Питання для самоконтролю

1. Обчислення обсягів виробництва та продуктивності.

2. Методи вимірювання продуктивності та їх використання на макро- та мікрорівнях.

3. Індекс цін та його використання.

4. Методи вимірювання продуктивності на макрорівні.

5. Методи вимірювання продуктивності на мікрорівні.

Бібліографічний список

[10, 13, 14; 23; 24; 26]

Тема 7. Зарубіжний досвід вимірювання продуктивності

Мета: закріпити знання студентів щодо структурного підходу доктора Куросави до вимірювання продуктивності на рівні підприємств і виробничих підрозділів. Осмислити особливості вимірювання продуктивності подвійним дифлятором. Вивчити підходи Лоулора та Гоулда до вимірювання продуктивності. Розглянути міжфірмове порівняння показників продуктивності.

План вивчення теми

1. Особливості вимірювання продуктивності в різних секторах економіки.

2. Структурний підхід доктора Куросави до вимірювання продуктивності.

3. Підхід Лоулора та Гоулда до вимірювання продуктивності.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Студентам слід усвідомити, що, наприклад, в обробній промисловості зарубіжних країн, як правило, вимірюють сукупну та часткову продуктивність. Сукупна продуктивність залежно від поставлених цілей вимірюється на основі валового обсягу виробництва (товарна продукція) або на основі доданої вартості, які зіставляються із валовими витратами.

Часткова продуктивність вимірюється відношенням валового обсягу виробництва чи обсягу доданої вартості до чисельності працівників (робітників) або до відпрацьованих ними людино-годин.

На підприємствах і фірмах зарубіжних країн вимірюють продуктивність праці допоміжних робітників.

Практика свідчить, що доход, отриманий у сфері послуг за певний період часу, є найоптимальнішим вимірником виходу продукції. У вартісному виразі цей доход визначається обсягом оплачених послуг. При цьому, природно, визначається і величина виробничих витрат.

Вартісний метод обчислення виходу продукції здійснюється на основі розрахунку поопераційних витрат.

Рівень продуктивності кожного виду діяльності може бути визначено відсотковим відношенням часу, витраченого на корисну та зайву працю.

Різні підходи до визначення продуктивності в різних секторах економіки можна резюмувати таким чином:

- у капіталоінтенсивних галузях і підприємствах підвищення продуктивності часто веде до зниження потреби в робочому часі і може бути генероване додатковим припливом основного капіталу, а не праці. І в цих випадках може бути достатнім вимірювання продуктивності лише на основі показників використання капіталу (продуктивність капіталу).

- у трудоінтенсивних галузях підвищення продуктивності не впливає на рівень потреб в основному капіталі. Тому в таких ситуаціях досить визначати тільки продуктивність живої праці. Виробіток на одну людину або за одну робочу годину є оптимальним показником вимірювання продуктивності для більшості галузей економіки, за винятком небагатьох капіталоінтенсивних галузей, тому що вартість трудових витрат, як правило, перевищує вартість капітальних витрат.

Слід звернути увагу також на методи вимірювання продуктивності в зарубіжних країнах. Відповідно до концепції доктора Куросави (Японія) показники продуктивності повинні бути призначені для достовірного аналізу минулої діяльності підприємства і формування майбутньої виробничої програми.

Доктор Куросава пропонує вимірювати продуктивність на підприємствах і в їх виробничих підрозділах на основі структурного підходу.

Суть цього підходу до вимірювання продуктивності у виробничих підрозділах полягає в тому, що здійснюється структуризація фонду робочого часу на нормативні робочі години, ефективні робочі години, непродуктивні робочі години, невикористанні робочі години. На основі такої структуризації фонду робочого часу і визначаються різноманітні коефіцієнти, що характеризують віддачу робітників.

На рівні підприємств доктор Куросава здійснює структуризацію обсягів виробленої продукції за такими складовими: вартість матеріалів, амортизація, заробітна плата, чистий прибуток, вартість кредитів, рента і податки. Така структуризація обсягів продукції дозволяє визначити загальну додану вартість і чисту додану вартість на основі яких і визначається рівень продуктивності. Лоулор (Англія) при вимірюванні продуктивності виходить із того, що тільки на основі її зростання можуть бути досягнуті поставлені цілі фірми. Ступінь досягнення цих цілей він пропонує визначати за допомогою певних показників. Одним із таких показників є показник ефективності який дозволяє порівняти досягнуті результати з потенційними, якщо ресурсами розпоряджались би більш раціонально.

Підхід Гоулда до вимірювання продуктивності полягає в тому, що він базується на визначенні швидкості обороту капітальних вкладень. При цьому він співставляє прибуток з такими основними елементами: цінами виробів, витратами на одиницю продукції, використання споруджень тощо. На малих і середніх підприємствах зарубіжних країн використовується метод “швидкої оцінки продуктивності”. Швидка оцінка продуктивності включає в себе як точну діагностику, так і управління програмою підвищення продуктивності, що охоплює всю організацію. Для того, що достовірно знати місце своєї фірми серед конкурентів здійснюється порівняння показників продуктивності, або між фірмове порівняння (МФП).

МФП - це добровільний обмін інформацією стосовно показників продуктивності між фірмами, які зайняті в одній сфері діяльності. Порівняння діяльності фірми здійснюється за такими показниками: продуктивність загальних доходів, продуктивність прибутку, обсяг продаж на одного працівника, загальні доходи на одного працівника тощо.