1. Особистість як об'єкт психологічних досліджень

2. Вступ

Особистість із її неповторним духовним світом завжди була і продовжує залишатись однією з найбільш інтригуючих таємниць і разом з тим однією з найскладніших проблем пізнання людини. Крок за кроком науки про людину відкривають нам усе нові й нові сторінки у великій книзі про людську досконалість, сяючою вершиною якої є гармонійно і різнобічно розвинена особистість. Без цих знань неможливий прогрес науки і техніки, економіки й освіти, культури і мистецтва, розвитку людського суспільства. Потреба у науково достовірному і придатному для практичних завдань знанні про психологію особистості помітно загострилася. Особливу значимість ці знання мають для професійної підготовки майбутніх фахівців політології, історії, юриспруденції, мистецтва всіх сфер виробництва і соціальної роботи. Найважливіший елемент їх підготовки -це глибокі знання в галузі психології особистості, психології творчого та виробничого колективів, навички та вміння психодіагностики й корекції поведінки особистості, її навчання і виховання. Спеціаліст у цих галузях діяльності, спираючись на знання психології особистості, повинен уміти забезпечити цілеспрямований вплив соціальних, педагогічних та психологічних чинників на особистість.

Джерелом виникнення терміна «особистість» було одне з найраніш-них визначень: особистість - це зовнішній прояв індивідуальності, тобто як людину сприймають і розуміють ті, хто її оточує, і як вона впливає на них. У римському театрі маска актора називалась «личина» (обличчя, звернуте до аудиторії, - з виразу якої можна було судити про характер людини, тобто про її особистість. Відтоді поняття «особистість» значно поглибилось і розширилося. Воно розвивалося від загальних уявлень про індивіда та абстрактних міркувань про особливості його духовного світу до науково обґрунтованого вивчення психології особистості і створення теоретичних концепцій особистості людини. В сучасне поняття особистості роблять свій внесок усі напрями психологічної науки - що її формує, чому і які існують індивідуальні відмінності, як відбувається її розвиток і зміна протягом життя людини. Розробляються й дедалі досконаліші методи вивчення психологічних феноменів пізнання особистості. Величезний ривок в історії пізнання людини як особистості зроблено психологічною наукою в другій половині XX століття, тобто порівняно недавно.

Це пов'язано з появою експериментальної психології, яка грунтується на заснуванні сучасних технічних засобів вивчення психічних явищ, з впровадженням математичного і факторного аналізу, статистичних методів оброблення експериментальних даних. Та особливо важливу роль відіграла поява і використання з цією метою комп'ютерної техніки.

Незважаючи на значні досягнення в пізнанні й описі людської особистості, адекватної теорії особистості поки ще не створено. Внаслідок чого в психології єдиного погляду не лише на саме визначення особистості, а й на теорію особистості та її класифікацію.

Формулюючи завдання психології особистості, О. Ф. Лазурський писав: «Найближчою метою систематичного вивчення індивідуальних характерів є... складення природної і загальноприйнятої класифікації, яка, з одного боку, давала б можливість зарахувати будь-яку досліджувану особу до відомої певної групи, а з другого боку, являла б собою ґрунтовний вихідний пункт для подальшого вивчення людських різновидів».1

1 Лазурский А.Ф. Очерки науки о характерах. - М; Наука 1995. - С. 17.

2 Лазурский А.Ф. Классификация личностей.- Пг.,1924.- С.18,19.

Далі, розвиваючи цю думку, він зауважує, що ідеальною класифікацією слід вважати таку, яка в кожному зі своїх типів відбивала б не лише суб'єктивні особливості конкретної людини, а й її світогляд і "соціальну фізіологію". Класифікація особистостей, на його думку, має бути не лише психологічною, а й психосоціальною в широкому розумінні цього слова".2

Однак і дотепер не склалося в психологічній науці загальноприйнятого поняття "особистість". Як ілюстрацію можна навести визначення цього поняття "особистість", що містяться в працях І. С. Кона, Л. П. Бує-вої, О. В. Петровського, А. Г. Ковальова, К. К. Платонова, В. С. Мерліна, С. Л. Рубінштейна, В. П. Тугаринова, П. Є. Кряжева та інших вчених.

"Поняття особистості визначає людського індивіда як члена суспільства, узагальнює інтегровані в ньому соціально значимі риси" (І. С.Кон).

"Особистість - це індивід, який визначив свою діяльну позицію до всього, що його оточує: до праці, до суспільного ладу, до боротьби мас, до завдань колективу, до долі іншої людини". \ П.Є.Кряжев \.

"Особистість - людина як суспільний індивід, суб'єкт пізнання і об'єктивного перетворення світу, розумна істота, яка володіє мовою і здатна до трудової діяльності" (О. В. Петровський).

"Людина, яка вийшла завдяки праці із тваринного світу і розвивається в суспільстві, яка вступає в спілкування з іншими людьми завдяки мові, стає особистістю, суб'єктом пізнання й активного перетворення дійсності" (О. В. Петровський).

"Особистість - людина як носій свідомості" (К. К. Платонов)1

"Особистість - це людина, взята в системі таких психологічних ха­рактеристик, які соціально зумовлені, проявляються в суспільних за при­родою зв'язках і відносинах, є стійкими і визначають моральні вчинки людини, котрі мають істотне значення для неї самої і тих, хто її оточує"

(Р. С. Немов).

Досить своєрідне трактування поняття "особистість" із позицій феномена суб'єктивності дає відомий російський психолог О. В. Петров-ський. Він пише: "... на відміну від індивіда, особистість визначається не діяльністю, яку безпосередньо виконує людина, та її предметними результатами, а опосередковано - через зміну буття інших людей, з якими вона вступає в спілкування і спільну діяльність, що може бути означено терміном «внесок».2

1 Див:. Теоретические проблемы психологии личности. - М.: Наука, 1974.- С. 11-12.

2 Петровский В.А. Личность в психологии: парадигма субъективности.- Ростов-на-Дону: Феникс, 1996. - С. 338.

Такий стан справ пояснюється складністю явища, що вивчається, різкою відмінністю методологічних позицій дослідників, а часом і виключно дослідницьким індивідуальним підходом до пізнання й опису особистості. Однак вже на сьогоднішній день психологічна наука накопичила цінну інформацію з проблеми особистості, розробила дуже ефективні об'єктивні і суб'єктивні методи вивчення особистості, без знання яких і наявності відповідних дослідницьких умінь уже неможливо уявити сучасного професіонально підготовленого фахівця, спеціаліста в галузях правової, юридичної, економічної та соціально-культурної сфер, діяльності, соціального педагога, керівника колективу.

Психологічна концепція особистості у своєму становленні пройшла декілька фаз, означених рівнем розвитку наук про людину, можливостями методів психологічних досліджень, що постійно удосконалюються, та вимогами суспільної практики. Від донаукової фази простого опису психологічних якостей людини вона перейшла до з'ясування механізмів, що лежать в основі виділених якостей і формують зміст теоретичних викладок, а потім вступила у фазу комплексного міждисциплінарного підходу до вивчення особистості.

У науковій літературі поки що не склалося єдиної думки в питанні про те, що відноситься до галузі психології особистості. Одні дослідники вважають, що психологія особистості вивчає індивідуально-типові особливості людини. Так, К. М. Корнілов твердив, що повинна існувати не психологія особистості взагалі, а психологія конкретних індивідуально психологічних особливостей особистості, а отже, предметом досліджень має бути не сама особистість, а притаманні їй індивідуально-психологічні особливості: характер, темперамент, здібності, інтереси. На думку Б. М. Теплова, предмет психології особистості включає всю сукупність психічних властивостей людини в їх нерозривному зв'язку з психічними процесами і станами.

В. М. М'ясищев вирізняє в психології особистості систему ставлення людини: до об'єктивної дійсності, інших людей і до самої себе. С. Л. Рубінштейн, підкреслюючи активність і цілісність особистості, характеризує її як сукупність внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи на людину.

У праці "Буття і свідомість" С. Л. Рубінштейн так розкриває діалектику формування особистості: "Усе в психології особистості, що формується, так чи інакше зумовлене зовні, але ніщо в її розвиткові не можна вивести безпосередньо з зовнішніх впливів. Проте внутрішні умови, формуючись під впливом зовнішніх, не являють собою їхньої безпосередньої механічної проекцію. Внутрішні умови, складаючись і змінюючись у процесі розвитку, самі зумовлюють те специфічне коло зовнішніх дій, що впливають на певне явище. Це загальне положення має особливе значення для розуміння розвитку особистості".1

1 Рубинштейн с. Л. Бытие и сознание. - м.: Изд-во Ан ссср, 1957. - с.315

Ця ідея С. Л. Рубінштейна активно розвивається у вітчизняній психології. Визначне місце в психологічному вивченні особистості посідає характеристика внутрішніх психічних, суб'єктивних відносин, що відо­бражають об'єктивні суспільні відносини, в які людина вступає в процесі свого індивідуального розвитку. Система цих психологічних відносин становить сукупність внутрішніх умов особистості, через які переломлю­ються впливи зовнішніх факторів. Внутрішні умови виконують безпосередню роль у сприйманні зовнішніх впливів і регулюючу функцію в поведінці особистості. Аналіз взаємовідносин внутрішнього і зовнішнього виступає предметом психологічних і соціологічних досліджень.

Спираючись на такий підхід, І. С. Кон виділяє інтраіндивідуальний та інтеріндивідуальний підходи до описання особистості. При інтраін-дивідуальному підході в центрі дослідження знаходиться індивід з його особливостями: рисами, установками, властивостями. При інтраіндиві-дуальному підході вивчаються та описуються взаємовідносини між осо­бистостями.

На розвиток психологічної теорії особистості помітно вплинули погляди З. Фрейда, К. Юнга, Е. Фромма та інших зарубіжних психологів і психіатрів. Великий практичний інтерес викликали праці в цій галузі литовського дослідника Аушри Аугустинавічюте, яка на основі індивідуально-психологічних властивостей, притаманних певним типам людей, досліджувала характер відносин, що виникали між ними. Виявлені нею закономірності лягли в основу популярної типології особистостей, що описані спеціальною наукою, названою «Соціоніка».1

Тільки в психологічній літературі існує, за підрахунками деяких дослідників, близько 50 визначень особистості. Деякі з них ми вже наводили. Існує немовби два рівні в розумінні того, кого ми називаємо особистістю. На рівні буденної свідомості, в середовищі неспеціалістів панує інтуїтивне уявлення про сутність особистості. Вивчення цих уявлень свідчить про їхню помітну схожість у найширшого кола пересічних людей. Як правило, особистість наділяють такими моральними, культурними та інтелектуальними властивостями, котрі викликають в усіх повагу і котрі можна підвести під поняття "авторитетна людина". І навпаки, про людей не авторитетних, аморальних, з низькою культурою говорять як про таких, кого не можна назвати особистістю. Багато в чому житейські уявлення про особистість грунтуються на архетипах, сформованих у психіці людей, їх свідомості і несвідомій сфері на ґрунті релігійних уявлень, які мають багатовікову історію.

1 Букалов а.В., Бойко а. Г. Соционика: тайна человеческих отношений и биоэнергетика.-к.: Соборна Україна, 1992.

У європейських народів особливу роль у формуванні архетипів особистості відіграло християнство. В образі Христа дано приклад справжньої особистості, яка є образом і подобою Божою. Біблія - як Слово Боже - оголосила людину безмежно вільною і нескінченно відповідальною, найвищою цінністю і метою, до якої повинен прагнути кожний віруючий християнин. Цей прекрасний ідеал став одним з провідних архетипів, що визначають сутність особистості в релігійно-філософському трактуванні. Це питання ми розглянемо окремо.

Систематизовані спроби аналізу розвитку теоретичних уявлень про психологію особистості розпочинали Л. І. Анциферова, К. Обухів-ський, В. С. Мерлін, А. В. Брушлинський, Л. І. Божович, Є. В. Шорохова, М. Я. Ярошевський та інші вчені. На жаль, їхні спроби в цій галузі не дали завершеної картини, бо всі вони слабували жорсткою однобічністю методологічного підходу. В цьому зв'язку заслуговує на увагу історичний аналіз розвитку теоретичних поглядів на особистість і класифікація сучасних теорій особистості, розроблені Р.С.Нємовим.1 Відповідно до цих тверджень можна виділити три основні періоди в розвитку психологічних поглядів на особистість: філософсько-літературний, клінічний та експериментальний.

Філософсько-літературний період охоплює проміжок часу від мислителів стародавнього світу до початку XIX століття. Теорія духовного світу людини формувалась на основі спостережень за особливостями поведінки людей, виявлення їх індивідуальних відмінностей. Теоретичні викладки цього періоду мали абстрактний характер і торкалися в основному моральної та соціальної природи особистості. Цей період освітлений геніальними здогадками та ідеями таких зірок світової культури людства, як Соломон, Фалес, Анаксимандр, Лао-цзи, Піфагор, Геракліт, Сократ, Демокрит, Платон, Діоген, Аристотель, Епікур, Сенека, Плутарх, Фірдоусі, Омар Хайям, Р.Бекон, Монтень, Спіноза, Вольтер Г. Сковорода, Кант та багато інших. Вони внесли неоціненний вклад у розуміння природи та суті людської особистості.2

У клінічний період, майже до першої чверті XX століття, філософсько-літературні описи особистості почали доповнюватись результатами пси­хологічних спостережень і досліджень в умовах клініки. Зібраний та про­аналізований психіатрами клінічний матеріал про особливості психічних проявів хворих людей допоміг виявити психологічні особливості особистості, властиві не лише хворим, а й здоровим людям, проте у хворих вони гіпертрофовані.

Ці особливості яскраво проявляються в екстраверсії, тривожності та ригідності, загальмованості і збудженості тощо.

Особливість цього періоду полягає в тому, що, намагаючись дати ви­значення особистості, психіатри робили це в термінах «рис особистості». Риси давали можливість описати і цілком нормальну, і паталогічну, і ак-центуйовану особистість.

1 Див.: Немов Р.С. Психология: в 3 Кн. - М.:Владос,1995. - Кн.1. -С. 285-301.

2 Див.: 106 философов: жизнь, судьба, учение. - В 2-х т. - Симферополь: Таврия, 1995.

Такий підхід випливав з потреб психотерапії, але обійтися в психологічній науці при описанні поняття «особистість» без термінів рис було вже неможливо. Головний недолік цього підходу полягав у тому, що в основу «теорії особистості», лягали риси, притаманні хворій, і здоровій людині, тобто не враховувалися психічні властивості, притаманні лише "нормальній" особистості. Проте за цей відносно короткий період розвиток теоретичних уявлень про особистість зробив помітне зрушення вперед.

Експериментальний період, початок якого припадає на першу чверть XX століття, в дослідженні особистості пов'язаний з «кризою психології». Суть її полягала в суперечності між досягнутим рівнем у розумінні психічних процесів та психічних функцій і неможливістю застосувати ці досягнення до пояснення цілісних поведінкових актів людини. Індивід постав як сукупність окремих психічних функцій, що не вело до цілісної психології особистості. Проте проведені дослідження мали експериментальний характер. Одержані дані піддавалися статистичному обробленню, що значно підвищило наукову достовірність результатів вивчення психічних феноменів. Завдяки цьому було зроблено новий крок у вивченні особистості, перейшовши від умоглядних викладок, від виміру та оцінювання окремих психічних функцій до експериментально вивірених і математично оброблених теоретичних моделей особистості.

Експериментальні дослідження особистості в Росії були започатковані А. Ф. Лазурським і Г. І. Россолімо, а за кордоном - Г. А. Айзенком, Р. Кеттелом і Г. Олпортом. Займаючись вирішенням проблеми індивідуальних відмінностей, А.Ф.Лазурський трактував цю проблему з позиції наукової характерології. Основним завданням психології він вважав необхідність «побудувати людину з її нахилів», взаємозв'язку притаманних їй психічних властивостей. Вивчення і пояснення особистості він запропонував вести не через оцінювання окремих психічних функцій, а через інтегрований показник, яким він вважав характер людини. Незадоволеність лабораторно-експериментальними методами для досягнення цієї мети змусила Лазурського шукати інші методи та підходи. Він вводить природний експеримент, при якому навмисне втручання в життя людини поєднується з природною і порівняно простою обстановкою досліду. Завдяки цьому відкривається можливість дослідження не лише окремих психічних процесів та функцій, а й особистості вцілому. Свої погляди він узагальнив у курсі лекцій «Загальна та експериментальна психологія», де стверджував, що темперамент і характер складають ендопсихічну, тобто природжену сторону особистості. А ставлення людини до оточуючої дійсності становить другу сторону - екзопсихічну, що формується в індивідуальному досвіді особистості. У працях Лазурського зроблено важливий крок при переході від механічних уявлень про характер взаємодії навколишнього середовища на особистість до нового їх розуміння як системи відносин людини з навколишнім соціальним середовищем.

Інший російський вчений Г. І. Россолімо вносить ідею кількісної оцінки інгредієнтів душевного життя з метою створення його індивідуально своєрідного профілю у здорової або хворої особистості. Розроблений метод дозволяв вирішувати практичні питання про типи психічних індивідуальностей, розумову відсталість про діагностування хворобливих симптомів у галузі психіки тощо. Та головне, що він також стоїть біля джерел цілісного підходу до вивчення і описання особистості.

В експериментальне вивчення особистості значний внесок зробив Г. Айзенк. Він розробив оригінальні методи і процедури математичного оброблення даних експерименту та спостережень, опитувань й аналізу документів, одержаних про особистість різними методами і з різноманітних джерел. В результаті застосування таких дослідницьких процедур виникла можливість одержати корелюючі (статистично зв'язані між собою) дані, які характеризують загальні та індивідуально стійкі риси особистості. Цей напрям, що дістав назву «теорія рис», був розвинений Г. Олпортом і покладений в основу нової теорії особистості. Р. Кеттел у рамках цієї теорії розробив процедуру експериментального вивчення особистості методом факторного аналізу. В статті «Розумові тести і виміри» Кеттел писав, що психологія не може стати міцною і точною, як фізичні науки, якщо не буде базуватись на експерименти і виміри. Він закладав основи тестології особистості, виділив і описав ряд реальних факторів (рис) особистості. Йому належить один з перших тестів особистості «16-факторний тест Кеттела».

Синтез філософсько-літературного, клінічного й експериментального підходів до вивчення проблем людини дозволив відкрити новий етап трактування поняття особистості. Найбільш вдале визначення їй дав Г. Олпорт. Особистість, писав він, є прижиттєво формована, індивідуальна сукупність психологічних систем - рис особистості, якими визначаються своєрідні для конкретної людини мислення і поведінка.

Експериментальний підхід до цілісного вивчення й описання особистості виявився вельми плідним. Це привело до появи в 30-х роках нашого століття політичної диференціації досліджень та виникнення нових трактувань теорії особистості. Так, Курт Левін з позицій гештальтпсихології зробив спробу експериментально дослідити психологічну культуру особистості, що включала потреби, афекти і волю. Хоча це були лише деякі елементи структури особистості, але результати їх досліджень були цікавими й плідними. Йому вдалося виділити динамічні аспекти поведінки особистості, на основі яких він спробував пояснити психологію особистості, створити теорію психологічного поля з властивими йому динамічними співвідношеннями напруження і розрядки. Воля й афекти виступають у його теорії головними регуляторами поведінки й елементами структури особистості. В цей період виникло ряд нових і цікавих концепцій особистості: теорія самореалізації Г. Олпорта, концепція са-моактуалізації А. Маслоу, теорія «Я» К. Роджерса, біосоціальна теорія

Г. Мерфі, персонологія Г. Меррея і факторіальні теорії Р. Кеттела, Г. Айзенка і П. Гілфорда. Ефективний аналіз різноманітних теоретичних викладок, зважаючи на численність, можливий лише при наданні йому певної системності. Найбільш раціональне вирішення цього завдання на­лежить Р. С. Нємову, (мал. 1).

Відповідно до класифікації Р. С. Нємова,1 можна виділити принаймні 48 варіантів різних підходів до розробки сучасних теорій особистості. Кожен з них, у свою чергу, може бути оцінений за п'ятьма параметрами, які на мал. 1 показані вигляді основ для класифікації. Скористаємося коротким описом основних типів теорії особистості, запропонованих Р. С. Нємовим.

Психодинамічні теорії описують і пояснюють особистість та її поведінку, виходячи з характеристики внутрішніх, психологічних (суб'єктивних) компонентів. Для символічного уявлення теорій цього типу зручно скористатися формулою, запропонованою Куртом Левіним:

В=¥(Р,Е),

де В - поведінка; ¥ - знак функціональної залежності; Р - психологічні властивості особистості; Е - соціальне оточення, або особливості ситуації, в якій знаходиться особистість.

Ця формула універсальна для аналізу основних типів теорії особистості. Оскільки психодинамічні теорії виводять поведінку особистості, лише виходячи з динамічного взаємозв'язку внутрішніх факторів, символічно цю теорію можна виразити у вигляді формули:

В=¥(Р),

тобто тут не враховується вплив фактора Е - соціальних впливів на особистість.

Соціодинамічні теорії особистості головну роль в поясненні детермінації поведінки відводять соціальному оточенню та ситуації, в якій знаходиться індивід. Теорії цього типу не надають особливого значення, а то і взагалі ігнорують роль суб'єктивних, внутрішніх факторів. У цьому випадку вихідна формула Левіна виглядатиме так:

В=¥(Е).

Інтеракціоністські теорії особистості виходять з принципу взаємодії внутрішніх та зовнішніх факторів у детермінації поведінки індивіда. Зважаючи на це, їх можна зобразити у вигляді повної вихідної формули:

В=¥(Р,Е).