6.2. Каузальна атрибуція

Одним з механізмів інтерпретації поведінки і особистісних особливостей

може служити каузальна атрибуція. Термін «атрибуція» означає «приписування

властивостей, ознак».

Каузальна атрибуція — це феномен, який дозволяє наблизитися до розуміння

механізмів взаєморозуміння, зрозуміти, яким чином люди інтерпретують

поведінку іншої людини, якщо не володіють про неї достатньою інформацією.

Основні теоретичні уявлення про каузальну атрибуцію були сформульовані

Ф. Хайдером.

Атрибуція соціальна за своїм походженням (виникає у взаємодії) і

спрямованості. Її основою є категоризація, оскільки причини поведінки часто

виводяться з факту приналежності людини до певної групи — професійної,

статевої, етнічної тощо.

У вивченні атрибуції сформувалися два напрями.

Перший напрям — це інтерпретація поведінки людини як окремого

індивіда. Люди схильні у пошуках пояснення вчинків інших виходити з того,

що поведінка перш за все визначається рисами особистості. Так, наприклад, за

даними Т.Острома, студенти вважають, що для складання правильного

враження про іншу людину необхідно знати її риси (26 % всієї необхідної

інформації), а вся демографічна інформація, поведінка, установки, цінності

вкладаються в 19% (за: Стефаненко, 1999 (1)).

69

Фундаментальна помилка атрибуції (назва явища належить Л.Россу)

полягає в тому, що переоцінюється значення особистісних рис і недооцінюється

роль ситуації. Риси особистості є важливішою і навідною інформацією, яка

закріплюється в пам'яті людини, допомагає йому в оцінці інших.

Другий напрям — це інтерпретація поведінки людини, заснована на

знанні її групової приналежності. Одна з перших концепцій — «егоцентричне

приписування» — належить Р. Келлі. Егоцентрічність виражається в тому, що

успіх приписується собі, а невдачі приписуються іншим людям. Якщо позитивні

події приписуються своїй групі, а негативні чужій, то це свідчить про

етноцентриську позицію людини.

За матеріалах італійських психологів позитивна поведінка члена своєї групи

описується як альтруїстична; представник чужої групи описується як такий, що

допомагає іншій людині (у буденній свідомості ця категорія ніби наділена

меншою етичною значущістю) (за: Стефаненко, 1999 (1)). Якщо представник

своєї групи агресивний, то він описується як «кривдник», представник чужої

групи оцінюється в різкіших термінах — як «агресор». В англійських

дослідженнях учні приватних привілейованих шкіл свої невдачі на іспитах

схильні були пояснювати лінощами, а невдачі учнів державних шкіл —

відсутністю здібностей. Атрибуції такого типу володіють значною стійкістю.

Отже, існує виражена відмінність в приписуванні тих або інших причин

поведінки «своїх» і «чужих». Зміст атрибутивних стереотипів є результатом

мотивації до збереження позитивної групової ідентичності.

Крім раціональних компонентів процесу розуміння, таких як інтерпретація,

важливе місце в розумінні індивідуальності людини і прогнозуванні її поведінки

та розвитку займають процеси інтуїції. Інтуїція є фундаментом такої важливої

властивості особи, як проникливість.