2.4. Рівні системи саморегуляції соціального процесу

та їх історичні форми

Мета даного підрозділу полягає в узагальненні теоретичного матеріалу шляхом

онтологічного аналізу організаційних рівнів існування смислів та форм їх

функціонування у ході культурно-історичного процесу. При цьому під історичною

формою ми розуміємо специфічний спосіб взаємодії регулюючої та регульованої

систем у процесі розвитку суспільства.

Аналіз історичних форм передбачає системний підхід до явища самореалізації

соціального процесу, у ході якого повинні бути зафіксовані та типологізовані

морфологічні та функціональні властивості.

При цьому є ще одна специфіка аналізу даного явища. Його сутність полягає у

тому, що треба досягти сумісництва того, що вносить у історичний портрет

саморегуляції соціального прогресу підстава, тобто смислогенез, а з іншого боку –

розібратися у різноманітті рис та відтінків форм, які з’являються під впливом

середовища, в якому він протікає.

Це видно з історії розвитку суспільства, коли у процесах антропосоціогенезу,

етно- та расогенезу було закладено основну його функцію – збереження життя

людства, що стало наповненням категорії змісту соціального життя. Вираження ця

основа знайшла у найрізноманітніших формах історичного розвитку соціального

процесу: від первісних спільнот людей, де у синкретичній формі зародилися різні

сфери життя суспільства, поступово сформувалася суспільна свідомість, через

створення держави та зміни її форм як основного виразника інтересів різних верст

населення до поступового об’єднання людей у наддержавні утворення, що на якісно

новому рівні підтримують збереження життя людства. Цей поступальний рух

відбувався як на рівні окремої людини, соціальних спільнот, окремих держав, так і

усього суспільства в цілому.

Морфологічний аналіз чітко доводить, що смислогенез охоплює мікро-, макро- та

мегарівні руху універсуму, тому починати тут треба з висвітлення організаційних

рівнів у системі саморегуляції соціального процесу. Визрівання системи саморегуляції

соціального процесу у історичному розвитку поступово “піднімається” від мікрорівня

до макрорівня, а далі невпинно рухається у бік мегарівня.

Система саморегуляції у суспільстві діє, в першу чергу, на основі інформаційних

впливів. Суспільство як об’єкт, в якому діє саморегуляція, переходить від розвитку

шляхом природному добору до розвитку шляхом соціальних перетворень. З появою

спільнот людиноподібних мавп починають формуватися сфери суспільства, соціальні

інститути і зароджується протиріччя між духовною та матеріальною сторонами буття.

Вимальовуються два напрямки розвитку – матеріальний та духовний, які

розвиваються за своїми критеріями і мають свої особливості.

Критерієм матеріального розвитку суспільства можна вважати суспільний поділ

праці. Відразу треба зазначити, що перший поділ праці відбувся ще на рівні

біологічної форми розвитку – це статево-віковий поділ. У еволюції суспільства можна

98 2.4. Рівні системи саморегуляції соціального процесу

та їх історичні форми

виділити чотири етапи розвитку матеріального напрямку за вказаним критерієм.

Перший етап пов’язаний з “неолітичною революцією”, тобто з переходом від

привласнюючого до відтворюючого господарства, з появою землеробства та

скотарства. Другий етап починається з виділенням ремесла із сільського господарства.

Виділення ремесла і його поширення призводить до створення умов, що сприяють

розвитку виробничих відносин. Третій – це поява мануфактурного виробництва, що

веде до створення широкої основи для швидкого розвитку матеріального

виробництва. Четвертий починається з появою електронно-обчислювальних машин і

останніми десятиліттями набирає дуже швидких темпів розвитку, що видно на

прикладі швидких змін у створенні комп’ютерних технологій, їх розповсюдженні.

Критерієм духовного напрямку можна вважати спосіб збереження інформації і на

основі цього виділяється теж чотири етапи в розвитку суспільства. Перший можна

пов’язати з появою мови, як одного з основних чинників остаточного переходу від

біологічної до соціальної еволюції, коли в усній формі передавалася інформація від

покоління до покоління. Про другий етап можна говорити вже після появи писемності,

що давало можливість охоплювати, зберігати більше інформації. Третій етап

розпочинається з появою друкарства, коли книги стають доступними для широких

прошарків населення. Четвертий – це створення глобальних комп’ютерних мереж, за

допомогою яких стало можливим спілкування на якісно новому рівні.

Система саморегуляції “надбудовується” над суспільством, тому із змінами в

суспільстві відбуваються і зміни в системі саморегуляції. Її елементи реагують на

зміни, які тільки зароджуються в суспільстві, і відразу ж відбувається його

перебудова. Оскільки у суспільстві виділено чотири якісно відмінні етапи розвитку як

у матеріальній, так і в духовній сфері, то і система саморегуляції змінювала також

свою структурність. Механізм переходу суспільства від однієї до іншої форми

розвитку було описано вище. Зараз же зазначимо, що зміни вертикальності структури

суспільства проявилися у виділенні трьох великих рівнів розвитку, що

характеризують процеси смислогенезу, а точніше створення форм закріплення та

передачі смислу. Перший рівень формується із зародженням людства і триває до

появи перших держав, що фактично є періодом первіснообщинного ладу в історії

людства, коли в основі смислогенезу лежав здоровий глузд. Його прояви знаходимо в

звичаях, традиціях, ритуалах, архетипах тощо, які стали виявами формування у

первісних людей соціальних норм, в першу чергу, архаїчних “першонорм”

(мононорм) – заборони інцесту, табу, таліону до зародження релігійних, моральних,

ідеологічних норм та норм моральності. Таким чином, у першому періоді розвитку

людства закріплення та передача смислу відбуваються в усній формі за допомогою

усної мови. Це архетипний рівень системи саморегуляції.

Поступово з переходом до періоду створення та розвитку держав здоровий глузд

закріплюється в нормативних актах, якими, перш за все, стали юридичні закони, що є

нормами права. Поряд з ними у державі остаточно сформувалися та виділилися

окремо релігійні, моральні норми та норми моральності. Ідеологічні норми

нерозривно пов’язані з нормами права і державним управлінням. Отже, з появою

99Розділ 2. Теоретичні основи саморегуляції соціального процесу

держав відбувається перехід до письмового закріплення та передачі смислу у

поєднанні з їх усною формалізацією (мовою). Це нормативний рівень системи

саморегуляції.

З початком ХХ ст. історичний розвиток суспільства знову привів до поодиноких,

а поступово на середину століття і до глобальних змін у смислогенезі. Форми

закріплення та передача смислу тут переходять на якісно новий рівень: смисл стає не

частиною мови, а частиною так званих “концептуальних систем носіїв мови”

(Р.І.Павільоніс), притаманних окремим суб’єктам пізнання, і є системами інформації,

що включають знання і думки про дійсність і можливий стан світу [Див.: 123]. Це

семантичний рівень системи саморегуляції.

Таким чином, підстава визріває у процесі руху рівнями існування універсуму, що

ми тільки-но спостерігали у ході проведеного аналізу.

До того ж треба зазначити, що становлення структурних рівнів системи

саморегуляції соціального процесу збігається з рухом світової спільноти щаблями

цивілізаційного оформлення свого існування. Іншими словами, рівні у структурі

системи саморегуляції формуються у відповідності до типу цивілізаційного розвитку.

Одночасно можна зробити висновок, що з настанням інформаційної цивілізації

система саморегуляції вступає у свою нову фазу.

Узагальнюючи аналіз становлення системи саморегуляції соціального процесу,

відтворимо, перш за все, нормативне забезпечення даного явища. Його досить вдало

подає В.А.Бачинін [11, 90-91]. На основі класифікації соціальних норм він створив

нормативну “піраміду”, в основі якої лежать архаїчні “першонорми”, відомі в

історичній науці як “мононорми”. Далі по висхідній йдуть релігійні норми, за ними

норми моральності (оскільки в російській мові існують поняття “нравственности” і

“морали”, які українською мовою перекладаються однаково “мораль”, то доцільніше

буде перекласти “нравственность” як “моральність”). Отже, третім видом норм є

норми моральності, а наступні після них моральні норми. Над ними надбудовуються

ідеологічні. Вершиною піраміди є норми права. Виділені В.А.Бачиніним соціальні

норми, на наш погляд, у суспільстві нерозривно пов’язані з розвитком історичних

форм, оскільки виражають їх сутнісні характеристики і, в свою чергу, мають

закономірні тенденції розвитку на трьох рівнях системи саморегуляції. Тому

розглянемо докладніше ці рівні і притаманні їм історичні форми.

Перший рівень почав формуватися з появою людиноподібних мавп і остаточно

сформувався в первіснообщинному ладі. Це архетипний, тобто давній рівень, який

можна визначити як перший рівень системи саморегуляції, що має два підрівні:

перший – підрівень привласнюючого господарства та другий – підрівень

відтворюючого господарства.

Об’єктом цього рівня, який зазнавав ще суттєві впливи речовинно-енергетичних

механізмів саморегуляції, а також інформаційних впливів, були соціальні утворення

предків Homo sapiens, які почали формувати суспільство як таке.

Архетипний рівень системи саморегуляції формується на основі кількох

процесів. Перш за все, це процес антропосоціогенезу, тобто процес еволюції людини,