2. Конституційна теорія.

Гуморальний підхід не зміг розкрити природу темпераменту. Тому на зміну йому в XIX—XX ст. прийшли нові теорії, автори яких намагалися знайти фізіологічні основи темпераменту в:

морфологічних особливостях людської голови (Ф. Галль),

товщині нервових волокон (В. Бехтерев),

особливостях будови організму, його конституції (Е. Кречмер, Вільям Шелдон (1899—1977) та ін.) - згідно з цією теорією відмінності темпераменту визначаються відмінностями у конституції організму, це:

1 )його фізична структура,

2)співвідношення окремих частин,

3)різних тканин (В.Шелдон). Основна ідея - фатальна соматична зумовленість темпераменту.

Типи вищої нервової діяльності і темперамент

Переломним етапом розвитку досліджень темпераменту стала діяльність російського фізіолога І.П.Павлова, який застосував уперше науковий підхід до з'ясування фізіологічних основ темпераменту у своєму вченні про типи вищої нервової діяльності у тварин і люди.

Ці основи він вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль головного мозку, її умовнорефлекторній діяльності. Спираючись на експериментальні дані, він показав, що

нервові процеси в корі головного мозку характеризуються певними властивостями, які у своєму поєднанні утворюють типи вищої нервової діяльності (типи нервової системи).

Тип темпераменту обумовлений властивостями нервових процесів збудження і гальмування та їх різноманітними сполученнями.

За допомогою методу умовних рефлексів ним були виявлені такі три основні властивості нервової системи:

сила нервової системи (процесів збудження та гальмування);

врівноваженість процесів збудження та гальмування;

рухливість цих процесів (збудження і гальмування).

Властивості темпераменту - найбільш стійкі індивідуальні властивості, які виникають в ранньому дитинстві, зберігаються все життя і виявляються в поведінці, спілкуванні, діяльності, прояві емоцій і почуттів.

Темперамент тісно пов'язаний з іншими властивостями особистості. Він є ніби природною канвою, на яку життя наносить візерунки характеру, визначаючи перш за все динаміку, а не зміст психічного життя людини.

Певне поєднання (комбінація) цих основних властивостей нервових процесів утворює тип нервової системи (діяльності). Павлов виділив чотири їх види:

1)Сильний, неврівноважений; рухливий - холерик 2)сильний, урівноважений, рухливий; - сангвінік 3)сильний, урівноважений, інертний; - флегматик 4)слабкий, гальмівний - меланхолік

Прояви найбільш поширених загальних типів вищої нервової діяльності він поставив у прямий зв'язок із античною класифікацією темпераменту, які відповідають чотирьом типам темпераментів:

тому 1 -й тип ВНД лежить в основі темпераменту холерика чи відповідає

холеричному,

2-й тип ВНД - сангвінічному, 3-й тип ВНД - флегматичному,

4-й тип ВНД - меланхолійному.

Він вважав темперамент найзагальнішою характеристикою кожної людини, яка накладає відбиток на всю її діяльність.

Ці типи вищої нервової системи є природженими та спільними і для тварин, і для людей.

Якщо схематично подати поєднання властивостей нервової системи, то можна побачити неповноту такої класифікації.

Типи вищої нервової діяльності:

Сильний: Слабкий

Неврівноважений - нестримний (холерик) (меланхолік)

Врівноважений: рухливий - жвавий (сангвінік),

інертний - спокійний (флегматик)

Сильний тип нервової системи є достатньо розчленованим, а слабкий — ні, врівноваженість виявилася розчленованою, а неврівноваженість залишилася без зміни. Очевидно, логіка дослідження повинна була б вимагати довершення такої схеми.

Павлов зробив спробу з'ясувати природу темпераменту. Проте, ототожнюючи тип темпераменту з типом нервової системи, він звів психічне до фізіологічного, що є виявом фізіологічного редукціонізму (деякого спрощення, зведення складного до простого) в психології.

І. П. Павлов вважав, що описані ним чотири типи нервової системи, які повністю відповідають класифікації Галена, в чистому вигляді в житті трапляються порівняно рідко. Найчастіше спостерігаються різні проміжні форми з переважанням властивостей того чи іншого типу.

Залежно від комбінації різних градацій трьох типологічних властивостей нервової системи (сили, зрівноваженості й рухливості) можна, як гадав І. П. Павлов, вирізнити 96 варіацій типів, а його учень В. К. Красуський довів цю кількість до 120.

Тип нервової системи є природженим, і змінити його повністю нікому не під силу. Проте, ще І. П. Павлов довів можливість корекції окремих типологічних властивостей.

Так, у нестримного типу (холерика), в якого сильний процес збудження не зрівноважений значно слабшим процесом гальмування, можна тренуванням досягти певного збільшення сили гальмівного процесу відповідно до процесу збудження.

І. П. Павлов гадав, що тривалим тренуванням можна змінити нервову систему навіть слабкого типу, тим більше що слабкий тип, як установив В. Д. Небилицин, має високу чутливість нервової системи, завдяки чому він може досить успішно пристосуватися до умов жит

Слід зазначити, що, починаючи з 40-х рр. XX ст., збільшується кількість слабких, неврівноважених, інертних типів нервової системи людини. В чому причини і звідки витоки цього явища? Це - війни XX ст., репресії, голод та інші соціальні негаразди (у психологічному розумінні - стреси, страх, тривожність, гальмування емоцій і мислення) призвели до «розширення кордонів» неврівноваженості та інертності людини взагалі, особливо генотипу на нашій території, і передаються спадково.

Ці риси виявляються у різних людей по-різному: в нерішучості, сумнівах, побоюванні нового, нав'язливих станах, неможливості закінчити почату роботу тощо.

Схильність до інертності успадковується за домінантним типом. Для подолання спадкової інертності нервових процесів велике значення має тренування їхньої рухливості.

Далі: тип вищої нервової діяльності = типу людей 1 сигнальна система = 2 сигнальній системі: художній тип, мислительний тип, середній тип.

В подальшому уявлення про темперамент поглиблюються і розширюються. Дослідження відомих психологів Б.М.Теплова та В.Д.Небилицина

показали, що структура основних властивостей нервової системи значно складніша, а кількість їхніх комбінацій значно більша.

Б. Теплов і В. Небилицин, продовжуючи вивчати властивості нервових процесів на основі електроенцефалографічних методик і статистичного оброблення експериментальних даних, довели, що деякі індивідуальні особливості умовних рефлексів у людини пов'язані між собою. Кожна така взаємопов'язана система індивідуальних особливостей залежить від однієї загальної причини, а саме, від певної властивості нервової системи. Наприклад, від сили процесів збудження і гальмування залежать ступінь згасання умовних рефлексів, різниця в силі умовної реакції на сильний і слабкий подразники, вплив стороннього подразника на чутливість до основного подразника. Ними та іншими вченими було вивчено ряд нових властивостей нервової системи, серед яких вони виділили чотири основних властивості нервової системи:

1)динамічність (гр.аупатІБ сила) — характеризує легкість і швидкість утворення мозковими структурами нервових процесів під час формування умовних реакцій збудження чи гальмування;

2)лабільність (лат. ІаЬШз - нестійкий, скользящий) — характеризує швидкість виникнення і згасання процесів збудження; (швидкість і легкість вироблення умовних рефлексів);