68. Поняття, види та правове становище підприємств колективної власності

Поняття підприємства колективної власності вміщене в ч. 1 ст. 93 ГК, згідно з якою підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника.

а) Одним з найпоширеніших видів підприємств колективної власності є виробничий кооператив.

Виробничий кооператив є одним із типів кооперативів.

Виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 2 ст. 95 ГК).

б) Інші підприємства колективної власності:

- підприємства споживчої кооперації.

Виходячи з цього ч. 7 ст. 111 ГК встановлює, що споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства, установи та інші суб'єкти господарювання відповідно до вимог ГК та інших законів.

- правове становище підприємств об'єднань громадян, релігійних організацій визначається ст. 112 ГК, згідно з якою підприємством об'єднання громадян, релігійної організації є унітарне підприємство.

Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та статутними документами.

Підприємство об'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог ГК.

Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів підприємств об'єднання громадян, релігійної організації встановлюються законами.

69. Транспортні господарські договори.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є:

- найменування та місцезнаходження сторін;

- найменування та кількість вантажу, його пакування;

- місце та час навантаження і розвантаження;

- вартість перевезення (ст. 61 Закону України "Про автомобільний транспорт).

Умови морського перевезення вантажів визначаються договором.

Морські перевезення для державних потреб здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України.

За договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу має бути укладений у письмовій формі.

Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер

2) коносамент

3) інші письмові докази.

За договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальникові для перевезення пасажирів, вантажів та інших цілей торговельного мореплавства на певний час.

За договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальникові (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

За договором морського буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об'єкт на певну відстань або буксирувати його протягом певного часу чи для виконання маневру.

Законодавець розрізняє два види договорів морського буксирування: договір портового буксирування і договір міжпортового буксирування.

Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі.

Договір міжпортового буксирування укладається у письмовій формі.

Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартера.