3. Операції банків із залучення коштів

Більша частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок

залучених та позичених коштів, а не власних. Можливості комерційних

банків у залученні коштів регулюються НБУ. Так, згідно з показником

платоспроможності банку (адекватності капіталу), нормативне значення

якого встановлює НБУ, залучені та позичені кошти не повинні

перевищувати розмір власного капіталу більше ніж у 12 разів.

Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб через

виконання депозитних операцій, з допомогою яких використовують різні

види банківських рахунків.

Депозит (вклад) — це грошові кошти в національній та іноземній валюті,

передані їх власником або іншою особою за його дорученням у готівковій

або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних

умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади,

називаються депозитними.

Практично усі клієнтські рахунки є депозитними. Депозитним може бути

будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його

грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на:

депозити (вклади) до запитання; термінові, або строкові, депозити; умовні

депозити.

Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому

або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення

поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. На вимогу

клієнта кошти з поточного рахунку в будь-який час можуть вилучатися через

видачу готівки, виконання платіжного доручення, сплату чеків або векселів.

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх

використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому

власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або

не сплачується зовсім.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних

рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може

утримуватися з депозитного процента. Деякі банки не стягують комісії з

безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не

нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на

контокорентних рахунках. Контокорентний рахунок — активно-пасивний

рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного позичкового. Кредитове сальдо

за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні

власні кошти, дебетове — що у клієнта виникла заборгованість перед банком

за позичками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний

рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування цей рахунок подібний

до контокорентного. Проте якщо останній відкривається надійним клієнтам,

котрі активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання допускається

від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку

характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може

відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам тоді, як

контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з

юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу

сферу застосування.

Строкові вклади — це кошти, що розміщені у банку на певний строк і

можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього

повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця).

Вилучення строкових вкладів відбувається переказуванням грошей на

поточний рахунок або готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків

кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському

плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого

диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення

про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони

оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно

розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках,

один з яких зберігається у клієнта, а другий — у банку. В угоді

передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у

банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку,

відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки

встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого

залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника.

Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то

він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на

нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту

власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому

разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Однією з форм строкових вкладів є сертифікати.

Сертифікати бувають депозитні та ощадні. Депозитні сертифікати

надаються юридичним, а ощадні — фізичним особам. Сертифікати можна

класифікувати і за іншими ознаками. За способом випуску вони поділяються

на сертифікати, що випускаються одноразово і серіями, за способом

оформлення — на іменні та на пред’явника, за терміном обертання — на

термінові та до запитання, за умовами сплати процентів — на сертифікати з

регулярною сплатою процентів після закінчення визначеного розрахункового

періоду і з виплатою їх у день погашення сертифіката.

Депозитний сертифікат — це цінний папір, що може використовуватися

його власником як платіжний засіб і обертатися на фондовому ринку.

Сертифікати мають суттєву перевагу над строковими вкладами,

оформленими депозитними договорами. Завдяки вторинному ринку цінних

паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з

одержанням деякого прибутку за час зберігання і без зміни при цьому обсягу

ресурсів банку, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкладу

означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату частини ресурсів.

Ощадні вклади слугують власникам для накопичення грошових

заощаджень. Власнику ощадного вкладу видається іменне посвідчення про

внесок у формі ощадної книжки, в якій відбиваються всі операції на рахунку.

Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім

повідомленням власника внеску. Період завчасного попередження може бути

визначений законом (як засіб державного регулювання) або встановлюватися

за договором між банком і власником рахунку. Отже, ощадні вклади

передбачають тривале існування на рахунках стабільних залишків коштів, що

використовуються в активних банківських операціях. За ощадними вкладами

банки нараховують проценти.

У роботі комерційних банків щодо залучення вкладів (депозитів) важливу

роль відіграє процентна політика, оскільки одержання прибутків від

вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом з активізації внесків.

Розмір депозитного процента встановлює комерційний банк самостійно,

виходячи з облікової ставки НБУ, стану грошового ринку і власної

депозитної політики.

Рівень прибутків за різноманітними видами депозитних рахунків різний.

Найнижчі проценти комерційні банки сплачують за рахунками до запитання,

оскільки вони характеризуються нестабільністю залишків. За такими

рахунками, відкритими юридичним особам, проценти взагалі не можуть

нараховуватися. У цьому разі з клієнтів, як правило, не стягується плата за

розрахунково-касове обслуговування.

Хоча за рахунками до запитання, відкритими для фізичних осіб, проценти

нараховуються в обов’язковому порядку, прибуток за ними набагато нижчий,

ніж за терміновими депозитами.

При встановленні розміру процентної ставки за терміновими депозитами

визначальним чинником є термін, на який розміщені кошти. Чим триваліший

термін, тим вищі процентні ставки. Процентна ставка за терміновим

депозитом може залежати і від частоти виплати прибутку: чим рідше

здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки.