4. Політична структура сучасної України. Модель політичного устрою (4.1. Політична система сучасної України)

Під політичною системою України розуміють сукупність політичних відносин, правових і політичних норм, інститутів та ідей, пов'язаних з формуванням і здійсненням влади та управлінням суспільством. Україна обрала демократичний тип політичної системи. Сьогодні в нашій державі відбувається активний процес становлення нового типу політичної системи, що відображається у формуванні системи органів місцевого самоврядування, запровадженні інституту президентської влади, поділі політичної влади та наявності механізму стримувань і противаг.

З точки зору особливостей загальносистемних якостей, політична система України характеризується як:

• Ø відносно стабільна (на поверхні) система, яка спроможна легко трансформуватися в нестабільну внаслідок поглиблення конфліктів між основними політичними блоками, у т. ч. й усередині державного механізму;

• Ø система з відносно низьким темпом соціальних процесів та недостатньо сприйнятлива до соціальних новацій;

• Ø молода самостійна система, яка фактично не має достатньо ефективних сучасних традицій та досвіду самостійного функціонування;

• Ø централізована, з деякими елементами регіоналізації та децентралізації;

• Ø система, що здійснює не весь комплекс функцій, які є необхідними для забезпечення нормального функціонування цивілізованого суспільства;

• Ø перехідна від закритої до відкритої;

• Ø система, що діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації.

Із огляду на особливості політичної природи існуючої в Україні системи політичних інститутів, політична система країни характеризується як:

• Ø перехідна від неправового до правового типу;

• Ø легітимна для більшості населення;

• Ø перехідна до втілення консенсусної моделі розв'язання соціальних конфліктів (але при збереженні можливості реалізації на практиці суто конфронтаційної моделі);

• Ø миролюбна, неагресивна;

• Ø позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів;

• Ø система, яка поки що нездатна забезпечити зростання рівня і якості добробуту усіх основних верств населення, але зберігає елементи "соціальної держави";

• Ø світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

• Ø етатизована (одержавлена);

• Ø система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

• Ø система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури", нової "номенклатури", "нуворишів" та ін.

Основними напрямками формування і розвитку нової політичної системи України є:

• побудова демократичної, соціальної, правової держави;

• утвердження громадянського суспільства;

• подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

• Ø зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства й особи;

• Ø удосконалення діяльності засобів масової інформації.

(4.2. Модель політичного устрою України)

В Україні, як і в інших пострадянських державах, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демократичного суспільства і соціально-правової держави розпочався зі створення нової політичної системи. На перших порах Україна прагнула створити соціально-політичні інституції за цивілізованим європейським зразком. Відповідно наблизилася за багатьма параметрами до професійного парламенту Верховна Рада України, запроваджено інститут президентства, змінено статус уряду, затверджено концепцію судової влади. Проте відсутність системного підходу до формування політичних структур призвела до протистояння різних гілок влади, зрештою, до кризи влади загалом, яка проявилась в неефективності владних структур, неузгодженості та суперечливості їхніх дій, протистоянні місцевих представницьких і виконавчих органів, втраті авторитету влади у населення. Такий стан значною мірою був зумовлений дефіцитом професійно підготовлених кадрів. Більшість із політичних лідерів виявилася нездатною до конструктивної управлінської діяльності. Кадровий голод багато в чому посилювався клановими принципами добору і розстановки управлінців. Функціонування політичної системи України певною мірою поліпшилося після прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Конституції України, Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, який через вибори виявляє свою волю владним структурам і контролює їх. Україна є президентсько-парламентською республікою. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція визначає і гарантує самоврядування. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, конституційний склад якої — чотириста п´ятдесят народних депутатів України, обраних на основі загального, рівного і прямого виборчого права. Обирається вона на 4 роки, працює в режимі чергових і позачергових сесій. Організаційними формами парламентської діяльності є робота комітетів Верховної Ради України, тимчасових спеціальних комісій, які створюються для підготовки і попереднього розгляду окремих питань, партійних фракцій у парламенті, а також позафракційних груп. До повноважень Верховної Ради України належать: — внесення змін до Конституції України; — визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; — призначення виборів Президента України; — усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту); — розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; — затвердження бюджету і внесення змін до нього; — оголошення за поданням Президента стану війни і укладення миру; — прийняття рішення про використання Збройних Сил та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; — надання згоди на призначення Президентом Прем´єр-міністра України. Верховна Рада здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України входять до її компетенції. Серед них — затвердження загальної структури і визначення функцій Збройних Сил, Служби Безпеки України, інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ. Вона також ухвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення до інших держав підрозділів Збройних Сил України та про допуск військових формувань інших держав на територію України. Поширюються її повноваження на призначення і звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Національного Банку України, половини складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення; обрання третини складу Конституційного Суду України, обрання суддів; призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Голови антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна, Голови державного комітету телебачення і радіомовлення; надання згоди на призначення Президентом України на посаду Генерального прокурора України, висловлення недовіри йому, що має наслідком його відставку з посади. Згідно з Конституцією, главою держави з правом виступати від її імені є Президент України. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Посаду Президента було запроваджено Законом України «Про створення посади Президента Української PCP і внесення змін і доповнень в Конституцію (Основний Закон) Української PCP» від 5 липня 1991 р. Обирається він громадянами держави на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на 5 років. Кандидат на президентський пост має бути громадянином України, жити в Україні до дня виборів не менше 10 років, мати право голосу, володіти державною мовою. Одна й та сама особа може обіймати посаду Президента України не більше двох термінів підряд, а бути обраною на третій термін тільки після того, як цю посаду обіймала інша особа. Президенту України забороняється мати інший представницький мандат, обіймати посади в державних або громадських органах, займатися підприємницькою діяльністю. Повноваження обраного Президента починаються з моменту прийняття ним присяги на вірність народу України, до якої його приводить на урочистому засіданні Верховної Ради Голова Конституційного Суду України. Президент України: — забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; — представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави; — призначає позачергові вибори до Верховної Ради України та припиняє повноваження парламенту, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; — за згодою Верховної Ради України призначає Прем´єр-міністра України, а також припиняє повноваження та приймає рішення про його відставку; — призначає за поданням прем´єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; — є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. Він є відповідальним перед Президентом України, підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України. Кабінет Міністрів України забезпечує: — державний суверенітет і економічну самостійність України; — здійснення її внутрішньої і зовнішньої політики; — виконання Конституції і законів, актів Президента України. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Якщо голові районної чи обласної державної адміністрації висловили недовіру дві третини депутатів від складу відповідної ради, то Президент України приймає рішення про його відставку. Владні структури, насамперед законодавчі органи, формують за участю політичних партій. Така модель передбачає чіткий розподіл функцій та повноважень законодавчої, виконавчої та судової влади. Головним у ній є верховенство закону в усіх сферах громадського життя. Йдеться про демократичну, соціальну, правову державу та громадянське суспільство. Проте на практиці Україні до такої моделі ще далеко. Серед найскладніших проблем сучасного державотворення — формування механізму стримувань і противаг у діяльності законодавчої і виконавчої гілок влади. Згідно з новою Конституцією України відбувся перерозподіл владних повноважень на користь Верховної Ради і Кабінету Міністрів України. Звузилося коло повноважень Президента і особливо його адміністрації, на яку покладено аналітичні та прогностичні функції, обов´язки щодо підготовки документів для глави держави. Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції України покликаний забезпечити дотримання владними структурами своїх функцій і повноважень. До нього входять 18 суддів, по шість з яких призначають Президент, Верховна Рада України та з´їзд суддів України. До повноважень Конституцйного Суду України належать: — вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; — офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З цих питань Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов´язковими до виконання на території України, остаточними й не можуть бути оскаржені. Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов´язковість. За зверненням Верховної Ради України Конституційний Суд України дає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Новим соціальним інститутом для України є місцеве самоврядування. Як відомо, з середини XIX ст. місцеве управління з ініціативи прусського юриста Рудольфа Гнейста стали називати «місцевим самоврядуванням». Ця форма суспільного устрою відображена в прийнятих 1985 року міжнародних правових документах — Всесвітній декларації місцевого самоврядування та Європейській хартії місцевого самоврядування, зідно з якими важливими ознаками будь-якого органу місцевого самоврядування є його правова, організаційна та фінансова автономія. Місцеве самоврядування — право територіальної громади (жителів села чи добровільного об´єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Здійснюється воно територіальною громадою як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад села, селища та міста, є районні та обласні ради. Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Держава підтримує місцеве самоврядування фінансове. Винятково важливу роль у процесі формування владних структур відіграють політичні партії як добровільні об´єднання громадян, що виражають інтереси певних соціальних верств і груп, беруть участь у процесах здобуття, утримання державної влади і впливу на неї. За нинішніх умов політичні партії України ще не виконують достатньою мірою системотворчого призначення. Сьогодні можна говорити лише про багатопартійність в Україні, яка від атомізованого розмаїття з великою кількістю нечисленних, маловпливових партій поступово трансформується в партійну систему в її класичному розмежуванні на лівих, центр і правих. Зрештою, немає іншого інституту, крім політичних партій, який би успішніше справлявся з трьома найважливішими функціями — передачі влади, політичної мобілізації мас і легітимізації існуючого режиму.