3)Рівень стійкості (мінливості).

Перша — третя властивості характеру є необхідними умовами пристосувальної діяльності;

^пластичність. Щоб дії і вчинки людини були доцільними, потрібно зі зміною середовища відповідно змінювати й індивідуально-своєрідні способи дій. Усі властивості характеру є необхідною умовою навчання і виховання. Завдяки пластичності характер можна виховувати і перевиховувати.

Структура характеру не дається від природи, а формується в процесі розвитку особистості. Вона зумовлена життєвим досвідом людини. Залежно від умов життя можуть розвиватися і по-різному проявлятися різні якості характеру.

Типологія характерів

Характер людини є різноманітним, багатогранним у своїх виявах і разом з тим - цілісним. Це дає змогу ставити питання про класифікацію характерів. Традиційно при цьому розглядаються такі сфери:

• сфера спрямованості інтересів та схильностей;

• інтелектуальна сфера.

К.Леонгардом розроблено інший підхід до типології характерів, який спирається на так звані акцентуації. Обґрунтувавши свою теорію, автор писав, що загальні рими, що визначають індивідуальність та характер, численні, але все ж їх не можна вважати необмеженими.

Існує типологія особистості представників нейрон-лінгвістичного програмування (НЛП).

Давніша конституціональна типологія мала свого попередника у френології Галля. її прибічники намагалися за формою черепа робити висновки про психологічні властивості індивіда. Теоретичною передумовою стало уявлення, ніби-то форма черепа пристосовується до форми мозку, а мозок має приблизно 27 ділянок, що представляють певні властивості, як-от: любов до дітей, скупість, почуття гумору тощо.

Відома також фізіономіка Ломброзо, який шукав і встановив злочинний тип обличчя: виступаючі вилиці та щелепи, скошений назад лоб, великі вушні раковини і т. д.

В історії психології є чимало спроб класифікувати різноманітність індивідуальних характерів, звести їх до певної кількості типів. Однак розмаїття рис, що у своїй єдності утворюють характер, щоразу ставало на заваді прагненню виробити універсальну класифікацію. Усі підходи до вирішення цієї проблеми поділяють на чотири групи:

конституційні (біологізаторські),

соціальні,

функціональні,

акцентуальні.

Найбільшою кількістю робіт представлені біологізаторські та функціональні теорії.

Акцентуальні теорії. Мінливість характерологічних рис людини виявляється не тільки в їх якісній різноманітності, а й у кількісному вираженні. Та сама риса у різних людей розвинута неоднаково. Є люди щедріші і менш щедрі, впертіші і поступливіші тощо. Коли кількісний вимір риси характеру наближається до граничних величин і досягає межі норми, виникає акцентуація характеру.

Акцентуація характеру — граничний варіант норми, наслідок посилення окремих його рис.

При цьому в людини з'являється підвищена вразливість до одних стресогенних впливів за відносної стійкості до інших. Ця особливість часто виявляється лише в тих складних ситуаціях, які потребують активної роботи саме слабкої ланки. У звичайних умовах наявність акцентуацій не заважає людині в її діяльності, але за несприятливих умов може призвести до серйозних змін у її поведінці, виникнення неврозів чи гострих емоційних реакцій.

Єдиної класифікації типів акцентуацій поки не існує. Кожен із дослідників (К. Леонгард, російський психіатр Андрій Личко (1926—1996) та ін.) називає різну кількість акцентуйованих типів і дає їм назви. Проте за різною термінологією часто виявляються однакові описи акцентуйованих рис, що дає змогу виокремити найважливіші типи акцентуацій.

Досить поширеними в сучасній психології є й акцентуальні типології характеру, у яких тип характеру визначається за його акцентуацією (занадто сильною вираженістю окремих рис характеру). Це є крайнім варіантом психічної норми (КЛеонгард, А.Є.Лічко). Основні типи характеру, які при цьому виділяються:

1 Тіпертимний - тип характеру з постійно підвищеним настроєм. Його характеристика: надзвичайна контактність, енергійність, ініціативність, оптимізм. Поруч з цим такі люди дратівливі, погано витримують жорстку дисципліну та самотність.

ІДистимний - тип характеру із зниженим настроєм. Для таких людей характерні: низька контактність, схильність до песимізму, небалакучість. Ці люди замкнені у собі, серйозні, добросовісні, а також пасивні та повільні в думках і діях.

3.Циклоїдний - тип характеру з постійними змінами настрою. Під час підйому подібний до гіпертимного типу, під час спаду - до дистимного.

^Застрягаючий - тип характеру з малорухливими емоціями. Представники цього типу дуже довго пам'ятають образи. Для них характерні орієнтація на минуле та «бойовий» настрій, бажання «покарати кривдника», «добитися правди». Такі люди честолюбні, принципові, з почуттям обов'язку, вимогливі, а також злопам'ятні, підозріливі, мстиві, з надмірними вимогами до оточуючих.

5 .Педантичний - тип характеру з надмірним прагненням до порядку та пунктуальності. Такі люди добросовісні та акуратні, надійні та обов'язкові, але водночас нездатні до прийняття самостійних рішень, тривожні, невпевнені.

6.Тривожний - тип характеру з тенденцією переживати страх і тривогу з приводу будь-яких дрібних подій. Такі люди схильні недооцінювати себе і переоцінювати інших. Для них характерні: емоційність, доброзичливість, самокритичність, вразливість, а також розгубленість, безініціативність, невміння давати відсіч, нездатність до самостійного прийняття рішень.

7 Демонстративний - тип характеру із прагненням завжди бути у центрі уваги. Представники цього типу легко пристосовуються до оточуючих людей, прагнуть лідерства. Вони дуже артистичні, з оригінальним мисленням та вчинками, а також егоїстичні, нещирі, схильні до фантазування та перебільшень, недобросовісні в роботі..

%.Інтравертований - тип характеру, орієнтований на власний внутрішній світ. Такі люди мало контактні, стримані, не люблять втручання до їхнього особистого життя, рідко вступають у конфлікти, а також вперті, консервативні, вразливі та чутливі.

9 .Екстравертований - тип характеру, орієнтований на зовнішній світ. Представники цього типу дуже комунікабельні, мають широке коло знайомих та приятелів, життєрадісні, а також легковажні, безвідповідальні, легко піддаються першому впливові.

При ознайомленні з цією або іншими типологіями характеру потрібно пам'ятати, що чисті типи зустрічаються вкрай рідко. Проте було б помилкою не помічати наявності у кожного з нас одного або декількох вищеописаних типів, адже це суттєво зменшить наші можливості щодо прогнозування поведінки людини.

Представникам екстправертного типу властиві постійна спрямованість на діяльність і спілкування, велика балакучість, хвалькуватість, непостійність у захопленнях та інтересах, висока емоційна збудливість, яка виникає внаслідок зовнішніх впливів, конформність у поведінці.

Інтровертний тип зосереджений на своєму внутрішньому світі. Зовнішній світ для його представників має другорядне значення. Вони замкнуті, повільно і важко адаптуються до нових обставин, високотривожні, невпевнені в собі, малокомунікабельні.

Індивіди, що належать до некерованого типу, дуже імпульсивні в діях і вчинках. У спілкуванні завжди намагаються нав'язати свою думку. Нетерплячі до заперечень і схильні до конфліктної поведінки.

Неврастенічний тип найчастіше зустрічається серед дітей підліткового віку, їм властиві підвищена дратівливість і легка втомлюваність, висока недовірливість і погане самопочуття. Вони емоційно нестійкі, схильні до афек­тивних реакцій.

Сензитивний тип теж в основному зустрічається серед підлітків. Таким дітям властиві велика сором'язливість, лякливість, емоційна нестійкість, невпевненість, висока самокритичність. Вони важко пристосовуються до нового середовища і нових людей. Замкнуті, уникають великих компаній, не беруть участі в ризикованих розвагах ровесників.

Людям демонстративного типу властиве прагнення за будь-яку ціну виділитися серед інших, викликати захоплення чи співчуття, бути в центрі уваги. У них спостерігаються високий егоцентризм, позерство, видавання бажаного за дійсне.

У представників нестійкого типу слабко розвинуті вольові якості, а тому вони часто потрапляють під вплив інших. Мають підвищений потяг до розваг, різних компаній, ліниві, схильні до бездіяльності. У житті не ставлять віддалених цілей. Намагаються уникати труднощів. Інколи у них є потяг до пияцтва і вживання наркотиків.

Знаючи тип акцентуації, потрібно так вибудовувати власну діяльність і стосунки з іншими людьми, щоб уникати критичних ситуацій, які можуть провокувати небажану поведінку.

Останнім часом набуває все більшої популярності типологія, запропонована швейцарським психологом К.-Г. Юнгом у праці «Психологічні типи», її основи заклали ще А. Біне, В. Джеме і австрійський юрист, один із осново­положників судової медицини Ганс Гросс (1847—1915). Юнг виокремив два основних психологічих типи.

Перший, екстравертний тип, характеризується своєю спрямованістю на об'єкт,

а другий, інтровертний, — на суб'єкта, на внутрішній світ. Кожен із них, у свою чергу, залежно від домінування певної пізнавальної функції поділяють на

мисленнєвий, емоційний, сенсорний та інтуїтивний.

У екстравертів мисленнєвого типу сукупність життєвих проявів залежить від їх інтелектуальних висновків, але будь-яке судження вони організовують за зовнішніми критеріями (освіта, традиції). Мислителі-екстраверти часто стають державними діячами, адвокатами, академіками тощо.

У екстравертів емоційного типу почуття узгоджуються із загальноприйнятими критеріями, переживаннями і перебувають під впливом традиційних цінностей. Людина такого типу завжди буде оцінювати щось не за власними критеріями, а тому що «так вважають інші».

Екстраверта сенсорного типу завжди притягують об'єкти, які викликають сильні відчуття. Вони спрямовані на конкретне насолодження реальним життям. Серед них можна зустріти бізнесменів, атлетів.

Екстравертам інтуїтивного типу властиво сприймати в зовнішньому світі те, що відбувається «за кулісами подій». У них недостатньо здібностей для міркування, і вони рідко самі доводять справу до завершення.

Інтровертний мислєннєвий тип схильний до теоретизування. Однак його розумова діяльність мало залежить від загальноприйнятих ідей і традицій, а має власні критерії. Впертий, неподатливий до зовнішніх впливів, але дуже довірливий і нерідко безпорадний у особистих проблемах.

Інтровертний емоційний тип керується всюди своїми переживаннями, не враховуючи наявних фактів. За будь-яких умов намагається бути малопомітним. Люди такого типу ухиляються від різних розваг, шумних компаній, вечірок, зборів, завжди мовчазні й малодоступні.

Інтровертний сенсорний тип свої дії та вчинки вибудовує залежно від того, що бачить і чує, а не від логічних міркувань. У людей такого типу виникають глибокі внутрішні враження, але зовнішня реакція на них є запізнілою.

Інтровертний інтуїтивний тип має інтуїтивну здатність проникати в майбутнє, але його інтуїція звернена на суб'єктивний психічний світ. Часто перебуває у сфері безплідних фантазій.

Концепція Г. Айзенка про екстравертованість, інтровертованість і невротизм як основні параметри особистості базується на положеннях, що за певними психологічними критеріями всіх індивідів можна поділити на екстравертів, інтровертів і невротиків.

Наявність екстра- чи інтроверсії визначається

залежністю реакцій і діяльності людини від зовнішніх вражень, що виникають на даний момент (екстравертованість), чи

від образів, уявлень і думок, пов'язаних із минулим і майбутнім (інтровертованість).

У невротиків легко виникають депресивні стани навіть у звичайних життєвих ситуаціях.

На думку Г. Айзенка, два фактори - невротизм та екстраверсія-інтроверсія - є основними параметрами особистості людини.

Екстраверти добре засвоюють соціальні норми та легко налагоджують контакти з іншими людьми, тоді як

інтроверти погано пристосовуються до незвичайних ситуацій і важко входять у чужий для них світ почуттів інших людей.

Екстраверт відкритий для зовнішніх впливів, а

інтроверт, навпаки, глухий до всього, що існує поза його власною особистістю.

Г. Айзенк вважав, що в основі екстраверсії лежить слабкість генерації процесу збудження в поєднанні із силою, швидкістю та стійкістю реактивного гальмування.

Він намагався знайти зв'язок між психологічними критеріями та властивостями нервової системи, що їх відкрив І. П. Павлов. На його думку,

стабільний екстраверт відповідає жвавому типові, нестабільний екстраверт—нестримному,

стабільний інтроверт - спокійному, а нестабільний інтроверт - слабкому типові.

Г. Айзенк та його послідовники розробили чимало спеціальних тестів-опитувачів, які дозволяють визначити темперамент людини, ступінь її екстраверсії-інтроверсії та невротизму. Ці тести широко використовуються у психофізіологічних експериментах.

Щоправда, нині у психофізіології панує концепція факторної структури індивідуальності. Кожен особовий фактор розглядається як континуум певної якості, що характеризується біополярно за його крайніми значеннями. Будь-який індивід може бути представлений точкою цього континууму. Факторний аналіз дозволяє виявити природні унітарні структури особистості, що реально притаманні індивідові.

Усе розмаїття людських характерів важко охопити навіть детальною типологією. І все-таки ознайомлення з типологією характерів дає змогу глибше пізнати себе, оцінити свої сильні й слабкі риси, у процесі цілеспрямованої роботи над собою долати помічені недоліки. Адже характер — це продукт тривалого і наполегливого самовиховання.

Отже, на відміну від вродженого темпераменту, характер є життєвим утворенням. Його властивості зумовлені суспільним середовищем, в якому проживає людина, і формуються під впливом виховання і самовиховання.

Найбільш повну уяву про людину можна одержати не за особливостями зовнішності, будови тіла, почерку (відомо багато таких теорій), а за її

вчинками - свідомими, преднамеренними діями, в яких вона стверджує своє ставлення до інших людей, до самої себе, до світу в цілому.

Саме у вчинках як актах поведінки виявляється характер, в них же він і формується. Добрим і чесним можна стати тільки роблячи добрі і чесні вчинки. З давніх часів відомі слова (поговорка):

"Посеешь поступок - пожнешь привычку,

посеешь привычку - пожнешь характер,

посеешь характер - пожнешь судьбу».

Т.ч., становлення (формування) характеру, яке відбувається в результаті навчання і виховання людини, зумовлене об'єктивними обставинами її життєвого шляху, проте самі ці обставини можуть змінитися під впливом вчинків людини. В результаті вона здатна піднятися над своїм характером, змінити його, стати творцем самого себе.

Способи формування характеру дітей і дорослих людей...