2. Форми організації державної влади та державного устрою суспільства

(2.1. Форми організації державної влади)

У різні періоди людської історії сформувалися різні форми правління. Це, передусім, абсолютна монархія (самодержавство), за якої верховна державна влада юридично належить одній особі — монархові, що обіймає цю посаду, як правило, в заведеному порядку престолоспадкування. За абсолютизму неминучі є сваволя чиновників і безправність народу. Нині абсолютна монархія збереглася в Саудівській Аравії, Катарі, Омані, Об'єднаних Арабських Еміратах. Перехідною формою правління є дуалістична монархія, коли буржуазія ділить владу з феодалами. За цієї форми правління співіснують дві політичні установи: феодальна монархія й буржуазний парламент, повноваження якого обмежено монархом, що наділяється правом вето й розпуску парламенту. Дуалістична монархія існує нині в Йорданії, Кувейті, Марокко. Конституційна монархія є буржуазною формою правління. Буржуазія тут владарює і в економіці, і в політиці. Уряд формується парламентським шляхом і відповідає за свою діяльність тільки перед законодавчим органом. Конституційна монархія нині діє у Великій Британії (найтиповіший приклад), Бельгії, Данії, Швеції, Норвегії, Японії, Іспанії. Президентська республіка виникла в США на підставі Конституції 1787 року. За такої форми правління президента наділено повноваженнями глави держави й глави уряду. Посада прем'єр-міністра відсутня. Функції різних гілок влади чітко поділено. Президент, який обирається позапарламентським шляхом, формує уряд. Він не має права розпускати парламент. Система вищих органів державної влади США діє на засаді принципу стримань і противаг, згідно з якими Президент, Конгрес і Верховний суд наділяються такими повноваженнями, що дають їм змогу впливати один на одного. Президент США — глава виконавчої влади, він формує уряд — з участю конгресу. Водночас Конгрес є носієм законодавчої влади, але Президент щодо законопроектів має право вето, для подолання якого необхідна кваліфікована більшість обох палат Конгресу. Крім того, в США широко розвинена незалежна судова влада. Парламентська республіка. За цієї форми правління проголошується верховенство парламенту. Парламент формує уряд, який очолює лідер тієї партії, що має більшість у парламенті. Глава держави, як правило, обирається парламентом. Будь-які дії Президента, аж до розпуску парламенту й вето, можливі лише за згоди уряду. Отже, проголошується верховенство парламенту, який фактично працює під жорстким контролем уряду. Парламентські республіки існують в Італії, ФРН, Австрії, Швейцарії, Фінляндії, Туреччині та деяких інших країнах. До речі, термін «парламент» як назва вживається у 40 державах; «народні (національні) збори» — в 37; «конгрес» — у 16; «національна (народна) асамблея» — у 15; «державні збори» — в 14. У ряді держав назви вищих органів народного представництва індивідуальні: «собор», «кнесет», «ландтаг», «генеральні кортеси», «риксдаг», «скупщина», «сейм», «сенат» тощо. У практиці деяких держав значного поширення набули змішані форми правління, коли поєднуються елементи й парламентської, й президентської республіки. Типовим прикладом змішаного правління є Франція. Конституція 1953 року, зберігши певні атрибути парламентаризму, фактично оформила встановлення режиму особистої влади. Центральною фігурою в системі вищих органів державної влади Франції є Президент, який від 1962 року обирається прямими виборами. Уряд формується Президентом і відповідальний лише перед ним. Президент головує в Раді міністрів, а прем'єр — у Кабінеті міністрів, який лише готує рішення для Ради міністрів. Президент, маючи право розпускати парламент, наділяється фактично більшою владою, ніж глава президентської республіки. Складовою частиною політичної системи є форма організації держави, пов'язана з її територіальною структурою, тобто залежить від того, з яких частин вона складається та якими є відносини центральних і місцевих органів влади. З огляду на це, виділяють просту (унітарну) та складну (федеративну й конфедеративну) форми організації держави. Характерними рисами унітарної форми організації держави є: єдині Конституція, система органів державної влади, громадянство, судова система, поділ території на адміністративно-територіальні одиниці. Унітаризм передбачає централізацію всього державного апарату, прямий контроль над місцевими органами влади. До унітарних держав належать Україна, Франція, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Японія тощо. Федеративна форма передбачає наявність державних утворень, наділених відповідною юридичною й політичною самостійністю. Характерною рисою федерації є те, що територія складається з територій суб'єктів, які зазвичай установчою владою в межах визначеної для них компетенції наділяються правом видання законодавчих актів; федеративна судова система, як правило, формується за єдиним зразком. Федеративна форма існує в США, Канаді, ФРН, Австрії, Росії, інших країнах. Федеральному парламенту в них властива двопалатна структура, хоча у деяких унітарних державах (наприклад, Іспанії, Італії, Хорватії, Польщі, Чехії, Білорусі, Казахстані, Киргизстані) парламент також двопалатний. За конфедеративної форми кожна складова держави значною мірою є незалежною, але мають вони й спільне (валюта, мито, єдиний економічний простір). Приклад конфедерації — Європейський Союз, у майбутньому — СНД. 

(2.2. Форми державного устрою)

Унітарна держава — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.Більшість держав, які існували в минулому й існують сьогодні, є унітарними. Перевагою унітарної держави є можливість ефективно керувати нею, унітарна форма надійно забезпечує державну єдність і цілісність.

• Унітарна держава характеризується такими ознаками.

1. Має єдині вищі органи державної влади (глава держави, парламент, уряд, судові органи та ін.), яким підпорядковуються або підконтрольні місцеві органи.

2. Не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності.

3. Має єдину для всієї держави систему законодавства.

4. Управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади.

5. Має єдине громадянство.

6. Одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав.

За ступенем залежності місцевих органів від центральної влади унітарні держави поділяються на:

• централізовані,

• децентралізовані,

• змішані.

Централізовані — місцеві органи державної влади очолюють керівники, що призначені із центру і їм підпорядковуються органи місцевого самоврядування (наприклад, Фінляндія).

Децентралізовані — місцеві органи влади мають значну самостійність у вирішенні питань місцевого життя (наприклад, Велика Британія,Данія, Грузія та ін.).

Змішані — присутні ознаки централізації і децентралізації (наприклад, Японія, Туреччина, Україна та ін.).

Федеративна держава — це складна союзна держава, що містить державні утворення (республіки,штати, землі, кантони тощо), які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність.

• Ознаками федеративної держави є такі.

1) Територія федерації складається із територій її суб’єктів, які

можуть встановлювати власний адміністративно-територіальний по- діл.

2) Існують два рівня органів державної влади і управління — федерації та її суб’єктів (наприклад, у Російській Федерації — президент РФ, Федеральні збори РФ, уряд РФ, Верховний Суд РФ та ін., а також президенти, законодавчі збори, уряди, верховні суди республік, що входять до складу РФ).

3) Для федерації характерним є двопалатний парламент, в якому одна з палат представляє інтереси суб’єктів федерації.

4) Законодавство складається із законодавства федерації і законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству федерації.

5) Суб’єкти федерації не є суб’єктами міжнародного права, але у міжнародних договірних відносинах у разі надання відповідних повноважень від федерації суб’єктам федерації останні можуть брати участь у міжнародних договірних відносинах самостійно. Федеральна влада при цьому має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики.

6) Можливість дворівневої системи судових та правоохоронних органів.

7) Наявність зовнішніх атрибутів (столиця, прапор, герб, гімн) федерації і суб’єктів федерації.