X. Керівні документи:

10.1. Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24.02.1994 року №4004-XII ст. 27:

Ст. 27. Профілактичні щеплення :

Профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов'язковими.

Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови (лікар відмовляється прищеплюватись від ВГВ) від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

10.2. Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 року №1645-III ст. ст. 1, 12 та 13;

Ст. 12. Профілактичні щеплення.

… Медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов'язані надати об'єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення.

Ст. 13. Вимоги до медичних імунобіологічних препаратів, контроль за їх якістю та застосуванням

10.3. Закон України „Про затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки" від 21 жовтня 2009 року № 1658-VI, зокрема

виконання попередньої Програми змогу знизити за період 2002-2006 років показники розповсюдженості інфекцій, що визначені пріоритетними Європейським регіональним бюро ВООЗ у програмному документі "Здоров'я-XXI: основи політики досягнення здоров'я для всіх у Європейському регіоні ВООЗ", зокрема дифтерії - з 0,58 до 0,21, кору - з 34,61 до 5,08, краснухи - з 161,87 до 47,24, епідемічного паротиту - з 47,87 до 8,02 на 100 тис. населення. Протягом 2001-2002 років завершено роботу із сертифікації України у складі Європейського регіону як території, вільної від поліомієліту.

Державна підтримка та допомога міжнародних організацій сприяли охопленню населення України щепленням проти кору на 98,8 відсотка, дифтерії - 98,7, кашлюку, поліомієліту і туберкульозу (серед новонароджених) - на 97,8 відсотка (рекомендований ВООЗ показник - 95 відсотків). Метою Програми є забезпечення епідемічного благополуччя населення шляхом зниження рівня захворюваності на інфекції, боротьба з якими проводиться засобами імунопрофілактики, а також смертності та інвалідності внаслідок інфекційних хвороб, сприяння розвитку імунології, генної інженерії та імунобіотехнології.

10.4. Наказ МОЗ України від 16.09..2-11 №595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів»

XI. Терміни, які використовуються на занятті

- медичні імунобіологічні препарати - вакцини, анатоксини, імуноглобуліни, сироватки, бактеріофаги, інші лікарські засоби, що застосовуються в медичній практиці з метою специфічної профілактики інфекційних хвороб;

- профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб;

- поствакцинальні ускладнення - важкі та (або) стійкі розлади здоров'я, викликані застосуванням медичних імунобіологічних препаратів;

вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету у людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини чи анатоксину;

імунізація (лат. іmmunis – вільний, звільнений від будь-чого) – найефективніший і економічно вигідний захист від інфекцій. Вона полягає у введенні заданого антигену в неагресивній формі, але в імуногенних дозах для індукції захисної імунної відповіді та формування імунної пам’яті..

ревакцинація – повторне введення вакцини чи анатоксину з метою підтримання штучного імунітету у людини до певних інфекційних хвороб;

первинний вакцинальний комплекс - курс профілактичних щеплень, необхідний для створення базового імунітету проти певних інфекційних хвороб.

6. За наявності зареєстрованих комбінованих вакцин, до складу яких входять антигени для профілактики інфекцій, визначених цим Календарем, вакцинація проводиться комбінованими вакцинами

Основна мета імунізації - індукція або підвищення специфічного імунітету, що перевищує рівень вірулентності відповідного інфекту, тобто ліквідація існуючого відносного імунодефіциту чутливих індивідів.

Імунізація забезпечує активну та пасивну біологічну стійкість до певних інфекційних захворювань.

Для активної імунізації використовують вакцини, а для пасивної - протиінфекційні антисироватки.

Імунопрофілактика. Імунопрофілактика – це метод індивідуального чи масового захисту населення від інфекційних хвороб шляхом створення або підсилення імунітету. Вона може бути специфічною (вакцинація/імунізація), спрямованою проти конкретного збудника, та неспецифічною (активація імунної системи в цілому медикаментозними чи не медикаментозними засобами).

Імунопрофілактика (ІП) інфекційних хвороб - спосіб попередження їх розвитку шляхом створення активного або пасивного імунітету.

Імунотерапія (ІТ) - спосіб впливу на інфекцію (чужеродні клітини) за допомогою підвищення імунітету.

Посилення імунітету ефективніше при інтраназальній і сублінгвальній вакцинації, що дозволяє сформувати адекватну імунну відповідь лімфоїдного глоткового кільця, яка, у свою чергу формує адекватну відповідь усієї слизової оболонки верхніх дихальних шляхів.

Для імунотерапії застосовують чотири групи препаратів :

- Імуномодулятори (відновлюють функції імунної системи)

- Імунокоректори. нормалізують порушені ланки імунної відповіді.

- Імуностимулятори (посилюють відповідь)

- Імунодепресанти (пригноблюють відповідь)

Вакцини (лат. vacca - корова) - препарати із збудників захворювання або їх протективні антигени (компонентів), призначені для створення активного специфічного імунітету з метою профілактики і лікування інфекцій.

Класифікація вакцин за способом отримання. Вакцини можуть бути живі, інактивовані та отримані за допомогою технології рекомбінантної ДНК. Інша класифікація - живі, вбиті, хімічні, штучні, генно-інженерні і анатоксини.

Живі, атенуйовані (ослаблені) вакцини. Живі вакцини – містять ослаблений живий мікроорганізм. Прикладом можуть бути вакцини проти поліомієліту, кору, паротиту, краснухи чи туберкульозу. Можуть бути отримані шляхом селекції (БЦЖ, проти­грипозна). отримують шляхом зниження вірулентності мікроорганізмів при культивуванні їх в несприятливих умовах або при пасивуванні на малосприйнятливих тваринах. Живі вакцини створюють напружений імунітет, схожий з природним постінфекційним. Як правило, живі вакцини вводять одноразово, оскільки вакцинний штам персистує в організмі.

Приклад: ВАРІЛРИКС™ / VARILRIX™ Вакцина для профілактики вітряної віспи жива атенуйована. Ліофілізований порошок для розчину для ін'єкцій у флаконі по 1 дозі та розчинник (вода для ін'єкцій) по 0,5 мл в ампулі в комплекті №1 або по 100 флаконів та 100 ампул з розчинником в окремих коробках

Інактивовані (вбиті) вакцини. Інактивовані (вбиті) вакцини – містять вбитий цілий мікроорганізм (наприклад цільноклітинна вакцина проти кашлюку, інактивовані вакцини проти сказу, вірусного гепатиту А). Їх вбивають фізичними (температура, радіація, ультрафіолетове випромінювання) чи хімічними (спирт, формальдегід) методами. Такі вакцини реактогенні, тому їх застосування обмежене. готують з штамів мікроорганізмів з високою імуногенністю, які інактивируют нагріванням, ультрафіолетовим опромінюванням або хімічними речовинами.

Хімічні вакцини. Хімічні – містять компоненти клітинної стінки та інших частин збудника (проективних антигенів), як наприклад в ацелюлярній вакцині проти кашлюку, кон’югованій – проти гемофільної або менінгококової інфекції.

Нерідко в вакцинному виробництві використовують не цілі клітки, а їх екстракти або фракції.

Субодиничні вакцини. Аналогами бактерійних хімічних вакцин є вірусні субодиничні вакцини, що складаються з гемаглютинину і нейраминидази, виділених з вірусу грипу (Інфлувак, Ваксигрипп, Грипол). Хімічні субодиничні вакцини менш реактогенні. Для підвищення імуногенності до них додають ад’ютанти (гідроксид алюмінію ін.), а також імуномодулятори (поліоксидоній у вакцині – Гриппол).

Анатоксини отримують шляхом обробки екзотоксинів розчином формаліну. При цьому токсин втрачає свої токсичні властивості, але зберігає антигенну структуру і імуногенність, тобто здатність викликати утворення антитоксичних антитіл, використовуються для створення антитоксичного імунітету при:

- дифтерії;

- правці і інших інфекціях, збудники яких продукують екзотоксини.

Генно-інженерні вакцини. Генно-інженерні, векторні (рекомбінантні) вакцини – вакцини, отримані методом генної інженерії. Сутність методу полягає в тому, що гени вірулентного мікроорганізму, які відповідають за синтез протективних антигенів, вбудовують у геном «нешкідливого» мікроорганізму. Останній під час культивації продукує та накопичує відповідний антиген. Векторними є рекомбінантна вакцина проти вірусного гепатиту В (її отримують при вбудовуванні гена, контролюючого утворення HBs-антигену), в геном кліток еукаріот (наприклад, дріжджів), ротавірусної інфекції.

ДНК-вакцина є нуклеїновою кислотою патогена, яка при введенні в організм викликає синтез білків і імунну відповідь на них.

Гамма-інтерферони (3-інтерферон). Імунологія раки — одно з основних напрямів у вивченні причин виникнення злоякісних пухлин, методів їх запобігання, діагностики і лікування. Серед протипухлинних засобів, діючих через безпосередньо імунну систему, особливо ефективними виявилися гамма-інтерферони (3-інтерферон).

Класифікація препаратів по кількості складових - це моновакцинами та полі компонентні препарати. Вакцини та анатоксини, що містять один компонент, називаються моно вакцинами, монокопонентні.

Вакцини та анатоксини, що містять кілька компонентів і використовуються для профілактики декількох інфекційних захворювань, називаються багатокомпонентними, полікомпонентними, комбінованими, асоційованими.

По складу вакцини можуть бути у вигляді:

- моновакцин (один компонент);

- дивакцин (два компоненти);

- пентавакцини (п’ять компонентів). тощо;

Приклад багато-, полікомпонентних полівакцин:

- АКДС - адсорбована кашлюк-дифтерійно-правцева вакцина, містить вбиті бактерії кашлюків, дифтерійний і правцевий анатоксин;

- Рібомуніл - полікомпонентна вакцина з рибосом і пептидоглікану мікробів, персиституючих у верхніх дихальних шляхах.

У червні 2008 р. Управління по контролю за харчовими продуктами і лікарськими препаратами США (FDA) схвалило для використання в педіатрії нову вакцину Pentacel (компанія Sanofi Pasteur Limited), що містить п'ять компонентів: правцевий і дифтерійний анатоксини, ацеллюлярну (безклітинну) коклюшну вакцину, інактивовану поліомієлітну вакцину і кон’юговану вакцину проти гемофільної інфекції типу В (DTaP - IPV/Hib).

На думку експертів ВООЗ та інших спеціалістів, при виготовленні асоційованих вакцин доцільно використовувати не більше 5-6 антигенів.

Приклад: режим доступу: http://www.drlz.kiev.ua/

Трикомпонентна
ПРІОРИКС™ (PRIORIX™) Комбінована вакцина для профілактики кору, епідемічного паротиту та краснухи ліофілізований порошок для ін’єкцій по 2 дози у мультидозових флаконах №50 у комплекті з розчинником - вода для ін’єкцій у ампулах №50	ТОВ "ФАРМА ЛАЙФ" (із форми in bulk виробництва GlaxoSmithKline Biologicals s.a., Бельгія), Україна	ТОВ "ФАРМА ЛАЙФ", Україна
Тетравакцина (чотирьохкопонентна)
ПРІОРИКС ТЕТРА™ / PRIORIX TETRA™ Комбінована вакцина для профілактики кору, епідемічного паротиту, краснухи та вітряної віспи, жива атенуйована Ліофілізований порошок для ін’єкцій у монодозових флаконах у комплекті з розчинником у попередньо наповнених шприцах у комплекті з двома голками №1, №10, у попередньо наповнених шприцах №1, №10, №20, №50 або ампулах №1, №10, №100	GlaxoSmithKline Biologicals s.a., Бельгія	GlaxoSmithKline Export Limited, Великобританія

Сьогодні щеплення дітей може бути проведене різними типами вакцин. В усьому світі перевагу віддають використанню комбінованих вакцин, одна ін’єкція яких захищає від кількох хвороб (Інфанрикс, Пентаксим, Пріорикс тощо).

Вакцинація буває як одноразовою (кір, паротит, туберкульоз), так і багаторазовою (поліомієліт, адсорбована кашлюково-дифтерійно-правцева вакцина; АКДП). Ревакцинація – захід, спрямований на підтримку імунітету, виробленого завдяки попереднім щепленням. Повторна імунізація сприяє досягненню вираженішої імунної відповіді та підвищенню стійкості організму до збудника.

Природна активна імунізація відбувається в результаті контакту з мікроорганізмами під час інфекції, а природна пасивна імунізація – в разі потрапляння антитіл у плід через плаценту чи в організм новонародженого з молозивом/молоком матері.

Штучна активна імунізація передбачає створення імунітету шляхом введення вакцин (вакцинний антиген – ослаблений чи вбитий патоген, або штучно синтезований білок, який ідентичний білку патогена) чи анатоксину (обеззараженого бактеріального токсину, який зберігає свої антигенні властивості). При інфекціях з довгим інкубаційним періодом, наприклад при сказі, активна імунізація дає змогу запобігти захворюванню навіть після зараження. Залежно від типу антигену активна імунізація сприяє формуванню високо-специфічного тимчасового чи постійного імунітету.

Штучна пасивна імунізація – це введення сироваткових препаратів і γ-глобуліну (імуноглобулінів). За допомогою пасивної імунізації можна швидко створити тимчасовий імунітет тривалістю 1-6 тиж. Повторна пасивна імунізація не підсилює імунітет і часто супроводжується ускладненнями. Її найчастіше проводять після контакту із збудником та за неможливості активної імунізації. Серед мікроорганізмів, з якими можна успішно боротися за допомогою вакцинації, можуть бути віруси (наприклад збудники кору, краснухи, паротиту, поліомієліту, гепатиту В, сказу) чи бактерії (збудники туберкульозу, дифтерії, кашлюку, правця, гемофільної інфекції). Сьогодні в усіх країнах світу, що розвиваються, проводять регулярну вакцинацію проти кору, поліомієліту, дифтерії, правця, кашлюку та туберкульозу. До основного пакету вакцин, що є стандартом протягом багатьох років, додали кілька нових. Це імунізація проти гепатиту В, яка доступна дітям у 147 зі 192 країн – членів ВООЗ; від Haemophilus influenzae типу b (Hib), яка рекомендована в тих країнах, де є засоби для її проведення (здійснюють у 89 країнах). Вакцина від жовтої лихоманки доступна приблизно в двох третинах країн, де є ризик виникнення осередків зазначеної інфекції. Регулярну імунізацію проти краснухи проводять в 111 країнах. Програми імунізації можуть стосуватися підлітків і дорослих (залежно від конкретного захворювання), а також новонароджених і дітей молодшого віку.

Показання для вакцинації;

- деякі вакцини (див. календар) використовують для обов'язкової планової вакцинації дітей: протитуберкульозна вакцина БЦЖ, поліомієлітна, паротитна, корова, краснушна, АКДС, проти гепатиту В (HBs).

- Інші вакцини застосовують при небезпеці професійних захворювань (наприклад, проти зоонозних інфекцій), або для введення людям в певних ендемічних районах (наприклад, проти кліщового енцефаліту).

- для попередження розповсюдження епідемій (наприклад, при грипі) показана вакцинація за епідеміологічними показаннями.

Ефективність вакцинації залежить від створення достатнього імунного прошарку населення (колективного імунітету), для чого необхідна вакцинація не менше 95% людей.

Вакцинація передбачає створення у здорових людей придбаного (адаптивного) активного специфічного протиінфекційного імунітету до відповідного інфекту (вірусу, бактерії тощо).

Патогенез імунної відповіді

Імунна відповідь на введення вакцини залежить від її вигляду (жива, інактивована (вбита), анатоксин), віку введення, що вакцинується (новонароджений, дорослий) і первинного або повторного.

У імунній відповіді на введення вакцини беруть участь макрофаги, Т-лімфоцити (ефекторні - цитотоксичні, регулярні - хелпери, супресори, Т-клітки пам'яті), В-лімфоцити (і В-клетки пам'яті), що продукуються плазматичними клітками антитіла (lg M, G, А), а також цитокіни (монокіни, лімфокіни).

Після введення вакцини макрофаги захоплюють антигенний матеріал, розщеплюють його внутріклітинний і представляють фрагменти антигена на своїй поверхні в імуногенній формі (епітопи). Т-лімфоцити розпізнають представлені макрофагом антигени і активізують В-лімфоцити, які перетворюються на клітки, що продукують антитіла (плазматичні клітки).

При надлишку продукції AT в процес включаються Т-супресори, крім того, на IgG можуть вироблятися антиідіопатичні AT, що перериває процес вироблення AT.

Особливості імунної ситуації при онкозахворюванні. Імунологи, з одного боку, прагнуть шляхом дії на неспецифічні захисні реакції підвищити опірність організму розвитку пухлин, а з іншої — намагаються виробляти імунітет проти злоякісних пухлин, що утворилися.

Оскільки клітинні форми імунного реагування при багатьох формах пухлин пригнічені, є підстави сподіватися, що неспецифічна стимуляція Т-лімфоцитів підвищить протипухлинну резистентність організму.

На початку 70-х років був запропонований оригінальний метод посилення імунологічної реакції за рахунок спрямованої обробки поза організмом лімфоцитів онкологічних хворих. Найбільш помітну цілющу дію активовані лімфоцити впливали при введенні безпосередньо в пухлинний вузол. Встановлено, що Т-лімфоцити виробляють імунологічний гормон — інтерлейкін-2, який сприяє перетворенню у здорових людей нейтральних до того лімфоцитів в клітини-кілери. Це відкриття має особливе значення, оскільки відомо, що при злоякісних пухлинах різко пригнічується синтез Т-кілерів. Останніми роками встановлено, що одним з характерних дефектів імунітету при розвитку злоякісних пухлин є недостатність продукції або чутливість лімфоцитів до интерлейкинам-2.

Періоди первинної імунної відповіді по рівню антитіл:

Перший - латентний, інтервал часу між введенням антигена (вакцини) в організм і появою антитіл в крові. Його тривалість складає 1 – 2 тижні. У цей період антитіла в крові не визначаються. Цей період треба знати, для завчасного профілактичного щеплення, тобто перед зростання захворюваності на ту чи іншу інфекцію..

Другий - період підйому рівня антитіл, для нього характерне швидке наростання рівня антитіл в крові. Тривалість цього періоду складає 3 - 4 тижні. Першими з'являються антитіла IgM-класа, через 7 днів і пізніше наростає рівень IgG-антитіл (окрім новонароджених і дітей раннього віку). Значно пізніше (14-21 день) спостерігається підйом рівня IgA-антител.

Вторинне введення вакцин індукує швидке збільшення кількості IgG-антитіл, подальші ревакцинації ще більш стимулюють їх освіту. Відбувається це за рахунок швидкого вступу до реакції В -и Т-клеток пам'яті. Якщо інфект (вірус, бактерія, токсин) нейтралізується IgG-антитілами, що спостерігається при деяких вірусних і позаклітинних бактерійних інфекціях (кір, дифтерія, грип), то їх наявність забезпечує створення імунітету. Оптимальний проміжок часу між першим і другим введенням вакцини - 1-2 місяці.

Третій - період зниження рівня антитіл в крові - наступає після досягнення максимального рівня антитіл в крові, причому їх кількість знижується спочатку швидко, а потім поволі протягом декількох років.

Механізми специфічного клітинного імунітету (Т-кілери, В-лімфоцити) в сукупності з клітками природженого імунітету (макрофаги. гранулоцити) визначають виникнення імунітету практично до всіх інфекцій, зокрема до «антителозалежних», проте їх участь при стандартному дослідженні вакцинованих зазвичай не враховується, хоча саме воно є визначальний. Дане твердження відноситься перш за все до живих вакцин, що мають строгі обмеження для застосування за наявності відхилень в системі імунітету, а також в період реконвалесценції після перенесених інфекційних захворювань, включаючи ОРЗ.

Основою збереження імунітету є імунологічна пам'ять, яка виникає після синтезу IgG-антитіл. Тому у дітей раннього віку, у яких переважає IgM-відповідь і немає або слабкий синтез IgG-антитіл, імунологічна пам'ять на вакцину не формується. Цю проблему долають ревакцинацією в пізнішому віці, хоча це і небайдуже для організму. Носії «пам'яті» - довгоживучі імунні Т- і В-лімфоцити індукують швидку, вторинну імунну відповідь на інфект при його попаданні в організм, що і забезпечує імунітет.

До одних інфектів імунітет зберігається довічно (кір, поліомієліт, кашлюк, паротит), до інших - довго (дифтерія, правець, сибірська виразка і ін.), до третіх - короткочасно (грип, черевний тиф, дизентерія і ін.), що залежить від антигенної мінливості збудників і механізмів напрацювання імунітету до нього.

Процес розвитку імунітету при вірусних захворюваннях в основному схожий з таким при бактерійних інфекціях. Циркулюючі антитіла продукуються проти різних вірусних антигенів. Вірус, який стає недоступним для знищення антитілами після того, як потрапляє в клітину, не може досягти свого внутрішньоклітинного житла і після з'єднання з антитілами швидко захоплюється фагоцитами і руйнується. Навіть діти з природженим дефіцитом гама-глобулінів можуть бути досить стійкими до таких вірусних захворювань, як кір, епідемічний паротит.

Вимоги до вакцин:

а) високоімуногенними і створювати достатньо стійкий імунітет;

б) нешкідливими і не викликати побічних реакцій;

в) не містити інших мікроорганізмів.

Слід зазначити, що всі вакцини - імуномодулятори, тобто змінюють реактивність організму. Підвищуючи її проти даного мікроорганізму, вони можуть знижувати її по відношенню до іншого. Багато вакцин, стимулюючи реактивність, ініціюють алергічні і аутоімунні реакції. Особливо часто такі побічні ефекти вакцин спостерігають у хворих з алергічними захворюваннями .

Шляхи введення вакцин

Шляхи введення вакцин, незалежні від шляхів потрапляння збудника в організм:

• нашкірно (проти віспи і туляремії);

• внутришкірно (БЦЖ);

• підшкірно (АКДС) - зазвичай;

• перорально (жива вакцина проти поліомієліту, тобто так саме як проникає збудник);

• інтраназально (протигрипозна);

• внутрішньом'язово (проти гепатиту В) - зазвичай.

Вакцини зазвичай уводять парентерально (підшкірна чи внутрішньом’язова ін’єкції), незалежно від природного шляху потрапляння збудника в організм людини.

Внутрішньом'язовий шлях введення є найбільш прийнятним для введення більшості вакцин у дітей. Для дітей у віці 12-18 місяців ін'єкції виконують в широкий м'яз стегна, дітям старше 18 місяців - в дельтовидний м'яз плеча. Правильне попадання вакцини у внутрішньом'язовий шар підвищує імуногенність і імунна відповідь в порівнянні з підшкірним або внутрішньошкірним шляхами введення [http://www.antibiotic.ru/index.php? article=1753].

Виключенням є лише жива вакцина проти поліомієліту, яку вводять пeрорально – так само як проникає збудник. Крім двох зазначених способів імунізації для деяких типів вакцин вивчають можливість використання аерозолів (при цьому вакцина має потрапляти в організм людини через слизову оболонку носа). Є аерозольні форми, наприклад вакцини проти кору, грипу та респіраторно-синцитіального віруса (збудника бронхіоліту у дітей).

Вакцинація для мандрівників

http://epidemnews.ru/6081-vakcinaciya-dlya-puteshestvennikov.html

З переліку обов'язкових щеплень для міжнародних мандрівників у наш час залишилася одна - проти жовтої лихоманки, призначена для тих, що виїжджають в ендемічні по цій інфекції зони. Це безперечний прогрес і полегшення долі мандрівників (не можу забути отриману мною при виїзді в Індію в 1962 р. щеплення від холери, результатом якої був жахливий набряк спини, що заважав надіти піджак). Правда, в деяких країнах є свої вимоги: Саудівська Аравія вимагає від осіб, що здійснюють хадж, щеплення проти менінгококової інфекції, що включає, окрім вакцин проти збудників серотипів А і З, серотипи Y і W - 135 (з недавніх пір що з'явилися серед паломників). Деякі країни вимагають сертифікат про це щеплення від тих, що повертаються з хаджу. Низка країн вимагає сертифікат про щеплення тільки для осіб, що в'їжджають з ендемічних зон, звільняючи від цієї вимоги мандрівників з неендемічних країн і що в'їжджають не більше, ніж на 2 тижні.

І серед них нерідкі інфекції, керовані засобами імунопрофілактики, хоча, звичайно, наших мандрівників слід інструктувати і по профілактиці усіх інших ендемічних інфекцій, в першу чергу, малярії і кишкових інфекцій.

Найбільш актуальним є вірусний гепатит А, ендемічний практично в усіх районах світу, що розвиваються, з низькими стандартами гігієни. Деякі турагентства почали пропонувати туристам цей вид щеплень, але хотілося б, щоб ця практика стала усеосяжною, оскільки щеплення дає захист від вірусного гепатиту А вже через 7-10 днів.

Відвідувачам сільських місцевостей регіонів, що розвиваються, корисно прищепитися і від черевного тифу, а що виїжджає в Центральну і Західну Африку, Індію і Пакистан ввести одну дозу поліомієлітної вакцини. Не варто забувати і про щеплення проти грипу, оскільки в літаках, аеропортах і інших місцях скупчення людей заразитися грипом дуже легко. У таблиці приведені рекомендовані щеплення для відвідуючих різні регіони (таблиця).

Організацією щеплень для мандрівників займаються як відомчі медсанчастини, так і ДСЕС, проте досить багато звернень і в комерційні Центри імунопрофілактики. Важливо, щоб усі вони мали достовірну інформацію про епідеміологічну ситуацію в різних регіонах світу. Такі відомості можливо почерпнути в Інтернеті, в якому відкритий ряд спеціальних сайтів. Якнайповнішими є сайти CDC, Атланта: "Жовта книга" (www.cdc.gov/travel/yb/index.htm), що оновлюється кожні 2 року, і "Блакитні листи" (www.cdc.gov/travel/blusheet.htm), що постійно оновлюються, є доповненням до "Жовтої книги", містять, в т.ч. дані про недавні спалахи інфекційних хвороб. Інформація для мандрівників також надається в Інтернеті на сайті ВІЗ (www.who.int/ith), Міжнародного суспільства медицини мандрівників (www.istm.org), а також на сайтах www.mdtravelhealth.com і www.travelmed.com.

Ми живемо у великій країні з різноманітними географічними і екологічними умовами, так що і подорожі по Росії вимагають не меншої уваги до інфекцій, чим для тих, що виїжджають в інші країни. До них слід віднести вірусний гепатит А, ендемічний в сільських місцевостях, і кліщовий енцефаліт, який поширений по усій тайговій і лісовій зоні. Рекомендації по основних інфекціях для цих контингентів містяться в Національному Календарі щеплень по епідпоказаннях, але існують і додаткові можливості Вакцинопрофілактика.

Усім пам'ятний спалах "простудних хвороб" - пневмонії серед призовників, що летіли на військову службу через усю країну без теплого одягу. Звичайно, морозити людей злочинно, але тривалий "інкубаційний період" між перельотом (6-7 грудня 2004 р.) і захворюванням (кінець грудня) дозволяє зв'язати спалах не з переохолодженням, а з респіраторною інфекцією, швидше за все, пневмококовою, так часто виникаючою в казармах новобранців. Адже її можна було б запобігти щепленням Пневмо23 (відповідний досвід у армійських епідеміологів є).

Особливо важливо бути у всеозброєнні проти інфекцій сім'ям, які подорожують з дітьми. При виїзді за рубіж діти мають бути повністю щеплені відповідно до Національного календаря імунопрофілактики - це захистить їх від можливого зараження дитячими інфекціями, які можуть бути досить активними у відвідуваних регіонах. Якщо йдеться про дітей першого року життя, бажано, щоб у них була закінчена вакцинація, навіть якщо для цього їх потрібно буде прищепити за прискореною схемою.

 Такі схеми допустимі для щеплень вакциною проти гепатиту В (3 щеплення з інтервалом в 1 місяць, через 12 міс. після першого щеплення - 4-а доза вакцини), АКДС (3 щеплення з місячним інтервалом і ревакцинацією через 6 місяців), поліомиелітної вакциною (3 щеплення з місячним інтервалом). При виїзді в ендемічний по кору регіон корову вакцину варто ввести дитині, починаючи з віку 6 місяців (з наступною вакцинацією після року 2-мя дозами), а дитині старше за 1 рік, щепленому одноразово, ввести 2-у дозу вакцини. Грипозну вакцину можна вводити з 6-місячного віку, а вакцину проти гепатиту А - з 1 року.

Висока мобільність населення - безумовне благо, проте у нашому вакцинозалежному світі існує необхідність деяких додаткових щеплень. До речі, у більшості випадків йдеться про щеплення, які можуть виявитися корисними і в місцях постійного проживання.

Ефективність вакцинації     Результатом щеплення є формування специфічного післявакцинального імунітету, на розвиток якого впливають: • чинники, що залежать від якості самого імунобіологічного препарату (вакцини) - чистота препарату, період життя антигена, доза, наявність протективних антигенів, кількість уведень; • чинники, що залежать від організму (стан імунної реактивності, вік, наявність імунодефіциту, стан організму в цілому, генетична схильність); • чинники, що залежать від впливу зовнішнього середовища (харчування, умови роботи та побуту, клімат, фізико-хімічні чинники середовища).

Хоч вакцини і захищають організм від певних мікроорганізмів, жодна з них не дає 100% ефекту. Так, ефективність деяких вакцин незначна через генетичну мінливість патогену.

Колективний» імунітет. Важливим є таке поняття, як «колективний» імунітет. Що більше людей мають імунітет до тієї чи іншої хвороби, то меншою є вірогідність виникнення захворювання та розвитку епідемії. Наприклад, якщо в дитячому колективі є одна нещеплена дитина, вона все-таки добре захищена від захворювання, оскільки їй немає від кого інфікуватися.

  Сучасна концепція вакцинопрофілактики.   Основні положення сучасної концепції імунізації сформовані в серії документів ВООЗ, які опубліковані в 70-90-х рр. минулого століття. Одна з таких концепцій: «Епідемічної безпеки можна досягти завдяки високому охопленню населення профілактичними щепленнями (не менше 95%) та наявності адекватної імунної відповіді (у 90% вакцинованих)».

Вакцинозалежність. Термін «вакцинозалежність» використовують для позначення такої ситуації, коли після припинення щеплень у межах календаря щеплень або зменшення охоплення населення вакцинацією починає підвищуватися захворюваність на «керовані» інфекції.

Лікар-епідеміолог територіальної СЕС, отримавши повідомлення про інфекційне захворювання, проводить епідеміологічне розслідування на місці. Якщо під час епідеміологічного розслідування з’ясовується, що має місце випадок інфекційного захворювання у щепленого, лікар-епідеміолог заповнює Повідомлення про захворювання на інфекційні хвороби, що керуються засобами специфічної імунопрофілактики, у щеплених, затверджене наказом МОЗ України від 17.01.2008 № 19.

Холодовий ланцюг

Вакцини, особливо живі, для збереження властивостей вимагають особливих умов зберігання і транспортування (постійно на холоді - «холодний ланцюг» при температурі +5 - +8^о З ).

Календар щеплень декларує терміни щеплень для кожної вакцини, правила застосування і протипоказання Багато вакцин, згідно календарю щеплень, через певні проміжки часу вводять повторно - роблять ревакцинацію. Із-за вторинної імунної відповіді, у зв'язку з наявністю анамнестичної реакції відповідь посилюється, титр антитіл збільшується.

Рекомендації ВООЗ. Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує включення оральної ротавірусної вакцини в усі національні програми імунізації для запобігання півмільйона випадків смерті від діареї і 2 млн. госпіталізацій з цієї причини за рік.

Ротавірусна вакцина використовується у дітей, що проживають в країнах Європи і Америки вже впродовж 3 років, проте досліджень вакцини не проводилося, і вона досі не схвалена в країнах з низьким рівнем доходу, де захворювання, що протікають з синдромом дегідратації, дуже часто призводять до летального результату.

Нові глобальні рекомендації ООН підкреслюють важливість використання вакцин РотаТек (RotaTeq, компанія Merck) і Ротарикс (Rotarix, компанія GlaxoSmithKline) в країнах Африки і Азії. Ця рекомендація ВООЗ як би «розчищає» шлях для вакцин, які захищатимуть дітей в країнах, що розвиваються, від одного з найбільш частих смертельних інфекційних захворювань.

Ротавіруси є лідируючою етіологічною причиною розвитку важких гастроентеритів у дітей молодшого віку. Від ротавірусної інфекції щодня помирає 1600 дітей у віці до 5 років, в основному, в країнах Африки і Азії.

Перша жива ослаблена ротавірусна вакцина RotaShield, розроблена компанією Wyeth, була відкликана з ринку США і знята з виробництва в 1999 р. у зв'язку з епідеміологічним підйомом інвагінацій кишковика після початку масової імунізації проти ротавірусної інфекції. У представлених на сьогодні на фармацевтичному ринку ротавірусних вакцин Ротарикс і РотаТек такого роду небажаних ефектів не відмічено [http://www.antibiotic.ru/index. php?article=1838].

Витяг з наказу Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості і обліку медичних імунобіологічних препаратів від 16.09.2011 №595». [Електронний ресурс]. - http://www.moz.gov.ua/ua/portal/dn_20110916_595.html