Регуляція осмотичного тиску крові

Осмотичний та онкотичний тиск плазми є однією із гомеоста­тичних констант організму, хоч і може дещо змінюватися. Іонний склад крові залежить як від обміну з тканинами, так і від функ­ціонування органів виділення (нирки, потові залози). Ці процеси координуються системами регуляції, в основі яких лежить гормо­нальна регуляція. Детально механізми регуляції описані в розділі «Функція органів виділення». Стабільність онкотичного тиску біл­ків плазми визначається активністю процесів біосинтезу білків у печінці, їх використанням або виділенням. Ці процеси при захво­рюванні певних органів порушуються. Наприклад, при ураженні нирок виведення із організму білків може привести до набряку тканин.

Принципи виготовлення кровозамінних розчинів

У клінічній практиці часто спостерігаються ситуації, коли конче потрібним стає переливання кровозамінників. Це буває при бага­тьох патологічних станах. Для цього використовують ізотоніч­ні та ізоонкотичні розчини. Розчин, осмотичний тиск якого перевищує осмотичний тиск плазми крові, зветься г і п е р -тонічним, аз меншим осмотичним тиском, ніж осмотичний тиск плазми,— гіпотонічним; 96% загального осмотичного тиску плазми припадає на частку неорганічних електролітів, серед яких основна роль належить N301 (близько 60—80 %). Тому найпрості­шим кровозамінником є 0,9 % розчин натрію хлориду, який ство­рює осмотичний тиск, близький до 7,5 атм. Але якщо розчин вво­диться для компенсації втраченої крові, то він повинен містити збалансовану концентрацію неорганічних солей, близьку за скла­дом до плазми крові (бути ізотонічним), і великі молекули, які досить- важко проходять через мембрани І повільно виводяться з русла крові. Такі розчини — найефективніші кровозамінники.

Щільність крові

За рахунок вмісту розчинених речовин щільність крові дещо більша, ніж води. Щільність плазми становить 1,025—1,034 г/см³, щільність еритроцитів — близько 1,09 г/см³, а нерозбавленої кро­ві— 1,05—1,06 г/см³.

В'язкість крові

В'язкість крові зумовлена тим, що у судинному руслі вона пе­ребуває у постійному русі. Оскільки окремі шари її рухаються з різною швидкістю, а крайні шари плазми крові труться об стін­ку судин, виникає внутрішнє тертя, що позначається поняттям в'яз­кість. За рахунок в'язкості кров чинить опір кровотоку. «Величину її звичайно Визначають відносно води. Розчинення різних сполук, особливо великих білкових молекул, наявність формених елементів збільшує в'язкість крові. Розчин плазми у 1,7—2,3 разу більш в'язкий, ніж вода. В'язкість крові більша, ніж в'язкість води, приблизно у 5 разів. Основну роль у збільшенні в'язкості крові грають еритроцити. Тому при зростанні концентрації їх у крові в'язкість підвищується, а при зменшенні — знижується.

Реакція крові та її регуляція

Реакція крові (рН) зумовлена співвідношенням у ній водневих та гідроксильних іонів. Цей параметр належить до гомеостатич­них, що підтримуються на постійному рівні. У артеріальній крові рН складає 7,4, а у венозній вона дещо нижча — 7,36. Вказані величини характерні для плазми крові. В середині еритроцитів рН коливається від 7,27 до 7,29.

Постійність рН крові потрібна для забезпечення функцій біль­шості органів, їхніх внутрішньоклітинних ферментативних проце­сів. Багато продуктів обміну, у тому числі і С0₂, надходячи у великій кількості в кров, можуть змінювати рН. У нормі ці від­хилення незначні. Проте у ряді випадків (інтенсивне фізичне на­вантаження, деякі види патології) вони помітніші. Максимально можливі межі коливання рН — від 7,0 до 7,8. Але ці коливання не повинні бути тривалими, бо порушення рН може призвести до загибелі організму. Постійність кислотно-основної рів­новаги (КОР) крові залежить від взаємодії кількох механіз­мів: буферних властивостей крові, газообміну у легенях, видільних та обмінних процесів. Так, участь легенів проявляється виділенням або затриманням вуглекислоти; нирки виділяють кислу або лужну сечу; потові залози можуть виділяти деякі недоокислені продукти обміну (молочну кислоту); фосфати можуть виділятися через орга­ни травлення; печінка використовує молочну кислоту крові для біосинтезу глікогену; серце використовує молочну кислоту як суб­страт у окислювальних реакціях. У підтриманні КОР крові та орга­нізму в цілому керівна роль належить хеморецепторам, які збу­джуються при відхиленні продуктами метаболізму. Внаслідок цього запускаються нервово-рефлекторні механізми, що впливають на "функції органів. (Про участь легенів, системи кровообігу та органів виділення у підтримці КОР розповідається у відповідних розділах).