3. Наголос в українській мові. Типи наголосів.

Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними. Різновиди наголосу:

1. Словесний (виділення одного зі складів слова): пізнання, одинадцять, документ, донька, дочка, псевдонім, всередині, літопис.

2. Логічний (виділення важливого за змістом слова або словосполучення в реченні): Улітку (а не взимку) ми відпочивали в горах. Улітку ми відпочивали (а не працювали) в горах. Улітку ми відпочивали в горах (а не на морі). Улітку ми (а не хтось інший) відпочивали в горах. Як бачимо, змінюючи логічний наголос, ми надаємо висловленню різних смислових відтінків.

3. Фразовий (виділення кінцевого слова фрази, що підкреслює завершеність висловлення)

Однією з основних ознак голосних фонем є наголос, шо виявляється тільки в слові.

Наголос в українській мові виконує подвійну функцію. По-перше, він об'єднує звукові комплекси в окремі слова. Наприклад, звуковий комплекс вищезазначений з одним наго­лосом сприймається як одне слово, а комплекс вище зазначе­ний, що має два наголоси, позначає два слова. Так само: давноочікуваний, нижчезгаданий, передбачити і давно очікуваний, нижче згаданий, перед бачити. По-друге, наголос виступає як засіб розрізнення слів та словоформ. Наприклад, подані пара­ми слова вигода (користь) і вигода (зручність), захват (захоп­лення) і захвйт (пристрій, ширина робочого ходу), лікарський (від лікар) і лікарський (відліки), похідний (від похід) і похідний (який походить від чогось) — різні, на шо й вказує наголос. У різних відмінках стоять слова руки і руки, вікна і вікна, різний вид мають дієслова насипати і насипати.

Наголос в українській мові вільний і рухомий, тобто може падати на будь-який склад і під час змінювання слова пересу­ватися: голова — голови — голови — голів, казати — кажеш — кажу.

Система наголошування в українській мові досить склад­на. Тому у випадках сумніву щодо наголосу слід звертатися до словників.

Наголос є обов'язковою ознакою кожного слова. Це виділенняскладу в слові різними засобами: інтенсивністю, тривалістю, рухом тону.

Наголос є властивістю складу, яка характеризує не тільки окремі голосні,а і цілі склади, тобто голосні в сукупності з приголосними, які до нихналежать. На думку Н. Таценко, наголос можна визначити як якісну характеристику, коли якість голосного є засобом вираження наголошення, і як кількісну характеристику, тобто відносно збільшена тривалість наголошеного голосного [3].

Наголос має фонологічне значення. Він виконує в мові різноманітні функції. Словниковий наголос є засобом формування слів. Він надає звуковій формі закінченості і сприяє розпізнаваності слів у потоці мови. Дана функція має назву конститутивної, словотвірної або словоформуючої. Для всіх видів і типів наголосу спільною є кульмінативна функція, тобто забезпечення цілісності та окремості слова. Вільний і обмежений наголоси виконує сигніфікативну функцію, яка полягає в розрізнянні, не тільки граматичних форм, але і лексем та лексико-семантичних варіантів слів. Фіксований наголос виконує розмежувальну функцію, тобто зазначає межі слів. До того ж, наголос виконує експресивну функцію, оскільки він є елементом інтонаційної фрази .

В англійській мові головним компонентом наголосу традиційно вважається інтенсивність. Але це положення було спростовано І. Лехисте, який запропонував „низку висота тону – тривалість – інтенсивність для акустичних параметрів у їх співвідношенні до наголосу” .

У роботах російських фонетистів пріоритет у формуванні словникового наголосу в англійській мові віддається силовому

компоненту – інтенсивності [1; 4; 5]. У своїх роботах Є. Бура визнає, що наголос в англійській мові – це складний комплекс взаємодіючих один з одним компонентів – динамічного, висотного та тимчасового [1].

Існує декілька класифікацій словникового наголосу. Тип наголосу залежить від критерія, який покладено в основу певної класифікації.

Крім фонетичних типів наголосу, виділяють структурні типи, наприклад: за характером розміщення наголосу в структурі слова. Ця класифікація розглядає два аспекти – фонологічну та морфологічну структуру слова. Стосовно складової структури слова багато фонетистів виділяють вільний наголос, який падає на будь-який склад, і фіксований або зв’язаний наголос, тобто наголошений склад у всіх словах мови займає незмінне місце у відношенні до інших складів.

Вільний динамічний наголос викликає кількісні та якісні зміни у складі слова, тобто редукцію, яка відбувається у ненаголошених складах. Але це спостерігається не завжди, і наголос, який викликає редукцію, С.Бернштейн називає сильноцентралізуючим, на протилежність слабоцентралізуючому, тобто тому, який не викликає змін вокалізму слова [1].