом);

4. строки початку і завершення будівництва, виконання робіт;

5. права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт);

6. режим контролю якості робіт і матеріалів замовником;

7. урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

За договором підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені договором проектні роботи, а також виконати досліджувальні роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх (ч. 1 ст. 324 ГК).

До відносин, що виникають у процесі виконання проектних та досліджувальних робіт, можуть застосовуватися положення ст. 318 ГК.

73. Види господарських договорів

Теорія зобов'язального права класифікує господарські договори за кількома критеріями.

1. За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони - постачальник і покупець - ст. 265 ГК). Прикладом другого договору є перевезення вантажів.

2. Залежно від юридичної підстави укладення договору розрізняють два різновиди господарських договорів:

а) господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замовленням (плановані договори). Ці господарські договори визначені і регулюються як державні контракти.

б) господарські договори, які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господарських намірів сторін, юридично виражених істотними умовами договорів (регульовані договори).

3. Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні і консенсуальні господарські договори.

4. За способом оформлення і визначення змісту розрізняють: договори приєднання

5. За змістом істотних умов розрізняють прості й складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення і т. ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів.

6. За регулятивними функціями розрізняють:

- попередні й основні господарські договори.

- генеральні й поточні господарські договори. Генеральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності. Поточні (разові) договори укладаються на підставі генерального договору як такі, що розраховані на певні (короткі) проміжки часу.

7. За предметною ознакою закон розрізняє господарські договори на передачу майна у власність (господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове оплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

74. Поняття господарського товариства

   Господарські товариства є найбільш поширеною і універсальною організаційно-правовою формою юридичної особи і разом з виробничими кооперативами становлять групу підприємницьких товариств.

  Господарське товариство — це родове поняття, що визначає юридичну особу, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства створюються з метою одержання прибутку від підприємницької діяльності та подальшого його розподілу між учасниками.

   Найменування господарського товариства повинно містити найменування товариства, а також назву виду товариства ("акціонерне товариство", "повне товариство" та ін.).

  Учасники господарського товариства мають право:

   - брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

   - брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

- вийти у встановленому порядку з товариства;

  - здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому законом;

  - одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

   З усіх відомих господарській практиці видів господарських товариств вітчизняний законодавець виокремив п'ять видів: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю та акціонерне товариство.

75. Поняття, види та правове становище банків. Банківські операції та їх види.

Банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до закону.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.

Державну реєстрацію банків здійснює Національний банк України відповідно до вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" та нормативно-правових актів Національного банку України.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.

Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (ч. 1 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Банк, крім зазначених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

5) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

6) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

7) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій (ч. 2 ст. 47 Закону).

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України. Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у ст. 47 Закону.