102 2.4. Рівні системи саморегуляції соціального процесу

та їх історичні форми

інституту вождів, шаманів тощо. Вожді як “лідери” соціальних спільнот спиралися у

своїй владі або на генеалогічну спорідненість (спадкові вожді), або на звичаї (виборні

правителі племен). В їх завдання входили раціональний поділ ресурсів

життєзабезпечення (вода, пасовища, місця для ловлі риби тощо), координація

перекочувань, охорона стійбищ, вирішення внутрішніх конфліктів між клановими

групами чи окремими індивідами. Вони також могли виконувати функцію зв’язку між

людьми та силами природи, що обоготворялися. І вождям, і жерцям приписувалися

надприродні здібності (харизма), які, як вважалося, дозволяли їм виводити спільноти з

кризових ситуацій.

Отже, на архетипному рівні система саморегуляції має такий вигляд: в її основі

лежать процеси формування людських спільнот та їх подальша трансформація у роди,

племена. Нормами регуляції цього рівня є архаїчні “першонорми” – табу, таліон, а

також поступове формування релігійних, моральних норм та норм моральності.

Система саморегуляції має димерну основу: соціальні спільноти виступають у

вигляді регульованої системи, а інститут старійшин, вождів, шаманів виступає

регулюючою системою відносин в даному суспільстві.

Історично можна виділити кілька форм саморегуляції архетипного рівня. Їх

утворення залежить від наявності або відсутності цілепокладання та спонтанності або

свідомого створення форми. Тому історичні форми системи саморегуляції можуть

з'являтися в різних сферах життя суспільства.

Історичним формам архетипного рівня притаманний синкретизм, що виявилося у

поєднанні окремими формами економічного, соціального, політичного та духовного

напрямків розвитку суспільства. Для цього рівня можна виділити сім'ю (парну або

первісноегалітарну, патріархальну та моногамну), рід (материнський та батьківський

(патріархальний), фратрію, плем'я, об'єднання (союз) племен, які у своїй більшості

характеризувалися регулюванням соціальних відносин на основі кровно-споріднених

зв’язків, та общину (праобщину, ранньородову, пізньородову, сусідсько-

територіальну), що характеризує, в першу чергу, економічні відносини в суспільстві.

Особливістю виникнення цих історичних форм є те, що всі вони не є окремими

утвореннями, а постійно переплітаються між собою і проявляються одна в одній, що

спричиняє труднощі при окремій їх характеристиці.

Першою історичною формою, що починає складатися на архетипному рівні, є

сім'я. Різні її форми, які утворюються на основі проміскуїтету, тобто невпорядкованих

статевих стосунків, на цьому рівні переплітаються з іншими історичними формами.

Особливістю ж появи саме цієї форми є те, що різні види сімейно-шлюбних відносин,

що з'явилися на архетипному рівні, були власне окремими історичними формами, які

поступово еволюціонували і вже на перехідному етапі до нормативного рівня набули

найбільш поширеної і на сьогодні моногамної форми сім'ї, яка вже не виступає

окремою історичною формою, а є однією зі складових інших форм. Поряд з нею ще й

сьогодні як “залишки” цієї історичної форми у деяких народів світу існує полігамія,

тобто багатоженство.

103Розділ 2. Теоретичні основи саморегуляції соціального процесу

На основі різних форм сім'ї поступово складається така історична форма, як рід,

що представляє собою колектив кревних родичів, який веде своє походження від

одного першопредка (на початкових стадіях від тотему), має спільну територію.

Господарство роду базується на принципі зрівняльного розподілу продуктів, тобто

основною є економічна функція роду, його органами самоуправління є народні збори

та рада старійшин. Обов'язкова риса роду – екзогамія, тобто заборона шлюбу

всередині своєї групи і орієнтування на шлюб з представниками іншої або інших груп.

На основі унілінійної (тільки по материнській або тільки по батьківській лінії)

регламентації спорідненості виділяються материнські та батьківські роди. З

трансформацією архетипного рівня рід як історична форма поступово втрачає свої

економічні функції і залишається лише як інститут регулювання шлюбних відносин.

На сучасному етапі розвитку суспільства рід також перестав існувати як окрема

історична форма й залишається інститутом регулювання сімейно-шлюбних відносин.

Фратрія як історична форма саморегуляції соціального процесу складалася як

група кількох родів одного племені, що виникала за чисельного зростання

“материнського” роду, яке призводило до неможливості ведення господарства і поділу

на “дочірні” роди. Роди, що складали одну фратрію, усвідомлювали спільну

спорідненість, єдність первісних культів, але були вже самостійними суспільно-

політичними та економічними одиницями. Найпоширенішим було групування родів у

дві фратрії, а у деяких випадках фратрії могли виникати і шляхом об'єднання

неспоріднених родів у зв'язку з різким зменшенням їх чисельності з метою збереження

політичної та економічної стабільності.

Об'єднанням кількох родів або фратрій є плем'я – найпоширеніша історична

форма системи саморегуляції архетипного рівня, яка стала основою утворення

історичної форми нормативного рівня – держави. Плем'я характеризується

ендогамією, тобто шлюбом всередині певної спільноти, наявністю території,

племінною мовою, самосвідомістю та самоназвою, становленням загальноплемінних

звичаїв та обрядів. Виникає одночасно з родом або дещо пізніше нього. Причиною

виникнення такої форми саморегуляції була необхідність пошуку постійного

шлюбного партнера, а пізніше свою роль відіграли економічні та політичні фактори.

Для суспільств мисливців та збирачів характерна обмежена економічна спільність, що

зі становленням відтворюючого типу господарства перетворюється на єдину племінну

економіку. В цей час відбувається формування й апарату управління в його

ієрархічній структурі: народні збори, в яких брали участь всі члени даного об'єднання,

рада старійшин, до якої входили ватажки родів, що складали плем'я, верховний вождь

або вожді, що здійснювали вищу адміністративну, військову й культову владу.

Становлення й розвиток племен стали основою для формування етносів.

З розвитком суспільства на архетипному рівні з'являється і така форма, як

об'єднання (союз) племен, що є етносоціальною організацією й організацією влади. Ця

форма виникає у зв'язку з розвитком грабіжницьких та завойовницьких війн і

потребою в обороні, що приводили до об'єднання племен в більш великі утворення.