2. Сучасні концепції менеджменту.

Розвиток управління як наукової дисципліни не являло собою серію послідовних кроків вперед. Скоріше всього це було кілька підходів, які часто співпадали. Об’єкти управління – це і техніка, і люди. Як наслідок, успіхи в теорії управління завжди залежали від успіхів в інших, зв’язаних з управлінням галузях, таких як математика, інженерні науки, психологія, соціологія і антропологія. В міру того, як розвивались ці галузі знань, дослідники в галузі управління, теоретики і практики дізнавалися все більше про фактори, які впливали на успіх організації. Ці знання допомагали спеціалістам зрозуміти чому деякі, більш ранні теорії деколи не витримували перевірки практикою, і знаходили підходи до управління.

В той час світ ставав ареною швидких перемін. Все частішими і значимішими ставали науково-технічні нововведення і керівництво почало все більш рішуче визначати своє відношення до бізнесу. Ці і інші фактори заставили представників управлінської думки глибше пізнавати існування зовнішніх по відношенню до організації сил. Для цієї цілі були розроблені нові підходи.

Підходи до управління:

1. Процесний підхід – розглядає управління як неперервну серію взаємопов’язаних функцій.

2. Системний підхід – підкреслюється, що керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємозалежних елементів, таких як люди, структура, задачі і технологія, які орієнтовані на досягнення різноманітних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища.

3. Ситуаційний підхід – концентрується на тому, що корисність різноманітних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує велике багато факторів як в самій організації, так і в оточуючому середовищі, не існує єдиного «кращого» способу управляти організацією. Найефективнішим методом в конкретній ситуації являється метод, який найбільше відповідає даній ситуації.

Школи менеджменту

В першій половині ХХ ст. отримали розвиток чотири чітко виокремлені школи управлінської думки. Хронологічно їх можна перечислити в наступному порядку:

1. Школа наукового управління

2. Адміністративна школа

3. Школа психології і людських відносин

4. Школа науки управління (кількісна)

Прихильники кожного із цих напрямків думали в свій час, що їм вдалось знайти ключ до найбільш ефективного досягнення цілей організації.

Школа наукового управління (1885-1920)

Наукове управління найбільш тісно зв’язано з роботами Ф. Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Ганта. Ці творці школи наукового управління вважали, що використовуючи спостереження, заміри, логіку і аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці, добиваючись їх більш ефективного виконання. Першою фазою методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. Наприклад Тейлор скрупульозно заміряв кількість руди і вугілля, які людина може підняти на лопатах різного розміру. Гілбрети винайшли прилад і назвали його мікрохронометром. Вони використовували його в сукупності з кінокамерою для того, щоб точно визначити, які рухи виконують при визначених операціях і скільки часу займає кожен з них. Про це зазначено в таблиці 1.

Таблиця 2.1.

Будучи учнем каменяра, Гілбрет помітив, що люди, які вчили його класти цеглу, виконували три основні зв’язки рухів. Він задумався над тим, який з цих рухів був найбільш ефективним, тому він методично вивчив ці рухи, а також інструменти, які використовувались. В результаті з’явився удосконалений спосіб, який скоротив кількість рухів, які необхідні для укладання однієї цеглини, з 18 до 4 з половиною, збільшивши тим самим продуктивність на 50%. На початку 1900 років Френк і його дружина Ліліан почали вивчати робочі операції, використовуючи кінокамеру в сукупності з мікрохронометром. Мікрохронометр – це годинник, який винайшов Френк і який міг записувати інтервали, які тривали до 1/2000 секунди. З допомогою стоп-кадрів Гілбрети могли виявити і описати 17 основних рухів кисті руки. Вони назвали ці рухи терблігами. Ця назва походить від прізвища Гілбрет, якщо його прочитати задом-наперед.

На основі отриманої інформації вони змінювали робочі операції, щоб видалити лишні, непродуктивні рухи і використовуючи стандартні процедури і обладнання, намагались підвищити ефективність роботи. Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди і вугілля може бути перекинуто, якщо робітники будуть користуватись лопатою-совком ємністю 21 фунт (8,6 кг). В порівнянні з більш ранньою системою це дало феноменальний виграш.

Наукове управління не залишило без уваги й людський фактор. Важливий вклад цієї школи було систематичне використання стимулювання з ціллю зацікавити робітників у збільшенні продуктивності і обсягу виробництва. Розглядалася також можливість невеликого відпочинку і неодмінних перерв в виробництві, так що кількість часу, який виділявся на виконання зазначених завдань, було реалістичним і справедливо встановленим. Це давало керівництву можливість встановити норми виробництва, які виконувалися, і платити платити додатково тим, які перевиконували мінімально встановлені норми. Ключовим елементом в даному підході було те, що люди, які виробляли більше отримували більшу винагороду. Автори робіт з наукового управління також визнавали важливість відбору людей, які фізично і інтелектуально відповідали виконуваній роботі, вони також підкреслювати велике значення навчання.

Наукове управління також виступало на захист відокремлення управлінських функцій обдумування і планування від фактичного виконання роботи. Тейлор і його сучасники фактично признавали, що управлінська робота – це визначена спеціальність і що організація в цілому виграє,якщо кожна група робітників зосереджена на тому, що вона робить найкраще. Цей підхід різко контрастував з старою системою, за якою робочі самостійно планували свою роботу.

Концепція наукового управління стала серйозним переломним моментом, завдяки якому, управління стало широко визнаватися як самостійна область наукових досліджень. Вперше керівники-практики і науковці побачили, що методи і підходи, які використовувались в науці і техніки, можуть бути ефективно використані в практиці досягнення цілей організації.

Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (операційних виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Здобутки школи наукового управління:

1. обґрунтоване нормування праці, включаючи необхідність відпочинку та перерв (реалістичних завдань);

2. доведення необхідності відбору робітників для виконання певних операцій, а також їх навчання;

3. впровадження практики стимулювання кращих результатів робітників-виконавців;

4. відокремлення управлінських функцій від фактичного виконання робіт.