Міністерство охорони здоров'я україни

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М.І. ПИРОГОВА

“Затверджено”

на методичній нараді

кафедри клінічної фармації

і клінічної фармакології

Завідувач кафедри

______проф. Яковлева О.О.

«___»___________20___р.

Методичні рекомендації

для самостійної роботи студентів при підготовці

до практичного (семінарського) заняття

Навчальна дисципліна	Клінічна фармакологія
Змістовий модуль №	Антибактеріальні лікарські засоби.
Тема №	Клінічна фармакологія антибактеріальних лікарських засобів, що впливають на внутрішньоклітинну інфекцію
Курс	4-й
Факультет	Стоматологічний

Вінниця – 20_____

1. Актуальність теми

Антибактеріальні препарати складають в різних країнах від 6 до 21% ринку лікарських засобів. Лікувальні заклади витрачають на закупівлю медикаментів 15 – 20% бюджету стаціонарів, антибактеріальні засоби в цій структурі складають близько 60%. Разом з тим, проведення раціональної антибактеріальної терапії є однією з найскладніших проблем.

Фторхінолони

Фторхінолони є похідними налідиксової кислоти у якої в положенні 6 циклу гетероциклічної системи хінолона чи аналога наявний атом фтора.

Зміна в хімічній структурі зумовлює фармакокінетичні та фармакодинамічні відмінності у порівнянні з хінолонами. Найбільш значущими клінічними перевагами фторхінолонів є:

• широкий спектр дії;

• завжди бактерицидний ефект по відношенню до грам позитивних збудників які знаходяться в стадії поділу та грамнегатичних збудників які знаходяться як в стадії спокою так і розмноження;

• активність в широкому діапазоні рН;

• незначний негативний вплив на імунологічні показники організму та мікрофлору кишечника після тривалого застосування;

• здатність проникати в фагоцити, макрофаги, нейтрофіли та в порожнину абсцесів та справляти там антибактеріальну дію.

Механізм дії фторхінологів пов’язаний з інгибуванням А-субодиниць бактеріальної ДНК-гірази (топоізомерази ІІ) та, деякі фторихінолони інгибують і топоізомеразу IV (левофлоксацин) і, таким чином, пригнічуються життєво важливі функції бактерій, що призводить до загибелі мікроорганізмів.

Виділяють наступні стадії антибактеріального ефекту фторхінолонів (Падейская О.Н., Яковлєв В.П., 1995):

1. Проникнення в клітину через зовнішню мембрану:

а) гідрофільні сполуки через поринові канали (білок Omp F);

б) ліпофільні сполуки через ліпосахаридний прошарок.

2. Інгибування функції ферменту ДНК-гірази (топоізомерази ІІ мікроорганізмів):

а) формування комплексу фторхінолона з комплексом “ДНК + субодиниця А ДНК-гірази”;

б) порушення процесу суперспиралізації ДНК та процесів ДНК процесу зшивки розривів ДНК.

3. Порушення біосинтезу ДНК, індукція білків SOS – відповіді: порушення поділу клітини.

4. Незворотне порушення поділу клітини, глибокі структурні зміни в цитоплазмі та нуклеотиді, загибель клітини – бактерицидний ефект.

Існує декілька класифікацій фторхінолонів, згідно до однієї з них (автори Падейская О.М., Яковлєв В.П., 1995) виділяють монофторхінолони (норфлоксацин, пефлоксацин, офлоксацин, левофлоксацин, ципрофлоксацин, моксифлоксацин), діфторхінолони (ломефлоксацин, спарфлоксацин), трифторхінолони (флероксацин).

Фторхінолони належать до препаратів широкого спектру дії. Високочутливими до них є переважна більшість штамів Neisseria spp., Haemophillus spp., B. Catarrhalis, E. Coli, Shigella та Salmonella spp., Acinetobacter spp. До чутливих належать Klebsiella spp., Proteus spp., Providencia spp., Bordetella spp., Enterobacter spp., Legionella spp., Yersinia spp., Serratia spp., Campylobacter spp., Staphylocoсcus spp. Серед штамів Pseudomonas, в тому числі P. aeruginosa, а також S. aureus, Streptococcus spp (в тому числі S. pneumoniaе), Legionella, Listeria, Providencia, Serratia є як чутливі, так і помірно чутливі штами. Як правило, помірно – чутливими є: Brucella spp., Corynebacterium spp., Yardnerella, Chlamydia spp., Mycobacterium tuberculosis, анаеробні стрептококи. Фторхінолони неактивні по відношенню до трепонем, грибів та вірусів. Крім врахування чутливості збудника до препарату при призначенні фторхінолонів необхідно враховувати їх різну спроможність до накопичення в органах і тканинах (таблиця 1).

Таблиця 1.