7.2. Розташування вентиляційних трубопроводів

Ефективність систем загальної вентиляції залежить від конструкції повітророзподільників і їх розміщення, а також від розташування витікачів внутрішнього повітря. Для вентилювання окремих приміщень при коридорному плануванні у будинку заввишки не більше п’яти поверхів передбачають окремі вертикальні канали [10] з погратованими отворами на рівні кожного поверху. Як правило, розподілення притікального повітря передбачається в зону з найменшим виділенням забрудників, а витікання внутрішнього повітря - із зони найбільшого накопичення забрудників. Витікачі повітря слід розташувати так, щоб їх зона всмоктування не знаходилась у зоні поширення струменів притікального повітря і щоб при цьому не утворювалась зона пасивної циркуляції внутрішнього повітря. У приміщеннях громадських будинків повітророзподільники і витікачі повітря переважно розміщують на відстані 0,5 м від стелі у площині однієї стіни за можливо найбільшої відстані між ними. Приймають також повітророзподілення з поперечних стін і перегородок. Можливе також притікання повітря від магістрального горизонтального трубопроводу, розміщеного при стелі коридору, з відгалуженням до окремих приміщень.

Вертикальні трубопроводи вентсистем поєднують збірними (розподільними) трубопроводами, приєднаними до повітроготувальників або устаткування систем витікальної вентиляції. Вентиляційні камери для устаткування передбачають на горищі (технічному поверсі), або покрівлі (даху) будинку; устаткування систем притікальної вентиляції, як правило, у підвальному приміщенні або камері на горищі, покрівлі (даху) будинку.

У громадських будинках слід передбачити неметалеві вентиляційні трубопроводи або повітропроводи. За наявності у приміщенні внутрішніх мурованих стін в них доцільно передбачати вертикальні канали систем витікальної і притікальної вентиляції. Розміри каналів у мурованих цегляних стінах приймають кратними половині цегли (120x250 мм). З урахуванням швів у мурованні розміри каналів можуть бути 140x140 мм; 140x270 мм за товщини стіни 380 мм [17, табл. 12.7]; 140x140 мм; 140x270 мм і 270x270 мм за товщини стіни 510 мм.

Мінімальна відстань між каналами цегляних мурованих стін може бути 120 мм, а від каналу до прорізу дверей чи кутового злучення стін - 380 мм.

Пристінні вертикальні і підвісні горизонтальні канали можуть бути з бетонних і залізобетонних замкнутих блоків, шлакогіпсових, шлакобетонних, керамзитобетонних, піноглинястих і піноскляних плит (гл.22 [9]). (Повітропроводи з шлакогіпсових і піноглинястих плит передбачають тільки в сухих приміщеннях). У виливаних з бетону стінах вентиляційні трубопроводи виконують з тонкостінних металевих труб круглого поперечного перерізу діаметром не менше 100 мм.

Канали зі збірних плит (бетонних, шлакобетонних) необхідно передбачувати із самостійними стінками для попередження можливості перетікання повітря з одного каналу в інший через нещільності стінок [9]. Розміри повітропроводів і каналів з різних матеріялів приймають за [9, табл. 22.1 - 22.10].

Повітропроводи у межах вентиляційних камер, для зручності монтажу і закріплення до будконструкцій, зазвичай передбачають прямокутного перерізу і виготовляють з тонколистової сталі. Для зменшення металомісткості і втрат тиску повітропроводи, що прокладаються на горищі (у просторі підвісної стелі) до повітророзподільних плафонів, передбачають круглого перерізу [9, гл.22]. Фасонні елементи для сталевих повітропроводів необхідно приймати за нормалями [21; 23].

Кімнатні отвори повітропроводів систем витікальної і притікальної вентиляції зазвичай закривають поворотно-регульованими пластинчастими гратками, нерегульованими щілинними гратками, або регульованими тарілчастими клапанами [8; 9; 10; 15].

Розподілення притікального повітря в приміщеннях з теплонадлишками (класні кімнати, аудиторії тощо) передбачають через регулювальні гратки (табл. 17.6 [9]), або через повітророзподільники різних типів (табл. 17.6 [9]). Різні схеми перетікання повітря через зали глядачів наведено у (дод.2, табл.17.13 [9]).