59. Організаційна структура та управління підприємством

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів, а також функціональних структурних підрозділів апарату управління.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно зі ст. 65 ГК управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства, з яким укладається договір (контракт).

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством.

Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються ГК та законами про такі підприємства.

60. Правове регулювання товарообмінних (бартерних) операцій

Згідно з ч. 1 ст. 293 ГК договір міни (бартеру) - це договір, за яким кожна зі сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар.

Термін "бартер", що вживається в ГК як тотожний терміну "міна", застосовується, головним чином, для позначення товарообмінних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності (див. Закон України від 23 грудня 1998 р. "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності")1.

Можна виділити такі характерні ознаки договору міни (бартеру):

а) товар (майно) за цим договором передається у власність, господарське відання чи оперативне управління (а не у володіння чи користування);

б) об'єктом договору міни є товар (а не роботи чи послуги);

в) товар за договором міни передається в обмін на інший товар (а не на гроші, цінні папери тощо).

Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" встановлює режим здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, відповідальність за порушення його норм та визначає повноваження і функції державних органів під час здійснення контролю за проведенням таких операцій.

61. Виконання господарських зобов’язань, забезпечення виконання господарських зобов’язань

Відповідно до ст. 197 ГК господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено, зобов'язання повинно бути виконано:

за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на нерухоме майно (будівлю, земельну ділянку, інше нерухоме майно) - за місцезнаходженням нерухомості;

за грошовими зобов'язаннями;

за іншими зобов'язаннями .

Господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'язаною особою. Проте, відповідно до ст. 194 ГК, господарське зобов'язання може бути виконане в цілому або в частині третьою особою, що не є стороною в зобов'язанні.

Зобов'язання має бути виконане також:

1. в повному обсязі;

2. вчасно, тобто у встановлені законом або договором строки;

Одностороння відмова від виконання господарського зобов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається в певних випадках:

- передбачених законом;

- у разі неналежного виконання іншою стороно;

- у разі відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК).

Під забезпеченням виконання зобов’язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов’язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов’язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.

Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов’я­зань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами.

У згаданій статті ГК зазначено, що до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК.

У ЦК забезпечення виконання зобов’язань регламентується гл. 49, в якій зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойка (штраф, пеня) — грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання.

Порука має похідний характер від забезпеченого нею зобов’язання.

Відповідно до ст. 560 ЦК за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.