Тема 5. Вчення про державу і право Західноєвропейського просвітництва хvііІст. Та періоду боротьби за незалежність сша

Суспільно-політична характеристика суспільства цього періоду. Державно-правові погляди Х.Вольфа. Чезаре Бекарія – родоначальник класичної школи права. Києво-Могилянська академія. Політично-правові погляди: Вольтер, Монтеск’є, Гельвецій, Гольбах, Ж.Ж. Руссо, Джеферсон, Адамс, Еммануїл Кант, Фіхте, Гегель, Фейєрбах.

Політичні і правові вчення у США періоду боротьби за незалежність. Прибічники незалежності демократії, самостійності, народного суверенітету: Бенджамін Франклін, Томас Пейн, Томас Джефферсон. Прибічники централізму і феодалізму: Джон Адамс, Гамільтон Олександр, Медісон Джеймс.

Змістовий модуль ІІ. Вчення про державу і право в Західній Європі кінця ХVІІІ-початку ХІХ століття, зародження політичних вчень та політико-правова ідеологія в Росії, становлення та розвиток вчень про державу і право в Україні, державно-правові вчення соціалістичного та комуністичного спрямування, основні державно-правові вчення Західної Європи другої пол. ХІХ-ХХ ст.

Тема 6. Вчення про державу і право в Західній Європі кінця хvііі-початку хіх століття.

Вчення про державу і право в Західній Європі кінця 18-поч.19століття. Загальна характеристика суспільно-політичних обставин. Лібералізм. Позитивізм Огюста Конта. «Утопічний соціалізм»: Дюрк Гейн, Сен-Сімон, Спенсер, Оуен, Ніцше. Політико-правові доктрини лібералізму. Особливості лібералізму в Англії. Політико-правові ідеї позитивізму. О.Кант його «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики».

Тема 7. Зародження політичних вчень та політико-правова ідеологія в Росії

Основні етапи розвитку політичних і правових вчень у Росії. Політико-правовий лібералізм, М. Сперанський. Революційні демократи: О.Герцен, М.Чернишевський. Політико-правова ідеологія Росії за доби розквіту абсолютизму. М.Щербатов, С. Десницький, О. Радищев. Державно-правова ідеологія декабристів. П. Пестель, М. Муравйов.

Тема 8. Становлення та розвиток вчень про державу і право в Україні

«Руська Трійця». Політико-правове вчення: Т.Г.Шевченко, М.Драгоманов, І.Франко, В.Подолинський, М.Ковалевський. Політико-правове вчення Драгоманова. Погляди на суспільство, державу і право Івана Франка. Політико-правові погляди Подолинського та Ковалевського. Кирило-Мефодіївське братство.

Тема 9.

Основні державно-правові вчення Західної Європи друг. пол. ХІХ-ХХ ст. Загальна характеристика епохи. Політико-правові ідеї пізнього прагматизму. Нормативістська теорія Кельзена. Ідеї феноменології. Теорія Петражицького. а)Політико-правові ідеї української демократії: Грушевський, Дорошенко, Петлюра; б)Український націоналізм: Міхновський, Донцов, Бандера, Стецько; в)Погляди українських націонал-комуністів: Винниченко, Хвильовий, Скрипник; г)Ідеї фашизму, націоналізму, корпоратизму. д)Сіонізм – значення для Ізраїлю. Ісламський фундаменталізм.

Методика проведення семінарськИх занятЬ

Провідне місце в навчальному процесі вищої школи відводиться лекціям. Вони визначають його зміст і спрямованість, у них дається систематичний науковий виклад шляхом послідовного розкриття наукових фактів, процесів, явищ. Для засвоєння та закріплення матеріалу, представленого студентам на лекціях, у ВНЗ проводять семінарські заняття. Їх метою є: сприяти поглибленому засвоєнню студентами найбільш важливих і складних тем курсу; ознайомити студентів із наявною спеціальною літературою з даної проблематики, дати можливість для її опрацювання; виробити вміння самостійно працювати над документами та здійснювати їх науковий аналіз; навчити студентів аргументовано викладати свої погляди, простежувати причинно-наслідкові зв'язки, вести дискусію.

Ефективність семінарських занять забезпечується продуманою організацією та ретельною підготовкою викладача. Безпосередня підготовка до семінарських занять передбачає:

1) визначення теми та плану семінарського заняття, а також додаткових запитань, що сприятимуть розвитку аналітико-синтетичних вмінь студентів;

2) Складення орієнтовного плану роботи студентів на семінарському занятті;

3) вибір методів усного та письмового контролю, які доцільно використати при перевірці ступеня засвоєння студентами навчального матеріалу. При цьому варто пам’ятати, що методи усного контролю (індивідуальне, фронтальне, комбіноване опитування) розвивають логічне мислення, вміння висловлювати свої думки та аргументувати власну точку зору. Методи письмового контролю (самостійні роботи, контрольні роботи) дають можливість визначити якість знань, їх точність та усвідомленість. Особливе місце серед методів контролю успішності займають тести. Тестові завдання дають змогу за короткий час перевірити знання студентами обсягу певного навчального матеріалу, усувають суб’єктивізм і унеможливлюють випадковість в оцінюванні знань.

Студентові під час підготовки до семінарського заняття необхідно уважно опрацювати рекомендовану літературу, законспектувати основні думки, продумати й скласти план чи тези свого виступу.

Розкриваючи зміст питання студент повинен викладати матеріал у логічній послідовності, вміти проаналізувати історичну проблему та обґрунтувати її. Наприкінці виступу студенту доцільно висловити власні судження, зробити висновки, а також варто звернути увагу на літературу, опрацьовану при підготовці до заняття. Під час відповіді доповідач може використовувати законспектований матеріал, але не читати його. Спірні і дискусійні питання вирішують під керівництвом викладача в процесі докладного обговорення на семінарі.

Водночас, враховуючи специфіку навчання у вищій школі, конкретні сторінки рекомендованих джерел не вказані. Готуючись до семінарського заняття, студент повинен самостійно знайти потрібні розділи та параграфи. Поряд з рекомендованою літературою можна використати інші доступні джерела. Про найновіші надходження історичної літератури студенти можуть довідатись на лекціях, або шляхом самостійного опрацювання бібліографії. Окремо виділяються узагальнюючі дослідження (підручники), що можуть бути рекомендовані при підготовці до змістових модулів та екзамену.

Методика проведення семінарських занять передбачає відповіді на такі запитання:

– Яка навчальна мета певної роботи, чого вона має навчити?

– Який зміст роботи, що необхідно виконати?

– Що для цього треба знати і вміти?

– Чому слід використовувати саме пропоновані засоби, а не інші?

– Як виконується робота?

– Коли і для чого набуті вміння будуть потрібні?

Готуючись до семінарського заняття, студент не повинен заучувати начальний матеріал, а намагатися зрозуміти та усвідомити історичні події та процеси, їх наслідки і значення. Тому необхідним є регулярне відвідування студентами лекцій, на яких викладач дає загальний огляд джерел, історіографії та детально аналізує основні аспекти певної історико-правової проблеми. Відомості, отримані під час лекцій, є фундаментом для самостійної пізнавальної діяльності студентів.

В кінці семінару викладач чітко формулює основні положення та робить узагальнюючий висновок. На основі цього висновку студенти вносять у свої записи відповідні доповнення та уточнення.

ЗМІСТ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінарське заняття 1. (2 год.)