1.Фонетика як мовознавчий розділ

Фонетика (від гр. звуковий) – розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови: творення звуків, їхні акустичні властивості та функції, установлює закономірності звукових змін, що відбуваються в мовленнєвому потоці. Фонетика також вивчає поділ слова на склади, наголос та інтонацію.

У природі існує безліч звуків різноманітного походження. До мовних звуків належать ті, які утворюються органами мовлення людини і використовуються нею у процесі спілкування для матеріального представлення своїх думок. Кожен зміст як ідеальна сутність нашого мислення може бути зрозумілий тільки завдяки формі (мовній матерії), яка предає цей зміст. Звукова мовна форма вираження складається з ряду членороздільних звуків, пов’язаних між собою за чітко визначеною послідовністю і об’єднаних словесним наголосом.

Людське мовлення – це лінійний звуковий потік, у якому кожен мовець може вичленувати лінійні фонетичні одиниці (сегментні): фонетичну фразу, фонетичне слово, склад і звук.

Фонетична фраза та фонетичне слово належать до складних фонетичних одиниць, оскільки вони організовані в цілісну одиницю з нижчих за ієрархією фонетичних сегментів за допомогою нелінійних фонетичних одиниць (надсегментних, суперсегментних) – наголосу та інтонації.

Основною фонетичною одиницею є звук. Фонетика вивчає звуки в трьох аспектах:

1) звуки як результат рухів мовних органів вивчаються в артикуляційному аспекті;

2) звуки як явище фізичне (коливання хвиль), з погляду їх звучання, вивчаються акустичним аспектом;

3) звуки за їх функціями у мові (для чого вони служать) вивчає власне мовний (лінгвістичний) аспект.

Об'єктом вивчення фонетики є:

1. фонетичні одиниці;

2. фонетичні засоби;

3. фонетичні процеси;

4. закони сполучуваності фонетичних одиниць;

5. членування мовного потоку.

Звуки мовлення характеризуються:

1. Явище акустичне (фізичне) — виникають у результаті коливання повітря і розрізняються за: тембром, силою. висотою, довготою.

2. Явище артикуляційне (анатомо-фізіологічне) — оскільки творяться мовними органами людини за участю центральної нервової системи (ЦНС).

3. Явище функціональне (лінгвістичне) -на основі аналізу мовленнєвого потоку можна переконатися: людина вимовляє величезну кількість звуків, однак людина усвідомлює ті, які служать для побудови й розрізнення слів.

Для об'єднаня найменших фонетичних одиниць у більші, служать фонетичні засоби:

1. наголос

2. інтонація

2. Звукові зміни у мовленнєвому потоці: чергування голосних і приголосних звуків; чергування під час словотворення, спрощення в групах приголосних.

Чергування можуть бути живими, тобто такими, які зумовлюються дією фонетичних процесів, властивих су­часній мові (наприклад чергування за глухістю – зціди­ти [с'ц'ідити]; за дзвінкістю – як же [jаґже]; за м’які­стю – дні [д'н'і]). Такі чергування відбуваються у мов­ленні, і тільки деякі з них зафіксовані у правописі, зокре­ма перехід префікса з- у с- перед к, п, т, ф, х: скинути, спитати, стягти, сформувати, схопити тощо.

Чергування, які не можна пояснити фонетичними зако­номірностями, що виявляються в сучасній мові, називають­ся історичними. Причини, які викликали появу цих чер­гувань, давно зникли, а самі чергування відбуваються за традицією і закріплені у правописі. До них належать: