Класифікація мінералів

Класифікація неорганічних мінералів

1. Самородні елементи

2. Сірчисті та близькі до них з’єднання (сульфади, селеніди, арсеніди, антимоніди)

3. Галогеніди

4. Окисли і гідроокисли

5. Солі кисневих кислот: нітрати, карбонати, сульфати, хромати, вольфрамати, молібдати, фосфати, арсенати, ванадати, борати, силікати.

Самородні елементи. До цього класу входять мінерали, що складаються з одного хімічного елементу. В самородному вигляді зустрічається вуглець (графіт), сірка, золото, платина, срібло, мідь, осмій, іридій, паладій, благородні гази, залізо (в метеоритах). Число мінералів цього класу біля 90. За масою вони складають приблизно 0,1% маси земної кори. За походженням самородні елементи можуть бути глибинними, аж до магматичних (алмаз, платина), поверхневими , гіпергенними. Для деяких характерно вторинне накопичення у розсипах.

Сірчисті з’єднання. Мінералів цього класу більше 200, але по масі вони складають не більше 0,25 ваги земної кори , причому на долю лише двох мінералів – піриту та піротину припадає ¾ цієї маси. До мінералів цього типу відносяться не лише сірчисті, але аналогічні ним селенисті, телуристі, миш’яковисті та сурм’янисті з’єднання. За походженням сірчисті мінерали в більшості гідротермальні (високо, середньо і низько температурні), магматичні, скарнові, а також екзогенні (при вивітрюванні сульфідних родовищ в зоні цементації).

Сірчисті з’єднання мають велике практичне значення – це важливі руди свинцю, цинку, міді, срібла, нікелю, кобальту, молібдену, миш’яку, вісмуту, сурми, ртуті та інших металів.

Галогеніди. До даного класу мінералів відносять фтористі, хлористі, бромисті і йодисті з’єднання, що складають біля 100 мінералів або біля 0,5% за масою земної кори. Найбільш поширені фтористі і хлористі з’єднання. Фториди в більшості пов’язані з магматичною діяльністю, а хлориди – з осадами морів та озер і є головними мінералами соленосних товщ.

Окисли і гідроокисли. Мінерали цього класу являють собою з’єднання елементів з киснем, в гідроокисах присутній гідроксид або вода, або і те і інше. В земній корі на їх долю припадає біля 17% із на долю кремнезему SiO₂ біля 15,5%. Число мінералів біля 200. Найбільш поширеними мінералами є окиси кремнію, заліза, алюмінію, марганцю, титану. Походження мінералів цього класу різне – магматичне, пегматитове, гідротермальне, але більшість окисів утворилося в результаті екзогенних процесів в верхній частині літосфери. Багато окисів є важливими рудами заліза, хрому, марганцю, алюмінію, титану, олова, танталу, ніобію, урану, рідких земель.

Нітрати – це солі азотної кислоти. До природних нітратів відносять азотнокислі солі Na, K, Ca, Mg, Ba, що називаються селітрами. Найбільший інтерес представляють натрієві та калієві селітри. Походження нітратів в основному біогенне: виникає за рахунок гниття органічних залишків. Вживаються як мінеральні добрива. В харчовій промисловості, для одержання HNO₃ та виготовлення вибухових речовин.

Карбонати – солі вугільної кислоти. Відомо біля 80 їх мінералів, що складає біля 1,7% ваги земної кори. В більшості карбонати є гіпергенними продуктами гідрохімічних реакцій.

Сульфати – солі сірчаної кислоти. Їх нараховується більше 260 мінералів, що складає біля 0,1% ваги земної кори. Мінерали цієї групи в більшості гіпергенного походження: хімічні озерні і морські осади, продукти окислення сульфідів і сірки.

Хромати – малочисельні і дуже рідкі. Знаходження їх звичайно пов’язано з присутністю хрому у вміщуючи породах. Хромати завжди поверхневого походження, основні мінерали – крокоіт, фенецит, воколеніт, ласмоніт.

Вольфрамати та молібдати мало чисельні. Два основних рудних мінерали – вольфраміт і шеєліт, глибинного походження; до групи молібдатів відносяться: повеліт, вульфеніт, кьохленіт, ферімолібдит. Всі мінерали гіпергенні.