15. Часи дієслів.

Дієслова в дійсному способі мають форми минулого, давноминулого, теперішнього й майбутнього часів.

Час дієслова визначається за моментом повідомлення про дію.

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбу­лася до повідомлення про неї: читав, писала, слухали, ухвалили, доповів, доповнила.

Минулий час дієслів недоконаного виду означає тривалу або повторювану дію без зв'язку з теперішнім часом: Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом. Чи то так сонеч­ко сіяло, чи так мені чого було? (Т. Шевченко).

Минулий час дієслів доконаного виду може означати:

а) завершену минулу дію, наслідки якої тривають і в теперішньому часі: Чую, що смерть, потайна й ненажер­

ная, в вічні обійми мене обхопила (В. Мова);

б) завершену минулу дію без зв'язку з теперішнім часом: Та на зорі, в золотаву пору птиці зелені рвонулись вгору.

Тільки злетіть не змогли, не зуміли: переплутались крила (Л. Костенко).

Давноминулий час означає дію, шо відбулася чи відбувалася перед іншою минулою дією: рушив був (та й зупи­нився), домовилися були (але нічого не вийшло), збиралися були (та не поїхали).

Теперішній час означає дію, яка відбувається під час повідомлення про неї. Проте ця дія може відбуватися по-різному:

а) у певний конкретний проміжок (актуальний час): Сосни шумлять, і дроти гудуть, і дощ накрапає — так ніби

й вдома. Лиш серце щемить, мов на страту ведуть, і щелепи зводить страшна оскома (1. Багряний);

б) постійно, періодично (неактуальний час): Земля обертається навколо Сонця (3 підручника). / все-таки до тебе

думка лине, мій занапащений, нещасний краю, як я тебе згадаю, у грудях серце з туги, з жалю гине (Леся Українка). Полюють зайців в основному трьома способами: з підйому, з-під собак-гончаків і на засідах (Остап Вишня).

Форму теперішнього часу мають тільки дієслова недоконаного виду.

Майбутній час означає дію, шо відбуватиметься чи відбудеться після повідомлення про неї. Дієслова в майбут­ньому часі мають три форми:

просту доконаного виду: прочитаю, розглянемо, збудують;

складну (синтетичну) недоконаного виду: писатиму, чита­тимете, виступатимуть;

складену (аналітичну) недоконаного виду: будемо писатибудете вдосконалювати, будуть працювати.

Останні дві форми за своїм значенням синонімічні.

Часові форми дієслів у контексті можуть набувати невлад тивих їм значень, тобто одна форма може вживатися замість іншої.

Форма теперішнього часу може вживатися для позначення

дії, що відбувалася в минулому:

а) в емоційних розповідях про несподівані випадки, про насичені пригодами події: Пішов я з рушницею в ліс,

може, думаю, де зайця підніму. Вийшов на личакову поляну — зирк! — а передо мною, ну, не далі як до комори,

стоять дві [кози] й дивляться на мене... Не витримав: приложився — б-бах! Одна на місці! А друга втекла! Я

біжу до неї і світу під собою не бачу! Прибіг, здіймаю череска, путаю ноги! А руки тремтять, а ноги тремтять! (Остап Вишня);

б) в розповідях про нерегулярно повторювані дії (зі вставним словом було): Було, роблю що, чи гуляю, чи Богу молюся, усе думаю про його (Т. Шевченко);

в) в описах природи для створення ефекту присутності: Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева — дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика (1. Сенченко);

г) в описах історичних подій (історичний час): Наприкінці березня 1917 року в Києві заявляє про себе нова україн­ська державотворча сила. За ініціативою відомого ук раїнського громадського діяча адвоката Миколи Міх-новського збирається військовий з'їзд (Р. Іванченко).

Якщо форму майбутнього часу доконаного виду вжито поряд із формами минулого й теперішнього часів, то ця форма вказує на дію, шо відбулася в минулому: Дощі випадали що­денно. Вискочить сонце на мить на блакитну поляну, щоб обсушитись, гляне на себе в калюжу — / знов лізуть на нього важкі розтріпані хмари (М. Коцюбинський). У цьому уривку, де йдеться про минуле, дієслово випадали вжито в минулому часі, вискочить і гляне — в майбутньому, лізуть — у теперішньому. Іноді на минулий час вказує вжите в реченні вставне слово було: Було, вийду, сяду на призьбі, прислухаюся, придивляюся (Марко Вовчок).

Зрідка, щоб підкреслити неминучість якоїсь дії, минулий час вживають у значенні теперішнього або майбутнього. На­приклад, Лісовик у «Лісовій пісні» Лесі Українки, застерігаю­чи Мавку від підступності людських стежок, каже: «Обминай їх, доню: раз тільки ступиш, і пропала воля!». Форму дієслова пропала тут вжито в значенні пропаде.

16. І і II дієвідміни дієслів.

За типом відмінювання всі дієслова поділяються на дієслова І та II дієвідмін. Крім традиційного способу визначення дієвідмін за основою теперішнього часу та

закінченнями (до І дієвідміни належать дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -уть, -ють, а до II — дієслова, які в 3-й особі множини мають закінчення -лть, -ять, можна визначити дієвідміну за основою інфінітива (відкинувши суфіКс -ти).

Правила поділу дієслів на дієвідміни До І дієвідміни належать дієслова: а) з односкладовою основою: жи-ти, ви-ти, пи-ти, ли-ти; б) з основою на приголосний: вез-ти, нес-ти, тер-ти, берег-ти; в) з основою на -оро-, -оло-\ бороти, полоти, колоти; г) із суфіксом -а-, що стоїть у кінці основи не після шиплячого: каза-ти, писа-ти, мрія-ти; г) із суфіксом -а-, що стоїть у кінці основи після шиплячого, але в особових формах не випадає: вивчати, поважати — я поважаю, ти поважаєш, він поваж ає…; д) із суфіксом що не випадає в особових формах: радіти, біліти, зоріти, зеленіти (я радію, ти радієш, він радіє); е) із суфіксами -ува-, -ну-: існувати, керувати, конкурувати, малювати; тягнути, іменувати. До II дієвідміни належать дієслова: а) із суфіксами -и-, -і-(-ї-), які випадають у 1-й особі однини: звузити, любити, гриміти, доїти; б) із суфіксом -а- після шиплячих, який випадає в особових формах:, кричати, лежати; Щоб не помилитися в написанні особових закінчень дієслів, треба безпомилково визначити дієвідміну.