57. Правове регулювання лізингових операцій

Під лізингом Закон України “Про лізинг” та ст. 292 Господарського кодексу України визначають сукупність правовідносин, що виникають у зв’язку з реалізацією договору лізингу, у тому числі і купівлею предмету лізингу. Основними видами лізингових операції за цим Законом є: Оперативний лізинг – це господарська операція, в результаті виконання якої лізингоодержувач на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін не менший терміну, за який амортизується 90% вартості об’єкта лізингу.

Фінансовий лізинг – це господарська операція, в результаті укладення якої лізингоодержувач отримує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, не менший терміну, за який амортизується 60% вартості об’єкта лізингу. Відповідно до ст. 3 Закону України “Про лізинг” в операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб’єкти:

– виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на зазначене устаткування;

– орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;

– орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі. Фінансовий лізинг – це традиційна і найпоширеніша з точки зору техніки її проведення лізингова операція, яка повністю фінансується орендодавцем і тому називається прямою лізинговою операцією – прямим лізингом.

Суб’єктами лізингу є:

– лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, в тому числі банк або небанківська фінансова структура, яка передає майно у користування за договором лізингу;

– лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування майно за договором лізингу;

– продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно або продає власне майно, яке є об’єктом лізингу.

Закон України “Про лізинг” визначає такі форми договору лізингу:

– зворотній – пайовий – міжнародний

Договір лізингу укладається у письмовій формі за участю лізингодавця, лізингоодержувача. Закон визначає перелік істотних умов договору лізингу, до яких належать:

– об’єкт лізингу, умови та терміни його поставки;

– строк, на який укладається договір лізингу;

– розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду;

– умови переоцінки вартості об’єкта лізингу згідно із законодавством України;

- умови повернення об’єкта лізингу в разі банкрутства лізингоодержувача;

– умови страхування об’єкта лізингу;

– умови реєстрації об’єкта лізингу;

– умови повернення об’єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договор

– умови дострокового розірвання договору лізингу;

– відповідальність сторін;

– дата і місце укладення договору.

58. Поняття, види та підстави виникнення господарських зобов'язань

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Кодексом.

Ознаки господарського зобов'язання:

а) особливий суб'єктний склад учасників господарського зобов'язання.

б) особлива сфера суспільних відносин, в якій виникають господарські зобов'язання - сфера господарювання;

в) особливі підстави виникнення господарських зобов'язань.

г) особливий характер дій, що їх зобов'язаний вчинити (або утриматися від певних дій) один суб'єкт на користь іншого.

Господарські зобов'язання поділяються на два види: майново-господарські зобов'язання; організаційно-господарські зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

а) суб'єкти господарювання, зазначені у ст. 55 ГК;

б) негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи;

в) органи державної влади і органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Організаційно-господарські зобов'язання - це господарські зобов'язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб'єктом господарювання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 176 ГК).

Організаційно-господарські зобов'язання суб'єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору .

Господарські зобов'язання можуть виникати:

а) безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

б) з акту управління господарською діяльністю;

в) з господарського договору та інших угод, передбачених законом,.

г) внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

д) у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності;