Гемоглобін

У міру дозрівання у кістковому мозку вже на стадії базофіль-них еритробластів з'являється гемоглобін* Завершується біосинтез гемоглобіну в ретикулоцитах, що містяться в руслі крові. В зріло­му еритроциті вміст гемоглобіну постійний. Він може лише змен­шуватись при частковому гемолізі за рахунок виходу частини гемо­глобіну із еритроцита, чого у нормі практично не спостерігається. Важливу роль у біосинтезі гемоглобіну грають вітамін Ві₂, В₆, фо­лієва кислота і мікроелемент Fe²+, що входить до складу просте-тичної групи (гем). У молекулі гемоглобіну міститься 1 молекула глобіну і 4 молекули гема. Гем утримує в своєму складі атом заліза, який здатний приєднувати або віддавати кисень. При цьому валентність заліза не змінюється (він залишається двохвалент-ним).

Білкова частина гемоглобіну — глобін — складається з 4 лан­цюгів. Еритроцити дорослої людини містять 2а- і 2р-ланцюги. Такий гемоглобін носить назву АНЬ (від англ. adult — дорослий). У крові плодів є FHb (від англ. fetus — плід), що містить 2а-і 2і?-ланцюги. FHb вирізняється кращою здатністю транспортувати кисень. Тому в крові плода, не зважаючи на нижчий Р0₂, утво­рюється досить велика кількість оксигемоглобіну. Перед народжен­ням плода еритроцити з FHb поступово зникають з крові, заміню­ючись еритроцитами, що містять АНЬ.

Гемоглобін, беручи участь у транспорті газів, утворює різні сполуки. Приєднавши кисень, він перетворюється на оксигемо­глобін (НЬ0₂). Гемоглобін, який віддав кисень тканинам, на­зивається відновленим, або дезоксигемоглобіном.

9 4-221

257

Він має темний колір. У венозній крові частина гемоглобіну спо­лучена з С0₂ — карбгемоглобін (НЬС0₂).

Під дією сильних окисників залізо перетворюється на трьох-валентне. Іноді утворюється міцна сполука з 0₂ — метгемоглобін (МШЬ). У нормі метгемоглобін утворюється у дуже малих кіль­костях. Цьому перешкоджають відповідні ферменти, що містяться у еритроцитах.

При вдиханні повітря, яке містить чадний газ, утворюється міцна сполука — карбоксигемоглобін (НЬСО). Спорідне­ність гемоглобіну до СО у сотні разів перевищує спорідненість його до 0₂, і тому можливість транспорту кисню в цих умовах різ­ко погіршується. Але при диханні свіжим повітрям, особливо бага* тим на кисень, при несмертельному отруєнні СО повільно відщеп­люється і киснетранспортна функція гемоглобіну відновлюється.

Структура глобіну впливає на стійкість (резистентність) ери­троцитів. Наприклад, еритроцити з РНЬ менш стійкі і в руслі крові (при легеневому диханні) активно руйнуються. Змінюються стій­кість мембрани і навіть форма еритроцита і при патологічних ти­пах гемоглобіну — Б, С і т. д. Ці різновиди гемоглобіну особливо часто спостерігаються у мешканців екваторіальних країн. Еритро-дити, які містять Р-гемоглобін, більші за розміром. Концентрація ■еритроцитів у крові новонароджених вища, ніж у дорослих (до 5,9- 10~¹²/л). У крові доношених дітей РНЬ становить близько 70 %. Після народження активно гемолізоваиі еритроцити замінюються новоутвореними, що містять АНЬ. Але в перші доби життя гемоліз переважає над процесом творення, тому концентрація еритроцитів знижується. Найнижча концентрація їх у віці 5—6 міс (до 4,0— 4,1 ■ 10^-12/л). Як правило, рівень еритроцитів у крові дітей до пе­ріоду статевого дозрівання залишається трохи нижчим, ніж у кро­ві дорослих. При старінні кількість еритроцитів у крові змінюється .мало.

При підніманні на висоту стимулюється еритропоез і збільшує­ться загальна кількість еритроцитів (абсолютний еритроцитоз). При підніманні на кожний кілометр І тривалому перебуванні на такій висоті кількість еритроцитів у крові збільшується на 0,7X X 10-¹²/л.

ЗАХИСНІ ФУНКЦІЇ КРОВІ

Серед захисних функцій крові розрізняють неспецифічні, які вмикаються при потраплянні у організм будь-якого патогенного агента (мікроорганізму, вірусу), і специфічні, які формуються при .надходженні конкретного мікроорганізму. У процесі еволюції ви­робилась захисна система, що складається з клітинних і гумораль­них механізмів імунітету (від лат. ітггшгш —вільний від...). Вона бере участь у розпізнаванні «свого — чужого».

Фагоцитоз

Із клітинних факторів захисту найбільше значення має відкри­тий І. І. Мечніковим фагоцитоз (від лат. рЬ^оБ — той, що пожирає) — здатність деяких клітин наближатись, захоплювати і перетравлювати чужорідний об'єкт. Комплекс фагоцитів крові та тканин називається мононуклеарною фагоцитуючою системою (МФС). Розрізняють порівняно невеликі клітини — мікрофаги (наприклад, нейтрофіли) і великі — макрофаги (моноцити та їх тканинні нащадки). Зближення фагоциту з мікро­організмом обумовлено хемотаксисом. Він проявляється під час впливу на клітину специфічних факторів, що утворюються при взаємодії поверхні мікроба з системами плазми крові.

Фагоцитоз — активний процес, що супроводжується підвищен­ням потреби КЛІТИНИ В Ог І глюкозі. Він посилюється під впливом утворюваних у клітинах гідропероксидів водню та інших радикалів кисню. Згадані сполуки діють токсично не тільки на мікроорганіз­ми, але й на фагоцит. Тому при фагоцитозі ці клітини швидко гинуть.

Макрофаги беруть участь також у розпізнаванні «свого — чу­жого». Поглинання макрофагом чужорідного антигену служить одним із сигналів для активізації синтезу антитіл. Крім цього, макрофаги беруть участь у таких реакціях клітинного іму­нітету, як відшарування трансплантату, захист від пухлинних клі­тин. Це реакції специфічного імунітету.